Китайські солдати патрулюють вулиці уйгурського міста Урумчі, Сіньцзян-Уйгурського автономного району, Китай, 13 липня 2009 року
Фото:

EPA/DIEGO AZUBEL

Життя під цілодобовим наглядом відеокамер, збір ДНК громадян, тотальний поліцейський контроль та концтабори для «перевиховання». Ні кроку вбік без відома партії. Пересування по місту — лише після сканування сітківки ока. Звучить як опис роману «1984» Джорджа Орвелла, але ні. Це — реальність для мільйонів мешканців регіону Сіньцзян у Китаї. Передусім для мусульманських меншин: уйгурів, казахів та інших народностей. Для влади вони — небажані елементи.

Небажаний народ

Сіньцзян — найбільший адміністративний район Китаю, він займає 1/6 площі країни. Це — батьківщина мусульманського народу уйгурів, у яких із китайцями мало спільного. В Сіньзцяні їх проживає близько 10 мільйонів; уйгури є тюрками: їхня мова, культура, віра й стиль життя значно ближчі до країн Центральної Азії. Візуально вони також відрізняються.

Та попри все це, вони є громадянами Китаю — все інше для партії не має значення. Для авторитарних режимів культурне розмаїття часто є загрозою, адже це — потужна передумова для збереження власної ідентичності. Окрема ідентичність — передумова для вільнодумства. Вільнодумство — передумова для спротиву. Для Китаю, де вся влада належить партії, це неприпустимо. Тим більше, що випадки опору вже були.

Інформації про це не так багато, але відомо, що востаннє уйгури активізувалися приблизно 10 років тому — після того, як почалася нова хвиля їхніх утисків. Багаторічний гніт, а потім — заборона носіння паранджі чи бороди, блокування інтернету, фізичні репресії та культурна експансія змусили людей повстати. Уйгури вирішили діяти радикально і почали влаштовувати серії терактів або збройних нападів на китайські установи.

Спочатку вони відбувалися здебільшого в Сіньцзяні, та з початком війни в Сирії близько тисячі уйгурів примкнули до фронту Аль-Нусра та воювали на боці ІДІЛ, зокрема у боях за Алеппо. Як казали самі уйгури, їх не цікавив джихад чи смерть заради Аллаха — передовсім вони їхали за досвідом збройної боротьби, яку хотіли застосувати у себе вдома.

Чоловіків вербувала й відправляла на Близький Схід організація, відома під назвою «Ісламська партія Туркестану», або «Ісламський рух Східного Туркестану». Східний Туркестан — державу з такою назвою поставили собі за мету створити радикальніші уйгури в Сіньцзяні. Та через теракти й боротьбу на боці ІДІЛ, у світі організацію здебільшого вважають терористичною. Це створює хороший привід для Китаю посилити репресії проти мусульман в регіоні. І не лише уйгурів.

Етнічні уйгури біля свого будинку у північно-східній області Турфан Сіньцзян-Уйгурського автономного району, Китай, 17 листопада 2017 року
Фото:

EPA-EFE/HOW HWEE YOUNG

Концентраційні школи

Один із методів — створення великих виправних таборів. Їх офіційно називають «Центрами покращення мовних навичок», а затриманих — «студентами» (більшість мусульман у регіоні погано говорять китайською). Журналісти The Guardian побували в Луопу — окрузі, де є вісім таких «шкіл». Ці табори навіть не можна назвати в'язницями, бо туди забирають людей без винесення вироку і пояснення причин. Утім, причина і так всім зрозуміла: іслам.

Табір, про який пишуть журналісти, огороджений високими бетонними стінами, колючим дротом і камерами спостереження. Його площа — понад 17 гектарів. За 12000 «студентів» там наглядає 2000 поліцейських. Один зі співрозмовників репортерів поділився з ними: «У нас кажуть: той, хто потрапив всередину концтабору в Луопу, звідти вже не виходить». Що відбувається всередині насправді достеменно невідомо.

Це один зі щонайменше 28 центрів у всьому Сіньцзяні, про які вдалося дізнатися журналістам. Найбільше їх довкола міста Кашгар, багато також поблизу Хотана та Урумчі. На Google-мапах можна знайти ці табори. Ось координати декількох із них:

1. Табір у Луопу 37°06'07.1"N 80°10'44.6"E

2. Табір у Кашгарі 39°27'9.59"N, 76°6'34.24"E

3. Табір у Шеньяні 39°21'27.64"N, 76°3'2.39"E

За даними ООН, станом на грудень 2018 року у концтаборах Сіньцзяну перебуває понад мільйон осіб. Найбільше — уйгурів, але є також казахи, киргизи та інші мусульманські меншини. Та на «перевиховання» відправляють не лише простих громадян. Серед затриманих — визначні вчені, митці, журналісти, поети, музиканти, професори, лінгвісти, політики. Словом, уся еліта. Багато хто з них із таборів так і не виходять. Перелік затриманих ведуть громадські активісти, зокрема, у Twitter існує сторінка з назвою «Небайдужі вчені Сіньцзяну», яка періодично публікує інформацію про нових затриманих діячів.

Лояльні до влади люди в табори здебільшого не потрапляють. Однак, у цьому регіоні життя на волі з волею нічого спільного не має.

Тюрма без ґрат

По суті, весь Сіньцзян — це один великий концтабір, обгороджений колючим дротом і нашпигований розумними відеокамерами, які вміють розпізнавати обличчя й слідкують за кожним кроком людей.

