Хто такі єзиди, і чому вони тікають від «Ісламської держави» до Закавказзя

ЗАВЖДИ ГНАНІ

Єзиди — етнорелігійна меншина, батьківщина якої розташована у горах Курдистану — піддаються гонінням протягом всієї своєї історії. Самі вони кажуть, що живуть тут уже сім тисяч років, і за цей час пережили більш, ніж 70 спроб повного винищення. Письмові ж джерела повідомляють про єзидів починаючи з ХІ століття. Причому найбільш ранні документи, в яких згадується цей народ, описують єзидів не як окремий етнос, а як течію всередині суфізму — ісламського містицизму, до сьогоднішні розповсюдженого в Іраку, Сирії та інших країнах регіону, а також на Кавказі.

Проте з часом єзиди відокремлюються саме як етно-релігійна група — народ, належати до якого — значить сповідувати його віру. Не дивлячись на спільність мови і частково історії, іракські єзиди часто підкреслюють, що вони не курди. Більше того, один із хранителів єзидських традицій і знавець історії народу Лукман Сулейман запевняє: більшість сучасних курдів, а також значна кількість тих, хто вважає себе турками, персами чи арабами насправді — нащадки єзидів, яких силоміць навернули до ісламу.

Єзиди, яких раніше сприймали як течію всередині суфізму (ісламського містицизму), з часом відокремлюються як етно-релігійна група (на фото — церемонія святкування нового року біля храму Аді ібн Мусафір у селищі Лаліш на північ від Мосулу у квітні 2016 року)

Фото: Andrea DiCenzo/EPA

«Ісламська держава», яка знищує нас зараз — не перші, хто прийшов до єзидів з війною, не перші, хто поставив людей перед вибором: або відмовляйтесь від своєї віри, переходьте до ісламу, або будете вбиті. Таке відбувалось і раніше. Багато разів за ті тисячі років, що ми тут живемо», — розповідає Сулейман. — Приблизно раз на сто років якась «Ісламська держава» приходить і вбиває нас. Наприклад, у ХVI столітті 1,2 млн єзидів були вбиті за наказом османського уряду. А ще майже 2 млн єзидів покинули свою віру, рятуючи життя. Тоді, як і зараз, ті, хто вбивав єзидів чи примушував їх відмовитись від своєї віри, говорили, що роблять це в ім’я ісламу. 400 років тому багатьох примушували відмовитись від віри предків, але ми знаємо, що мільйони людей в Іраку, Сирії, Ірані й Туреччини — це єзиди, силоміць позбавлені свого коріння та історії».

Сперечатися з Сулейманом можна лише про кількість насильницьких навернень, але й тоді суперечка виходить беззмістовною. З’ясувати точну кількість нащадків єзидів навряд чи можливо. Варто, проте, відзначити, що в Курдистані багато мусульман охоче розповідають про те, що їхні пращури сотні, а часто лише десятки років тому були єзидами, та перейшли до ісламу через тиск з боку сусідів-мусульман.

ІСТОРІЯ КОНФЛІКТУ

Так у чому ж причина численних конфліктів єзидів із сусідами? Справа в одній з центральних фігур релігії єзидів — це янгол-павич Малак Павус. Згідно з легендою, цей янгол, як і згадуваний у Корані диявол-Ібліс, відмовився впасти ниць перед першою людиною — Адамом. І, знову ж таки, як Ібліс, був скинутий до пекла. У пеклі, продовжує єзидська легенда, Малак Тавус плакав тисячі років, шкодуючи грішників, був прощений богом і поставлений на чолі янголів. Але сам факт шанування того, хто був скинутий до пекла самим всевишнім, робить єзидів в очах радикальних ісламістів дияволопоклонниками. Тому їх так часто і ставили перед вибором: відмовитись від віри чи загинути.

