Кримське: Передова фронту. Обстріли. Болото і Щурі

Село Кримське  - передова лінія фронту в Луганській області. Саме село українські військові звільнили 27 жовтня, тоді козаки Козіцина самі покинули село, котре утримували із серпня.

Уже два місяці мешканці Кримського жили в підвалах через постійні обстріли, лише кілька днів як повернулись у власні оселі, тому що стріляти по селу стали менше.

А от далі за Кримським крайні позиції українських військових.

Тут стоять кілька рот 4 батальйону 24 бригади Збройних сил України.

Стоять від часу звільнення села - уже більше 65-ти днів. За цей час бійці втратили 5 побратимів, ще 20 забрали пораненими:

«Лишилось буквально пару чоловік. Одному відірвало пальці, одного осколком в голову, позавчора нашого сєржанта теж пораненого забрали. Один поїхав в психіатричну лікарню, тобто людина морально не витримує».

Ситуацію тут самі бійці описують так: опади у вигляді градів, місцями перемир’я.

Хоча бійці не пригадують жодного дня, щоб тут було перемир’я.

Живуть солдати під землею, при чому бліндажі рили вручну, поки їх обстрілювали. До позицій козаків Козіцина тут 800 метрів. Тому іноді під’їжджає танк противника, стріляє і від’їжджає назад на свої позиції. Працює тут і снайпер. З артилерії і позиції обстрілюються з кількох боків, солдати тут стоять в такому собі напівоточенні. Навколо них уже всюди зайняті бойовиками населені пункти.

Сюди не доїжджають волонтери, а команда Громадського - це перші журналісти, котрі сюди потрапили, та й те з допомогою БТРА:

«На рахунок репортерів, ви перші, а на рахунок посилок, доходить сюди дуже мало, бо як правило забирають все там - Кримське, перші блокпости. Якщо іде волонтерська допомога, то вона сюди не доходить, тільки іменні посилки. В нас перший місяць, коли були страшні обстріли, то нам воду сюди не завозили, в нас водовізник, коли їхав сюди, то він напивався, так щоб сюди довезти, тверезий не їхав сюди».

При сильних обстрілах сюди навіть не привозили воду.

Найбільше, що докучає військовим, окрім артилерії «Козацької народної республіки» - це щурі, котрі лазять по солдатах, доки ті сплять, і болото, яке тут по коліна.

Ну і також те, що за ці  два місяці їх досі так ніхто і не поміняв. Обіцяють вже вп’яте, солдати ж нервують: доведеться на цьому полі залишитись ще й на Новий рік.

/Анастасія Станко, Костянтин Реуцький