«Криза — як шанс, будуй вітряки». Голова «Слуги Народу» Олександр Корнієнко про те, чи існує ще монобільшість

Цими днями минає місяць з моменту, коли політикум заговорив про конституційну кризу. Наприкінці жовтня на екстреному засіданні РНБО вирішили терміново відновлювати доброчесність Конституційного суду. Проте законодавча ініціатива президента не знайшла підтримки у парламенті. Ба більше, навіть у його власній фракції.

Ця криза оголила проблему Володимира Зеленського — слухняної монобільшості в парламенті більше не існує. Хоча це продовжують заперечувати. Зокрема і голова президентської партії «Слуга Народу» Олександр Корнієнко.

У розмові з hromadske він намагається переконувати, що парламент все ще здатен ухвалювати важливі рішення. І що конституційна криза ще не стала причиною кризи політичної.

В Україні говорять одразу про кілька криз. Якщо їх поєднати, виходить «ідеальний шторм». Яка з цих криз — конституційна, політична, економічна або бюджетна — для вас видається найбільшою?

Найбільша криза зараз — медично-організаційна.

Є різні погляди на кризи. Є «криза як шанс, будуй вітряки» — це може стосуватися економічної кризи. Під час економічних криз багато економік росло. І наша, можливо, теж буде рости, якщо правильно діяти.

Навіть якщо говорити про кризу Конституційного суду, то це теж можливість. Як мінімум, суспільство за 25 років дізналося, що у нас все не в порядку не лише з побутовими судами, в яких люди не можуть свої справи вирішити без певних додаткових умов. А у нас і головний суд країни — Конституційний — теж може ухвалювати сумнівні рішення.

Щодо вирішення криз. Де зараз центр керування країною?

Центр керування у нас, за Конституцією, — у трьох будівлях. Він там, в принципі, і є. Одна будівля — на вулиці Банковій, це Офіс президента.

Здається, що ці три будівлі працюють окремо. Парламент окремо, президент окремо.

Я не думаю, що це аж такий має вигляд. Може, так для когось і має. Ми постійно в контакті одні з одними. Так, у нас багато дискусій може бути. Але все одно рішення ухвалюються, і вони далі втілюються в життя.

Щодо конституційної кризи. Їй уже якраз місяць. Президент вийшов до парламенту з законопроєктом, який визначив невідкладним. Минув місяць, а рішення не ухвалене. Чому?

Я особисто — за цей законопроєкт. І я був готовий за нього голосувати. Тому я можу говорити за себе.

Ні, кажіть про партію. Ви — лідер партії.

Партія у нас строката. Різні думки в ній є. Тут якраз виникла та ситуація, коли думки розділилися, і якесь остаточне рішення було важко ухвалити. Тим більше, якщо ми говоримо про фракцію, яка ще більш строката, ніж партія.

Ви говорите про підтримку президента.

Не про підтримку президента, а про підтримку однієї ініціативи президента.

Її немає зараз у фракції.

Ну, не берусь казати про кількість голосів, але мені здається, що в нашій фракції їх недостатньо, щоб проголосувати. А зовні підтримки теж з різних причин немає.

Це вказує на те, що парламент не може дійти згоди.

Може. І я думаю, буде доходити поступово.

Скільки ми ще будемо жити в цій конституційній кризі?

Цього тижня ми зробимо перший крок. Він буде стосуватися повернення відповідальності за декларування. Це повернення так званої 366-ої статті.

Наступним кроком буде повернення всього механізму декларування. І це ми закриємо історію з поверненням робочої системи декларування посадових осіб.

І паралельно група працює над тим, що можна зробити з судом. Наступного засідання винесуть проєкт рішення і щодо цього. Не закон, а, може, для суспільного обговорення — що можна зробити.

Ви — влада, партія, Зеленський, компетентні органи — можете зіграти на випередження, щоб не дійшло до цієї конституційної кризи?

Ми ж не можемо тиснути на суд. Тим більше на Конституційний, який виносить вирішальні вироки, які не оскаржуються. І взагалі існує в правовому полі Конституції.

Навіть закон можна оскаржити, але Конституцію змінити важко. Тобто, це такий орган, на який важко вплинути.

На цих чотирьох суддів, які після розголосу перестали брати участь у засіданнях, хто вплинув?

Я думаю, що суспільний розголос, суспільна думка.

