ENRU

«Україна картата»: навіщо художник Воротньов пішки ніс вугілля з Львівської в Луганську область

Більше тисячі кілометрів пішки і більше місяця часу – вуглину вагою кілька кілограмів ніс художник Володимир Воротньов з рідного Червонограда Львівської області до Лисичанська, що на Луганщині. Воротньов дійшов до кінцевого пункту призначення 2 червня щоб подарувати місцевому краєзнавчому музею свою львівську вуглину.

Мета – подивитися на малі міста та селища заходу, центру та сходу, зруйнувати нудні стереотипи, а також донести і подарувати символ, що поєднує шахтарів Львівщини та Луганщини. Для чого такі зусилля – розказує Громадському Схід сам Вова Воротньов, якого ми зустріли на підході до Лисичанська – у Кремінній.  

Це мистецька акція, не політична. Я не позиціоную це в якихось патетичних цілях. Це акція мистецька, але пов’язана із стереотипами про регіони. Існує стереотип, що в західній Україні немає ніякої індустрії, а весь Донбас асоціюється виключно з вугіллям. Це така «ломка стереотипів» стосовно регіональних відмінностей в Україні. Я виріс в шахтарському регіоні, тому і вирішив сюди прийти.

Володимир Воротньов (праворуч) отримав на з шахті «Великомостівська», що у Червонограді, кілограмову вуглину Фото: instagram/Vova Vorotniov

Регіональні відмінності є, але вони пов’язані не з заходом чи сходом, вони з’явилися через поступове нашарування різних культур, бекґраундів. Сліди цих різноманітних підґрунть помітні і вони починаються одразу за Бродами (село в західній частині України – ред.). Вся Україна культурно картата і не зводиться до огульних поділів на схід чи захід. Все більше деталізоване.

Тисяча кілометрів – це така фізична відстань між Червоноградом і Лисичанськом. Я насправді не рахую, у мене є якісь власні денні нормативи. Десь я зупиняюсь на ніч. Математично і арифметично вирахую вже постфактум, всі населені пункти я записую.

З Червонограда я вийшов 28 квітня з шахти «Великомостівська» – це перша шахта у Червонограді. Обрана була випадково, але це досить символічно. Чому Лисичанськ? Тому що Лисичанськ – це колиска Донбасу і саме там була закладена перша шахта на Донбасі.

28 квітня Володимир Воротньов вийшов з шахти «Великомостівська» із шматком місцевого вугілля в напрямку Лисичанська Фото: instagram/Vova Vorotniov

В лютому ми робили в Лисичанському краєзнавчому музеї виставку, яка називалась «Музей міста Світлоград», оскільки три міста тут: Лисичанськ, Сєвєродонецьк і Рубіжне – була така ідея напівлегендарна, що це все мало бути такою агломерацією, яка б називалася Світлоград. Ми і робили виставку про таке уявне місто, там і народилася ідея, як жарт, щоб принести вугілля.

Я не думав, що дійде до його втілення. Друзі вирішили підтримати, бо я ж не маю ніякого офіційного спонсора, тому дякую друзям за підтримку. Мій вклад тільки фізичний – пройти цю дистанцію. Я не скажу що це легко, навряд чи хтось це зможе легко повторити, але я б не драматизував свою працю. Ті ж самі солдати чи важко працюючі люди докладають такі зусилля, що мої – мінімальні.

Володимир на шляху до Лисичанська Фото: instagram/Vova Vorotniov

Мій норматив – 30 кілометрів в день – з’явився через те, що це така традиційна дистанція між містами на західній Україні. Центральна Україна і далі – Лівобережна, Полтавщина, Харківщина – дистанція між містами зростає. Тут – на Донбасі – більш все концентровано, бо тут  є конгломерації. Це дистанція до наступного міста, де можна зупинитися і відпочити. Я ночую в готелях, я не турист чи відлюдник, не маю такої мети. Від Білої Церкви і на захід – більша гостинність, завжди люди трапляються. Центральна Україна – можна йти весь день і нікого не побачити.

Фото: instagram/Vova Vorotniov

Найдраматичніша ситуація була, коли я заблукав у лісі, і в мене сів телефон, навігатора немає і я чудом вийшов з нього. Перспектива ночувати в лісі мені не подобалася. Я вийшов навмання, включив елементарні методі орієнтації офлайнові, але вийшов все одно не там де планував.

Вугілля, яке я несу, називається «вугілля сокальського пласту» і цей шматок буде переданий в Лисичанський музей як свого роду символічний подарунок. Це має певний ресурс іронії, оскільки принести вугілля в регіон, де його повно, це трошки абсурдно.

Володимир Воротньов передав червоноградську вуглину Лисичанському краєзнавчому музею Фото: Vyacheslav Nepran

Фото на обкладинці: Oleksiy Radynski

Підписуйтесь на наш канал в Telegram