default

Хто більше бреше: Дональд Трамп vs Гілларі Клінтон

default/Хто більше бреше: Дональд Трамп vs Гілларі Клінтон
Зберегти
Вигляд

«Моніторинг правди» у виступах кандидатів на посаду президента США, який здійснює сайт politifact.com, виявив: у промовах мільярдера й найпопулярнішого кандидата-республіканця Дональда Трампа   абсолютної правди - лише 1 %, переважно правди - 6 %, а брехні - 39 %.  У Гілларі Клінтон, найуспішнішого кандидата від демократів, показник абсолютної правди - 39 %.

Докторантка університету Меріленд, медіа-дослідниця Тетяна Локоть розповіла в ефірі Громадське.Світ про те, як Дональду Трампу вдається доносити свої меседжі до аудиторії, про попит на неполіткоректність у сучасному американському суспільстві та про брехню, яку частина американського електорату наразі толерує.

- Яку роль медіа відіграють у забезпеченні популярності Дональда Трампа, «брехуна року» за версією politifact.com?

Трамп має свою аудиторію, яка дуже добре до нього ставиться, - це білі американці середнього віку, середнього достатку. Вони в ньому бачать якраз ту людину, яка якимось чином їх репрезентує і дозволяє собі говорити такі речі, які вони з певних причин сказати публічно не можуть. Трамп є тією людиною, яка може собі дозволити говорити неполіткоректні речі. Брехня - це не є щось таке, чого до Трампа ніхто собі не дозволяв. Насправді брешуть абсолютно всі кандидати й не тільки в США. Але є різниця між тим, як це робили до Трампа і як робить він. Проблема в тому, що він не дуже  добре ставиться до традиційних ЗМІ. Він їх не любить, він не любить журналістів. Він вважає, що вони його весь час переслідують, перекручують те, що він говорить, тому його стратегія - просто не зважати на них. Натомість він дуже любить соціальні медіа, тому що це прямий канал спілкування з виборцями.

Дональд Трамп на свою політичну рекламу на телебаченні витратив 1 % того, що витратив його колега-республіканець Джеб Буш. Але якщо порівняти кількість часу на телебаченні, який він отримує тим чи іншим шляхом, то його в нього значно більше. Він не дуже любить з’являтися в прямому ефірі певних телеканалів, але він туди все одно потрапляє, бо телеканали ретранслюють його заяви, зроблені на зустрічах із виборцями. Він любить робити заяви у себе в instagram, записує там коротенькі ролики, користується youtube, інструментом periscope на Twitter, який дозволяє вести живе відеомовлення. Фрагменти цього відео потім потрапляють в ефір телеканалів, вони за них вхоплюються, бо він часто говорить образливі, шокуючі речі, напряму звертається до Обами.

- У США існує примат цінностей рівності людей, прав людини. Чому у випадку з Дональдом Трампом вони не діють так, як звичайно? Він дозволяє собі ксенофобські висловлювання щодо мусульман, нелегальних мігрантів, вихідців з країн Латинської Америки - і все одно залишається кандидатом номер один від республіканців.

Цінності США - це не лише рівність усіх, але й свобода слова. Вже тривалий час в американських медіа точиться дискусія щодо поведінки й висловлювань Трампа. Всі поважні журналісти в цій країні написали по колонці на цю тему. Про це написали, приміром, The Washington post, The Huffington Post. Всі сказали: так, він брехун, так, він расист, але чи означає це, що ми не мусимо про нього писати? Один із редакторів сайту politico.com написав, що розуміє виклики перед журналістами, бо Трамп говорить расистські, неполіткоректні речі, але він же визнав, що якщо журналісти не писатимуть про Трампа, то виборці просто не можуть дізнатися, ким він є. 

Якщо його звинувачують у брехні, то він просто це відкидає і не вважає за потрібне виправдовуватися. Трамп сам вирішує, як йому вести свої «public relations». Він сам собі керівник і вважає, що він краще знає, як треба спілкуватися з електоратом і як треба себе поводити.
Вочевидь, в американському суспільстві є певний попит на неполіткоректність. Американським медіа часто закидають, що вони занадто політкоректні. З іншого боку, ти маєш право на будь-яку точку зору, але ти не маєш права на власні факти. Дональд Трамп цей принцип руйнує. Він вважає, що має право на власні факти. Він може вигадувати якісь цифри, приміром, кількість мігрантів, яку він хоче депортувати, хоча ці цифри набагато нижчі, ніж він заявляє.

/Hromadske.Світ