Якби цей розголос ви влаштували до рішення, це б вплинуло тоді на їхню позицію?

Не знаю, не впевнений.

Після рішення суду було звернення Зеленського. І ми побачили, що навіть фракція Зеленського його не підтримує.

Не підтримує частина депутатів.

Немає у вашій фракції 226 на підтримку ініціативи президента.

Ніхто не визначав точну кількість. Ніхто не ставив на голосування. Може, воно в залі і пройшло б, якби ми поставили тоді. Просто там ще до залу є певний регламент, є певний процес. Треба альтернативні закони, комітет має розглянути.

Щодо цього кейсу, то дискусія така. Члени комітету правової політики — дуже поважні люди. Я їх всіх поважаю, вони всі фахові юристи. Там є доктори наук, кандидати наук, нотаріуси з величезним стажем. Вони просто кажуть, що це неконституційно, ми за це голосувати не будемо, не ставте це навіть у порядок денний.

Бояться, що це може призвести до кримінальної справи і їх можуть звинуватити в «поваленні конституційного ладу»?

Я не можу за них говорити. Там є, наприклад, адвокати з 20-річним стажем, колишні судді. От вони всі точно знають, як влаштована наша правоохоронна система. Думаю, що вони так, можливо, бояться.

А у Зеленського є такі адвокати? Чому він вніс такий законопроєкт, який адвокати в парламенті не підтримують?

Президент хоче вирішити цю кризу. Він узяв на себе всю відповідальність. Він сказав: давайте вийдемо з розмов чисто правових, бо вони зараз не допомагають. Давайте перейдемо в політико-правове рішення, якщо Верховна Рада готова взяти відповідальність, то беріть її.

Ця історія показала, що розкол між президентом і спікером дійшов крайньої межі.

Це якісь ваші журналістські наративи: розкол, війна...

Ви кажете про одну команду. Але член вашої команди, член команди президента, нікого не попереджаючи, передовсім — самого Зеленського, виходить з альтернативною пропозицією. Це командна гра?

Я не буду зараз адвокувати Дмитра Олександровича (Разумкова — ред.) чи Володимира Олександровича (Зеленського — ред.). Це відбувався процес достатньо емоційний, хаотичний. Усі намагалися якнайшвидше це вирішити.

Якщо згадаєте, я теж через кілька днів виніс законопроєкт про повноваження суддів.

Ви свою ініціативу погоджували з Офісом президента? 

Так, ми обговорювали.

Ось і різниця. Ви погоджували, Разумков — ні.

Ми не знаємо, по-перше, як було. Хто кого про що інформував. І це якась етапність була. Я вже вносив на другий-третій (етап — ред.) після цих подій.

Політична криза.

Яка політична криза? Це мені не зрозуміло. У чому полягає політична криза?

Передовсім у тому, що так звана монобільшість уже не може ухвалювати рішення, які пропонує президент. Конституційна криза це показала. Скільки зараз у фракції людей, на яких президент все ще може розраховувати?

Я думаю, що ці розмови перебільшені. Фракція голосує. Коли є в залі 210 людей — бюджет голосує 209. Це криза? У нас 20 людей на лікарняному. 25.

Кажуть, що у фракції залишилося 160-180 депутатів, які вірні Зеленському.

Я кількість не буду зараз оцінювати.

Але голосів вам не вистачає. Ви ходите по залу, домовляєтесь про голосування.

Це така лексика жовтої преси. Є рішення, які підтримують багато фракцій, які вони вважають спрямованими або на свій електорат, або державницькими. Ми ж не будемо їх відмовляти ухвалювати гарні державницькі рішення.

Попереднього парламентського тижня хотіли винести в парламент рішення про звільнення міністрів. Зокрема міністра охорони здоров’я Максима Степанова.

Мені невідомо про це. Це чутки. Заяви не було, комітетів не було, нічого не було. Це якісь чутки.

Це чутки, про які кажуть, що не винесли, бо під це немає голосів.

У нас же прем’єр може пропонувати звільняти міністрів. Або вони пишуть за власним бажанням. Якщо в уряді буде консенсус між прем’єром та міністрами щодо того, хто далі працює / не працює, то нас обов’язково швидко повідомлять. Якщо немає до нас ніяких офіційних документів, то, значить, вони всі далі працюють.

