Кода фестивальної осені: Вінниця об'єднується навколо музики

Чому саме Вінниця була обрана місцем проведення фестивалю?

Київ перенасичений такими подіями, як CodaFest, і ми не могли б здивувати столичну публіку такою подією. Парадокс у тім, що ми вирішили зробити фестиваль у своєму рідному місті, але квитки купує більше киян.

Тобто ви орієнтувались у першу чергу на вінницьку публіку?

Ні, насправді. Це вже третій проект нашої команди «Artgnosis». Ми провели два фестивалі під назвою «Artgnosis», але вирішили змінити концепцію і тому змінили назву. Географія минулих фестивалів була дуже широкою — приїжджали люди з Києва, Хмельницького, зі Львова, Тернополя. З Вінниці не надто багато людей приходить. Це інше питання: що слухає вінницька публіка.

І що ж слухає?

Вінницька аудиторія вибаглива до альтернативної музики. Навіть більше, вона її не слухає. Вона віддає перевагу попсовій музиці. Коли приїжджають зірки на зразок Монатіка чи «Время и Стекло», то у них солд-аути. А коли намагаєшся організувати щось альтернативне, то ці події приречені на провал і в більшості збирають аудиторію з інших міст.

У вас є відчуття, що ви виховуєте вінницьку публіку?

Так, це наша візія. Коли я вперше запропонувала провести такий фестиваль, мені сказали, що це провал, вінницька аудиторія це не «схаває». Але ж потрібно з чогось починати. Аудиторія виховується. Якщо людині кожного разу підсовувати одну й ту саму страву, говорити: «Це супер, це круто, їж», людина буде їсти, не маючи альтернативи. Ми пропонуємо інший контент з тим розрахунком, що люди слухатимуть щось нове.

До цього ви вже двічі організовували «Artgnosis», який був схожий на CodaFest. У чому між ними різниця?

На «Artgnosis» літературна сцена була звичайною — письменник презентує збірку, йому задають питання, автограф-сесія і все. Ми відмовились від цього і вирішили зробити перформативну програму, вся література буде презентована із залученням звукового та візуального супроводу.

На фестивалі будуть представлені чотири види мистецтва — музика, література, театр та кіно. Проте центральною ідеєю CodaFest заявлена саме музика. Яким чином це буде реалізовано?

Ми вважаємо, що музика супроводжує усі види мистецтва. У театрі та кіно мало які режисери не надихаються музичними творами. Вони використовують їх у постановках. Про літературну сцену вже було сказано.

Кіносцена у нас цього року все ж не повністю присвячена музиці. Але ми запросили СУК (Сучасне Українське Кіно — ред.), у них буде свій воркшоп щодо режисури, який буде цікавий новачкам. Театрів буде два — «Театр переселенця» з Києва та «Театр Склад 2.0». Їхні виступи також цікаві яскравим музичним супроводом.

Тому ми й протягнули червоною ниткою через усі сцени музику.

Окрім перформансів, будуть класичні воркшопи, лекції?

Буде публічна дискусія зі снобізму — тематика, яка найбільше турбує нас у Вінниці. Ми її трішки скандально назвали — «Як не скурвитись на хвилі мейнстріму?». Це особисто нас турбує, тому ми запросили Юрія Іздрика, Григорія Семенчука, Євгенія Стасіневича та Тетяну Кисельчук, щоб про це поговорити.

Чи бачите ви перспективу в організації регіональних фестивалів?

Потенціал дуже вагомий. Взяти до прикладу ЗахідФест, Файне місто чи Бандерштадт. Я називаю більше open-air фестивалі, але от у Тернополі є такий «Фестиваль Ї», який радше мистецький, але цього року мав сильну музичну сцену. У кожному місті є певні ініціативні групи, які проводять якісь точкові події. Просто всі звикли, що ядро — це Київ, тут насичено — і Atlas Weekend, і Hedonism, і постійно щось відбувається на концертних майданчиках. А у регіонах гіпоксія до таких подій. Тому регіональні проекти мають право на життя. Вони дають корисний для усіх і для нас теж досвід.

Я як засновниця і організаторка відвідую багато подій по Україні. І я зрозуміла, що за концепцією можна рівнятися на багатьох, але виграє той, хто правильно організував логістику. Тому ми працюємо над нею, адже зібрати лайн-ап це лише 20% від нашої роботи.

Забігаючи вперед, куди ви плануєте розвиватися, як бачите своє майбутнє?

Я дуже хочу, щоб ми виросли до формату open-air, але на жаль, спонсорської підтримки в нас немає. Регіональна влада радше профінансує фестиваль польової кухні чи конкурс «100 пельменів за годину» чи ще якусь ахінєю для вчительок української мови чи літератури, хоча я проти них особисто нічого не маю. Це складно фінансово. Навіть цього року ми зіштовхнулися з фінансовими порблемами, зрозуміло, що ми влітаємо, але ще сподіваємось що за наступний тиждень трохи підтягнемось з квитками.

Ми, звичайно, хочемо вийти в нуль чи заробити, але думаю організатори великих фестивалів в Україні можуть поділитися негативним досвідом. Ти намагаєшся все зробити якнайкраще, але наші люди часто бачать лише негатив.

Раніше ви робили наголос на тому, що ви саме вінницький фестиваль. Тепер цього немає?

CodaFest — це інший рівень. Його вже можна презентувати не як регіональний фестиваль. Навіть наші квиткові партнери нам говорили, що у них мало вінницької публіки для нас, а тепер бачать, що на нас реагують з інших міст. Я не можу сказати, що ми всеукраїнський фестиваль, не люблю цю фразу. Ми фестиваль для вільних людей. А вільна людина не задумується про те, куди вона поїде потусити.