До останнього часу навернення до ісламу (як і в будь-яку іншу віру) означало повний розрив з громадою. Єзиди, що відкидають прозелітизм і навернення (єзидом неможливо стати, ним можна лише народитись у сім’ї єзидів), не приймали назад своїх братів і сестер, які змінили релігію навіть через загрозу смерті.

Але часи змінюються. І грузинська єзидська громада прагне залишити в минулому цю, як багато хто з них вважає, згубну для всього народу традицію.

«Звичайно, ми не дозволяємо вносити собі якісь реформаторські нововведення, але ми в Грузії почали говорити про те, що слід приймати людей назад», — розповідає екс-голова єзидської общини Грузії, правозахисник Агіт Мірзоєв.

«В іншому разі ми просто перестанемо існувати, піддамося в найближчі 5 — 10 років повній асиміляції. Треба щось змінювати. І ми стали практикувати це (прийом людей назад до громади, — ред.). Я не маю права, звісно, ухвалювати такі рішення, цим на локальному рівні займається наша духовна рада. Безумовно, це не означає що всі єзиди мають це робити і практикувати, але я б хотів, щоб всі єзиди замислились над тим, що коли ми так легко відпускаємо послідовників єзидизму, ми втрачаємо дуже і дуже багато чого».

З початку війни в Сирії вже тисячі єзидів вимушено покинули свої домівки, ставши головною мішенью джихадистів (на фото — єзидські підлітки у таборі біженців на турецько-іракському кордоні недалеко від міста Сірнак)

Фото: Ulas Yunus Tosun/EPA

НОВИЙ ДІМ У ЗАКАВКАЗЗІ

Єзиди у Грузії та Вірменії живуть вже декілька століть. Громадянами цих двох держав є десятки тисяч єзидів. У столиці Грузії Тбілісі і в декількох вірменських селах побудовані єзидські храми і святилища. Молодь знає мову нової батьківщини не гірше за мову предків, але багато хто мріє повернутися туди, звідки колись тікали їхні прадіди — до Іраку, ближче до головної святині єзидизму, до міста-храму Лаліш, який був, як вважають єзиди, тим самим райським садом, же жили Адам і Єва.

«Коли все це закінчиться на Близькому Сході, ця війна, геноцид, я б хотів туди поїхати. Це моя мрія. І, якщо мені не доведеться повернутися до батьківщини пращурів, я б хотів, щоб туди потрапили мої діти», — зізнається Вазир Авдольян, вчитель математики з єзидського села Алагяз за сотню кілометрів від Єревана.

Та поки до іракського Курдистану не поспішають повертатися навіть ті, в кого немає іншого дому — біженці, що залишили свої домівки перед наступом загонів «Ісламської держави». Нурі Алале, який колись вивчав інформатику в Мосульському університеті, зараз живе у Тбілісі, куди подався незадовго до того, як джихадисти взяли Мосул. Життя біженця непросте: у Нурі немає роботи, а як наслідок, і заробітку. Він живе у крихітній квартирі, яку знімають у грузинській столиці його земляки-іракці. Та все ж, говорить він, це краще, аніж удома. Нурі родом з Шангала — єзидської столиці, міста, в якому єзиди складають більшість населення. Точніше, складали, оскільки після звільнення Шангала від «Ісламської держави» ситуація там залишається вкрай напруженою. Стягнутих із різних кінців Іраку бійців курдського ополчення — пешмерги, там, мабуть, більше, ніж власне мешканців.

«Джихадисти говорять, що єзидам немає місця на нашій же батьківщині. Але непросто складаються відносини з владою Курдистану. Моє рідне місто — Шангал — вже звільнене, але єзидів туди пускають дуже неохоче. — розповідає Нурі. — Різні угруповання б’ються за контроль над ним. І ніхто пальцем не ворухнув для того, щоб відновити зруйноване місто. Тому я поки залишаюсь у Грузії».

/Матеріал підготовлено в рамках партнертсва редакцією Громадське Російською – службою іномовлення, яка розповідає про події в Україні та регіоні для іноземної російськомовної аудиторії.