Чи вважаєте ви, що Степанов не справляється з коронакризою і може бути кандидатом на звільнення?

Я не думаю, що зараз час робити якісь звільнення і призначення у сфері охорони здоров’я. Тому що зараз дуже критична ситуація, нею потрібно терміново займатися. Але якщо міністр сам захоче піти, ми тримати його не будемо. Хоча 226 на це теж треба.

Чи ведеться в парламенті розмова про долучення до монобільшості інших груп або фракцій?

Я думаю, що завжди є багато охочих вступити в якусь коаліцію. Це ж пов’язано з посадами.

У вас є бажання когось долучити?

Я не думаю, що треба зараз запускати коаліційний процес. Його й неможливо запустити, доки є фракція, в якій більше 226 депутатів. Тому як зараз створити коаліцію, не дуже зрозуміло. Це буде якесь міжфракційне об’єднання без жодного юридичного статусу. Тому такі розмови навіть юридично вести важко.

З ким ви домовляєтесь про голосування в залі?

Ми не домовляємося з фракціями про якесь системне голосування.

За кожне голосування ви або Арахамія (глава фракції «Слуга Народу» — ред.) ходите в інші фракції домовлятися.

Це не так працює. У комітетах шукаються голоси під редакцію законопроєкту. Якщо далі є проблема, то ми пропонуємо на рівні керівництва фракцій, запитуємо їхню думку хоча б: «Що ви зробите з цим законом? — Ми не голосуємо тому-то. Це голосуємо. — Ок».

Підтримка законопроєктів є різною від різних фракцій з різних тем. Щось економічне більше підтримує «Голос». Щодо армії, то підтримують всі, розуміють, що в країні війна. Щось соціальне, мабуть, буде підтримувати Тимошенко, тому що там її комітет часто над цим працює.

Якщо ви побачите, що немає стійкої більшості 226 голосів у фракції для підтримки ініціатив прем’єра, президента — з ким би ви могли створити сталу більшість? Міжфракційне об’єднання, як ви сказали.

У парламенті ідеологічно є мінімум дві опозиційні партії. Вони себе так позиціонують.

«Опозиційна платформа — За життя!» каже: «Ми — опозиція». З другого боку — «Європейська солідарність». Вони теж кажуть: «Ми — патріотична опозиція».

Поруч із ними є партія «Голос». Вони кажуть: «Ми — розумна опозиція». Юлія Володимирівна, ви кажете, останнім часом перестала бути опозицією. Далі є депутатська група партії «За майбутнє». Судячи з риторики, вони теж досить опозиційні. І є група «Довіра», вони — найменш опозиційні.

Виходячи з цієї логіки, що опозицією себе називають майже всі, крім депутатських груп, то як з ними робити коаліцію, мені важко спрогнозувати. Якщо теоретично такі розмови взагалі вести. Поки їх вести нема навколо чого.

За яких умов ви можете об’єднатися з «Батьківщиною»?

Це ж все гіпотетично. За умов того, що вони будуть виконувати на 100% нашу програму, програму президента.

З партією Порошенка можливе об’єднання?

Не думаю, що ідеологічно це можливо.

З ОПЗЖ?

Так само думаю, що ідеологічно малоймовірно.

«Голос»? 

Тут нема ідеологічних розходжень серйозних. Але знову ж таки: економічна платформа трохи різна і в них інший погляд на вирішення конфлікту на Донбасі.

Група «За майбутнє»?

Щодо груп така розмова — важко зрозуміти, за що вони ідеологічно. Щодо групи «Довіра» — там взагалі кілька партій об’єднано. Важко зрозуміти.

Але «Довіра» найбільше йде з вами на спільне голосування. Щодо групи «За майбутнє». Напередодні місцевих виборів говорили, що Палиця, Коломойський, окрім цієї групи, мають ще майже 40 депутатів у вашій фракції. І таким чином можуть шантажувати і фракцію, і самого Зеленського, щоб створили з ними коаліцію. Що зараз з цією історією?

Поки що таких коаліційних перемовин у парламенті немає. Є така історія, яка вже рік триває: під кожен законопроект йде пошук голосів. Передовсім шляхом авторів, або лобістів, або голів комітетів. Також — шляхами керівництва фракцій, якщо йдеться про якісь серйозні великі історії, як, наприклад, бюджет. Такі історії великі — по них йдуть домовленості багатьох людей.