Гурт Latexfauna: слон, серфер і музика півдня

Гурт Latexfauna ще не встиг дати жодного концерту, як його покликали виступати на фестиваль Respublica у Кам'янці-Подільському. Хлопці грають пісні про ковбоїв, серферів і персиковий сон, а в фейсбуці називають себе «індівідуальні куниці».

Як ви зібралися разом?

Діма Зезюлін: Ми почали грати разом в інституті, троє із нас. Грали-грали-грали, збирались, розходились. Потім після інституту, вже коли минуло кілька років, наш басист Саша Димань взяв зібрав знов усіх і привів у групу ще Сашу Мильнікова, нашого клавішника. Вони знайомі ще з дитинства, вони з одного міста — Сквира Київської області.

Що ви тоді грали в універі?

Cаша Димань: Ну, це був рок. Якийсь.

Як звучання помінялося, щоб стати таким, як зараз?

Діма: Звучання змінювалось довго й абсолютно несвідомо. Єдине: у нас справді була мета знайти якийсь свій звук і з часом це вийшло. Але ми не грали впродовж усього цього часу. Просто зібралися, витратили певний час, щоб нащупать одне одного, зігратися і щоб це ввійшло в єдину хвилю.

Саша Димань: Я би не сказав, що те, що було тоді, зовсім відрізняється від того, що зараз. Воно просто виросло в це. Кожен музикант росте і міняється.

Саша Мильніков: І смаки змінилися.

А що ви зараз слухаєте для себе?

Костя Левицький: Metallica.

Саша Димань: Я от намагаюсь згадати, що я останнє слухав. Це був Puscifer.

Саша Мильніков: Ми колективно перекидаємось гуртами, без прив’язки до певного стилю. З Костею, буває, їдемо додому і просто розмовляємо: «А пам’ятаєш металеві гурти кінця 80-х, які тоді були цікаві?» Обговорюємо і сучасні гурти, абсолютно нові.

Саша Димань: Це один із принципів: ми найменше заморочуємся щодо жанру взагалі.

Діма: Ми намагаємося абстрагуватися від цього. Більше думаємо про то, яке кіно має бачити слухач, коли слухає трек, яка атмасфєрка має бути. Для кожного треку це окреме кіно.

Щодо текстів: мене цікавить, чому ви використовуєте суржик?

Діма: Тому, шо я намагаюся, шоб в текстах я ні в коєм случає не був ванільним і ненатуральним. Якщо я хочу назвати це «сімпатічний», то я так і назву, а не скажу «симпатичний» чи якось інакше рафіновано. Менше всього хочеться протистояти собі. І через те я, власне, й використовую суржик. Але це не надумано, це само собою.

Саша Димань: Заради чесності перед собою й слухачем. Ми ж не говоримо надворі «далебі». Ми не рафінуємо, коли говоримо.

Зараз виконавці часто отримують негативні коментарі й за російську, і за суржик. Чи бувало таке у вас?

Діма: Лише один-єдиний раз, якийсь паблік написав: «Еще так безвкусно суржик никто не использовал». Тим паче виложив наш постер, наш трек і там була купа лайків… Але здебільшого всім нравицця.

Як ви використовуєте соціальні медіа, щоб просувати свою музику і пробитися до аудиторії? 

Діма: Ми спочатку взагалі нічого не використовували, просто виклали в Soundcloud, зробили SMM-чик: в фейсбуці й контакті групи завели. Не стали спеціально навіть просити друзів полайкати. Просто вирішили, шоб вступали лише ті, кому це потрібно. Але потім ми вислали «Аjahuaska» на «Радіо Аристократи» в рубрику «Утренняя порка». Це був перший поштовх, який нас зачепив, і вони нас похвалили.

До речі, про настрій треків, особливо інтригує «Аjahuaska». Звідки вона взялася, звідки прийшла ця перуанська екзотика?

Діма: Якось я просто написав її під гітару, приніс її пацанам, і ми довго думали, як її зробити. І врешті-решт хлопці зробили з неї то, шо зробили. Чьо воно так вийшло? Ми якось просто підібрали правильний біт барабанний і воно наче само так р-р-раз...

Саша Димань: І все інше вибудувалось.

Діма: Потім буквально пішло тижнів два-три, щоб докончити ту версію.

Саша Димань: До того були інші версії. Але потім ми побачили це кіно і — о, це воно.

А хтось із вас катається на серфі? Це щодо пісні «Surfer».

Діма: Насправді ні.

Костя: Ці всі поняття — індіанці, Вавилон, море, пляж, серфінг — вони для нас об’єднуються в щось одне, щось таке, що є в кожному з нас чотирьох. Наприклад, я — фрідайвер і вважаю, що це близько по духу до серфінгу, тобто я прийняв цю ідею дуже легко.

А звідки цей південь у вашій музиці? 

Костя: Ну, я з півдня. Та й в принципі немає в нас північних кочівників.

А про що ви можете сперечатися в гурті?

Діма: Це можуть бути суто технічні дрібниці. От вчора ми сперечалися про те, шо Кості треба тримати гітару вище, бо коли він буде тримати її вище, в нього кисть буде працювати більш правильно і він буде краще тримати ритм. А він каже: «Нє, я не хочу». І починається.

Але суто в творчих моментах найважливіше просто найбільше розслабитися й дати всім ідеям вийти. Треба дождатися того моменту, коли почнеш реально пертися, коли мурашки підуть, коли ви почнете кайфувати: всі дві години на репетиції граєте цю пісню і вам нравицця. І ви ше потім ідете півасіка попити за пісню.