Кримчани на війні: захищати Україну

«На стежку війни мене змусив вийти громадянський обов’язок, напевно, патріотизм, відчуття боргу перед Батьківщиною. Не перед державою як бюрократичною машиною, а перед людьми, яких я бачив на Майдані, у Криму, проукраїнськи налаштованих. Громадян, які тут, які підтримують те, що робить наша країна для нас. І які не сприймають агресію Російської Федерації та місцевих сепаратистів» – розповідає боєць батальону «Дніпро-1» за позивним «Крим».

19 річний боєць, колишній студент кримського політехнічного технікуму, не зміг закінчити навчання. Будучи третьокурсником, після анексії Криму йому довелось покинути навчання. Жити на окупованій території, за його словами, він не зміг.

«Життя в Україні для мене було більш привабливим, ніш життя на території країни-агресора. Я не очікував, що на території півострова може відбутись така зухвала військова операція. Для мене це був шок, принаймні на момент захоплення Ради міністрів. Потім звісно усе стало на свої місця, і самі військові говорили, хто вони такі. Це була морська піхота Чорноморського флоту РФ. Здається, десь у Ростові був розташований їх батальйон».

До останнього, після референдуму «Крим» намагався жити на півострові і не вірив у те, що може відбутись анексія. Але коли стало зрозуміло, що нічого не зміниться, він переїхав у Київ. У Криму залишилась його сім’я. Батьки бійця підтримували захоплення Криму та приєднання до Російської Федерації. Юнак намагався переконати батьків, але усі його намагання були марними. Сьогодні, за його словами, після закінчення ейфорії, вони знову знайшли спільну мову, щоправда на це пішло півроку.

/ Громадське.Крим