Кіно по-американськи. П’ять фільмів, за якими ми знаємо Сполучені Штати

«Роби як треба» (1989), режисер Спайк Лі

Було б дивно проігнорувати тему расизму в цьому тексті з огляду на те, якою помітною вона є в американському кіно протягом десятиліть. До українського глядача зазвичай доходять «найкомфортніші» фільми, де неодмінно з’явиться «білий рятівник» — як приклад, порівняно нещодавня «Зелена книга». Але тема є значно гострішою, і в контексті руху Black Lives Matter на думку спадає видатний фільм найвідомішого темношкірого режисера Спайка Лі.

«Роби як треба» — це портрет Брукліну, де відбувається конфлікт між темношкірим кур’єром піцерії та її білим власником. А втім, сама суперечка є приводом для режисера показати всі реалії чорного гето, зобразити на екрані безліч персонажів із їхніми проблемами. Додаткове напруження у кварталі створює аномальна спека, яка розплавляє примарне мирне співіснування мешканців різного походження. До речі, головну роль у фільмі — кур’єра Мукі — зіграв сам режисер.

Ще на тему: «Малкольм Ікс» (1992), «Юда і Чорний Месія» (2021).

«Вовк із Волл-стрит» (2013), режисер Мартін Скорсезе

Так, Штати — це не лише про бідні райони, а ще й про хмарочоси, спортивні авто й літаки. І хоч як дивно, вони належать не тим, хто краще працює, а тим, хто нажився на роботі інших. Серед таких, наприклад, був брокер Джордан Белфорт. Його мемуари стали джерелом для стрічки Мартіна Скорсезе. Нью-Йорк у цьому фільмі постає саме таким, як на листівках — висотний, блискучий і захмарно дорогий.

Харизматичний молодик Белфорт отримав брокерську ліцензію — і того ж дня опинився на вулиці, адже чергова фінансова криза хвилею викинула на берег сотні й тисячі подібних на нього. Проте невдовзі герой почне спочатку, і завдяки умінню «впарювати» відверто сміттєві акції заробить значні капітали. Разом із великими грошима прийдуть наркотики, але це гра в довгу — до свого падіння Белфорт встигне насолодитися життям сповна.

Одна з найкращих ролей Леонардо Ді Капріо, сплав чорної комедії та байопіку. Після цього фільму ринок акцій не стане зрозумілішим, але точно асоціюватиметься з великими махінаціями.

Ще на тему: «Волл-стрит» (1987), «Гра на пониження» (2015).

«Хрещений батько» (1972), режисер Френсіс Форд Коппола

Інше обличчя Штатів — кримінальний світ, який тісно сплітається з політичним, — відоме нам саме завдяки класичній кінотрилогії про родину Корлеоне. Це екранізація романів Маріо П’юзо.

Майкл Корлеоне, син дона Віто Корлеоне, прагнув жити інакше, ніж батько. Він повернувся з Другої світової героєм і волів більше не брати до рук зброї. Але маховик було запущено набагато раніше, ніж герой Аль Пачіно вирішив жити мирно. Йому доведеться почати сімейні справи, коли проти батька скоять замах — і він стане ще жорстокішим за свого попередника. Саме ця трансформація і робить «Хрещеного батька» захопливою кіносагою на всі часи.

Найвідоміший гангстерський фільм також не відбувся би без участі Марлона Брандо, Роберта Дюваля, Джона Казале та Даян Кітон.

Ще на тему: «Славні хлопці» (1990), «Обличчя зі шрамом» (1983).

«Американський пиріг» (1999), режисер Пол Вайц

Перша новина, яка шокує — ми не злякалися поставити це кіно після фільмів Копполи та Скорсезе, адже ця стрічка справді вплинула на нас. «Пиріг» та його ідейні послідовники сформували уявлення про американську юність як період нескінченних вечірок і веселощів у чистеньких передмістях або студентських гуртожитках. Друга новина, яка бентежить — ця комедія вийшла понад 20 років тому, а її героям уже давно за сорок.

Сюжет нескладний. Четверо старшокласників вирішили, що до випускного мають неодмінно з кимось зайнятися сексом. Зрештою, що ще має турбувати американських підлітків? Суміш молодіжної комедії та хтивих жартів виявилась ефективною, стрічка — популярною, а теплий яблучний пиріг уже ніколи не буде просто випічкою.

Ще на тему: «Євротур» (2004), «Король вечірок» (2001).

«Форрест Гамп» (1994), режисер Роберт Земекіс

Велика казка зі Сполучених Штатів — це оповідь про те, що будь-який дурко може стати багатим, знаменитим та ще й вляпатися в історію. Співець американського консерватизму Роберт Земекіс колись зробив безсмертними та привабливими американські 50-ті у трилогії «Назад у майбутнє», а потім повторив успіх, екранізувавши сатиричний роман Вінстона Грума.

Критику американської дійсності Земекіс вирішив залишити на майбутнє, а натомість створив вкрай суб’єктивний дайджест історією другої половини двадцятого століття. Герой Тома Генкса грає у футбол, воює у В’єтнамі, зустрічається з президентами й стає успішним підприємцем.

Можливо, цьому хлопцеві не вистачає розуму, але глядач його полюбив усім серцем. Майже через тридцять років після виходу на екрани «Форрест Гамп» може відверто дратувати, але його вплив на нас годі заперечити.

Ще на тему: «Людина дощу» (1988), «У гонитві за щастям» (2006).