У цьому концтаборі діють свої правила. В усіх його мешканців від 12 до 65 років влада примусово збирає зразки ДНК й біодані, створюючи єдиний реєстр громадян. Сюди входять відбитки пальців, зображення сітківки ока та зразки крові. А в осіб, які належать до груп «підвищеного ризику», ці дані збирають незалежно від вікового ліміту. Те саме стосується їхніх родичів.

На телефонах усіх людей у Сіньцзяні обов’язково має бути встановлений застосунок Jing Wang (китайською — «чистий інтернет»), який стежить за їхнім контентом: приватними повідомленнями, фотографіями, переглянутими відео тощо. Програма має відслідковувати релігійний та екстремістський вміст: офіційно це робиться задля боротьби з тероризмом. По суті, уйгури таким чином «добровільно» надають доступ до своїх персональних даних. Якщо хтось не встановив застосунку, йому загрожує 10 днів тюрми.

Протести у Гонконзі проти ув'язнення мільйона уйгурських мусульман в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю, 2 вересня 2018 року
Фото:

EPA-EFE/ALEX HOFFORD

Пересування містом також обмежене. Репортер «Медузи», який побував у Кашгарі, стверджує: місто розбите на блоки, і при переході в інший квартал кожен уйгур мусить пред’явити свою ID-картку, показати вміст сумки, відсканувати сітківку ока, а інколи й віддати для перевірки телефон. Така ж процедура їх очікує в банку, лікарні, супермаркеті, підземному переході. Місто патрулює бронетехніка й бригади поліцейських.

З 2017 року в навчальних закладах Сіньцзяну заборонено використовувати уйгурську мову: тепер викладання має відбуватись виключно китайською. На додачу, уйгурську заборонили використовувати не лише під час уроків, а й протягом будь-яких шкільних заходів та колективної роботи.

Культурну ідентичність витравлюють і з усіх інших сфер. Всі історичні підручники, видані до 2009 року, конфіскували й знищили. Їх замінили книгами з новою, правильною історією. Якщо хтось зберігає вдома заборонену літературу — йому загрожує до семи років ув’язнення. З життя уйгурів зникли пчаки — традиційні ножі народів Центральної Азії. І навіть під час купівлі звичайних ножів люди мусять їх реєструвати, наносячи на лезо персональний QR-код. Закладів із традиційною уйгурською їжею стає дедалі менше, знайти етнічний одяг теж дуже складно.

А на початку 2019 в Китаї ухвалили закон, який зобов’язує протягом п’яти наступних років «китаїзувати» іслам і зробити його сумісним із соціалізмом та лінією партії. Перевірки відбуваються вже: у домівки уйгурів без попередження можуть зайти групи ревізорів. Такі візити регулярні: поліція разом із політичними працівниками перевіряє людей на релігійність та вірність партії у побуті.

Пастухи уйгурської етнічної групи на ринку в Кашгарі в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю, 26 травня 2013 року
Фото:

EPA/HOW HWEE YOUNG

Бали за відданість соціалізму

Від лояльності до влади і благонадійності напряму залежить доля мешканців Сіньцзяну. У 2014 там ввели систему так званих «соціальних кредитів». У 2020 році її планують ввести на території всього Китаю, а поки що тестують на уйгурах. Залежно від поведінки громадян (нагадаємо, вони перебувають практично під цілодобовим наглядом), їм нараховують спеціальні бали, які формують рейтинг особи в суспільстві. Хтозна, чи існувала б схожа система в СРСР, якби він продовжував існувати в епоху інформаційних технологій.

Надмірна релігійність, борги, підозріла активність в інтернеті, захоплення відеоіграми, спілкування з «неправильними» людьми — все це понижує рейтинг. Натомість відвідування ідеологічних заходів, законослухняність, участь у благодійних проектах чи демонстрація відданості партії піднімає статус. Що від цього залежить?

Практично все. Що більше балів, то більше в особи привілеїв. Доступ до кращого житла, нижчі відсотки на банківські кредити, можливість віддати дітей в хорошу школу. Що нижчий рейтинг, то складніше знайти роботу, купити квитки на концерт чи забронювати номер у готелі.

Крім цього, людям з низькими балами відмовляють у подорожах — їм заборонено купувати квитки на літак чи потяг, не кажучи вже про поїздки за кордон. Від рейтингу залежать навіть такі речі, як швидкість інтернету.

Загалом у системі людей ділять на «безпечних», «нормальних» і «небезпечних» для держави. Дехто припускає, що для формування рейтингу використовують також зібрані зразки ДНК — приналежність до мусульманської етнічної меншини автоматично забирає деяку кількість балів.

Про ці порушення багато пишуть західні медіа, про них кричать правозахисники і китайські дисиденти в еміграції, про них знають уряди США і Європи. Але вдіяти із цим нічого не можуть — Китай є надто потужним, щоб накласти на нього відчутні санкції, а решта світу — надто залежна від нього. Невідомо, як далі буде розвиватись ситуація в Сіньцзяні, проте вже зараз ясно, що роман «1984» Орвелла був не антиутопією, а науковою фантастикою. І цілком ймовірно, що через декілька десятків років уйгури вже не пам’ятатимуть, хто вони такі.

Поділитись:
spilnokosht desktopspilnokosht mobile