Катеринівка наша: чи змінилося життя прифронтового села після візиту Порошенка

Катеринівка наша. Знову. Про звільнення цього села на Луганщині повідомили вже вдруге від початку війни, і саме зі звільненням «без єдиного пострілу» привітав місцевих мешканців президент України Петро Порошенко, який завітав сюди всередині лютого разом із керівниками обласних Донецької та Луганської військово-цивільних адміністрацій.

Президент заявив, що Катеринівка більше не «сіра зона», як її називають бойовики, вручив подарунки, сфотографувався з мешканцями й запевнив, що тепер жити стане краще. За тиждень журналісти Громадського самі вирушили в Катеринівку, щоб перевірити, чи справді селяни більше не в «сірій зоні», і чи дійсно ситуація така, як про це розповів Порошенко.

Про те, що Катеринівка вже певний час під контролем Збройних сил, повідомили в Штабі АТО ще на початку лютого:

«Військовослужбовці Збройних Сил України допомагають місцевому населенню у вирішенні нагальних питань і поверненню до мирного життя».

Уперше про звільнення села повідомляли у 2015 році, одразу після підписання Мінських угод. Тоді в ЗМІ з'явилася інформація, що «катеринівці самі попросилися додому — в Україну».

Цього ж разу «звільнення» Катеринівки означає на військовій мові «покращення бойових позицій», тобто військові встановили новий блокпост перед селом, якого раніше не було. Зробили це ще на Новий рік.

От тільки самі катеринівці розповідають Громадському, що бойовиків тут ніколи й не було, тому фактично село не звільняли, а український прапор у центрі майорить уже три роки. Вивісив його тодішній голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль.

Важкодоступна місцевість

Крамниця, на ґанку якої Порошенко спілкувався з мешканцями, — це фактично центр села. Вона працює всього півдня: Русланові й Олені, подружжю із сусіднього селища Родіна, які є власниками крамниці, важко її утримувати — вона майже не приносить прибутку і навіть не має постійного продавця. Утім, не закривалася за чотири роки війни, навіть під час обстрілів.

Руслан розповідає, що головна проблема місцевих — обмежений доступ до села. Незважаючи на те, що президент доповідав, що Катеринівка — більше не «сіра зона», потрапити сюди нелегко. Дві дороги перекриті блокпостами ЗСУ, шлях один — через контрольно-пропускний пункт «Золоте», який відкрили у жовтні 2017 року, щоправда тільки з одного боку. Тобто КПВВ виконує суто номінальну функцію — на тимчасово непідконтрольну територію не проїхати, лише у прифронтові села. Заразом час, щоб потрапити в село, обмежений. Донедавна перетнути пропускний пункт можна було лише з 8:00 до 17:00.

Олена — власниця єдиної в Катеринівці крамниці, яка працювала всі чотири роки війни, навіть під час обстрілів. Сільська крамниця не приносить прибутку подружжю власників і не має постійної продавчині, Луганська область, 21 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

«Усі працюють переважно на шахті. Там наряд на сьому, а пункт пропуску відкривається лише о восьмій. Учні теж їздять через КПВВ. У мене син учиться в школі. Як він може потрапити на заняття, якщо о восьмій тільки КПВВ відкривається? — нарікає Олена. — Навіщо вішати вивіску «Золоте — це Україна», а нас так пропускати, ніби ми закордон їздимо?».

Утім, із транспортом у Катеринівці стало трохи легше. До села тепер двічі на тиждень заїжджають автобуси за маршрутом «Золоте — Лисичанськ». Також з'явився шкільний автобус. Відтак школярам не треба ходити пішки в Золоте. Місцеві домагаються, щоб КПВВ працював цілодобово, принаймні для місцевих. Військові обіцяють домовитися з прикордонниками, щоб пропускали цілодобово хоча б тих, хто має місцеву прописку. Але чи стосуватиметься це переселенців, які в Катеринівці теж живуть, наразі невідомо.

До села двічі на тиждень заїжджають автобуси за маршрутом «Золоте — Лисичанськ», Катеринівка, Луганська область, 21 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/ГромадськеМісцеві домагаються, щоб пункт пропуску працював цілодобово ( на фото — КПВВ «Золоте», Луганська область, 16 березня 2018 року) Фото: Михайло Палінчак/POOL

Далеко до «не сірої зони»

Поза тим, у Катеринівці немає пошти. З майже 300 мешканців, більшість — пенсіонери, щоб отримати пенсію, треба їхати в Попасну.

— Знаємо, що сюди мають Ощадбанк привозити? — питаємо в місцевих.

— Ощадбанк приїздив за весь час усього двічі: коли губернатор приїздив, і коли президент.

Найближча лікарня теж у Попасній. Мешканка Катеринівки Ганна — пенсіонерка. У неї цукровий діабет, тиск і проблеми із серцем. Придбати необхідні ліки в Катеринівці вона не може — сюди міжнародні організації привозять як гуманітарну допомогу лише найнеобхідніше.

«Треба здати аналіз на цукор, для цього — їхати в Попасну. Потім туди ж треба до лікаря. Лікар може виписати довідку, щоб в аптеці продали ліки зі знижкою, але туди й назад проїдеш — і знижка вже не має сенсу. От і купую за власні, а пенсія півтори тисячі гривень», — бідкається жінка.

Пенсіонерка Ганна хворіє на цукровий діабет, здає аналізи та отримує ліки в Попасній, до якої селяни їздять «в об'їзд» майже півтори години. Ліки для таких хворих міжнародні організації в Катеринівку не привозять (на фото — пані Ганна в себе вдома, Катеринівка, Луганська область, 21 березня 2018 року) Фото: Олександр Кохан/Громадське

У Катеринівці є фельдшерський пункт, але ще від часів сильних обстрілів потребує ремонту. Ліків сюди привозять мінімум. Завідувачка Людмила Горяйнова переважно приходить до пацієнтів додому:

— У мене двоє інсулінозалежних, у Попасній інсулін отримують.

— А як дістатися?

— Нереально. До війни 15 хвилин було, тепер півтори години через блокпости. А щоб машину винайняти — 500 гривень треба.  

Завідувачка фельдшерського пункту Людмила Горяйнова (на верхньому фото ліворуч) переважно ходить до пацієнтів додому. Фельдшерський пункт потребує ремонту після сильних обстрілів, Луганська область, 21 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

До лікаря на автобусі з чотирирічним сином Максимом їздить і Людмила. Це той самий хлопчик, якого президент потримав на руках, назвавши своїм другом, коли приїздив у Катеринівку. Людмила пишається й показує світлини Максима з Порошенком на екрані телефону. Вона тішиться, що стояла поруч із секретарем РНБО Олександром Турчиновим. Розповідає, що сина в дитсадок поки не водить — далеко їхати. Малий може замерзнути дорогою й захворіти.

«Щеплення ми робимо, їздимо у Стаханівець. Лікар приїжджає з Карбоніту туди, робимо щеплення. На огляд — туди теж».

Президент України Петро Порошенко тримає на руках дітей в Катеринівці, Луганська область, 16 березня 2018 року Фото: Михайло Палінчак/POOLМешканка Катеринівка Людмила (ліворуч) із чотирирічним сином під час візиту президента Порошенка в селище, Луганська область, 16 березня 2018 року Фото: Михайло Палінчак/POOL

Ще одна проблема мешканців Катеринівки — паливо. Більшості пенсіонерів, як працівникам шахт, мають надавати безкоштовне вугілля. Але вони нарікають на  проблеми з машинами — його просто не привозять. А те, що можна придбати, дороге й горить погано.

Така ж ситуація і з дровами. Відколи біля села з'явилися військові, ходити в посадку за хмизом стало небезпечно, а надто, що все навкруги заміноване. Місцеві вже підривалися на розтяжках, коли влітку виводили на пасовиська худобу.

Микола називає себе «корінним катеринівцем». Він придбав навпроти власного будинку напівзруйновану хату й і розбирав її всю зиму на дрова. Розповідає, що дружина двічі рятувала його від обстрілів, і стояла поруч із президентом, а потім її по телевізору показали.

«А ще вам жарт розкажу. Як ми їздили за пенсією. Не було чим їхати, так ми попросили в ритуальній службі в Попасній машину. Нас відвезли, поки вони там поробили свої справи, ми — зі своїми впоралися. І потім додому повернули».

Одна з проблем мешканців Катеринівки — паливо. Вугілля в селище не привозять. Місцевий пенсіонер Микола (на верхньому фото праворуч) придбав навпроти власного будинку напівзруйновану хату й розбирав її всю зиму на дрова (на фото знизу), Катеринівка, Луганська область, 21 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Чотири роки без голови

Місцевої влади в Катеринівці немає від 2014 року. Так само немає міського голови в місті Золотому. Ще у 2016 році президент підписав указ про створення військово-цивільних адміністрацій у цих населених пунктах. Але його досі не виконали. Як пояснюють у Луганській військово-цивільній адміністрації — «через юридичні колізії».

«Дуже розраховуємо, що найближчим часом з'явиться голова. Четверту людину намагаються призначити. Це болюче питання», — пояснює В'ячеслав. Він — начальник групи цивільно-військового співробітництва 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Нині ЦВС — фактично єдині посередники між центральної владою та мешканцями Катеринівки. Але не мають достатньо повноважень, щоб вирішувати деякі побутові питання.

Начальник групи цивільно-військового співробітництва В'ячеслав сподівається, що в селищі нарешті з'явиться голова, Катеринівка, Луганська область, 21 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

«Голова Катеринівської військово-цивіьної адміністрації має з'явитися найближчим часом, може навіть протягом 10 днів», — запевнив Громадське заступник голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Клименко.

Він пояснив зволікання тим, що згідно із законом військово-цивільну адміністрацію має очолювати людина з правоохоронців. Спершу кандидатами на посаду обрали двох людей з поліції. Але міністр Аваков відмовив, посилаючись на те,  що коли ухвалювали закон «Про військово-цивільні адміністрації», поліція ще була міліцією. У цьому юридична колізія — через цю розбіжність треба вносити зміни в закон.

Відтак обрали двох людей з військових, пройшовши весь бюрократичний шлях від командування до міністра оборони. Минуло півроку і за цей час людина просто відмовилася від посади. Нині оформлюють уже четверту кандидатуру й обіцяють найближчим часом таки призначити.

Місцеві ж не розуміють, навіщо сільський голова потрібен узагалі, мовляв, тут його ніколи й не було. Кажуть, що звикли до всіх труднощів і впораються самі, головне, щоб простіше було дістатися «цивілізації», та аби не стріляли.

Громадське слідкуватиме, чи з'явиться зрештою керівник у Катеринівської військово-цивільної адміністрації і що зміниться в селі з його появою.

Селяни не надто очікують на місцевого голову, кажуть, що звикли до всіх труднощів і впораються самі, аби не стріляли Фото: Олександр Кохан/Громадське