«Люди стали валютою для торгів на Мінських перемовинах» – журналіст «Новой газеты»

«Всіх на всіх — таку акцію вже п'ятий місяць веде російська «Новая Газета». На думку видання, обмінятися всіма полоненими – це єдиний спосіб досягнення миру між Україною та Росією в рамках пункту шостого Мінських угод. В публікації від 1 квітня під назвою «Просто хотів вижити» журналістка «Новой Газеты» Юлія Полухіна розповідає історію Олега Хлюпіна – громадянина Росії, який наприінці лютого 2015 року в'їхав на територію України, на територію так званої «ЛНР». В районі населеного пункту Станиця Луганська його затримали бійці одного з українських добровольчих батальйонів, коли він їхав у селище підконтрольне Україні, щоб забрати звідти батька. Чоловіка звинуватили у співпраці з ГРУ Росії. Таких в’язнів вистачає і в українських, і в російських тюрмах. Юлія Полухіна спілкується з ув'язненими за шпигунство та вчинення чи підготовку терористичних актів з обох боків – як в СІЗО «ЛНР», «ДНР», так і в СІЗО Харкова, Старобільська і Маріуполя. Чому їх називають «випадковими пасажирами»? Громадське.Схід запитувало в російської журналістки Юлії Полухіної.

Ти досить довго займаєшся військовополоненими, які сидять в СІЗО в Україні, в так званих «ДНР»/«ЛНР» де їх зараз утримують. Скільки за твоїми даними таких людей з обох боків?

Наскільки я знаю, на сьогодні Україна подає дані про 124 людини у списках. Вони незмінні в української сторони. Це група переговорників саме там де Ірина Геращенко. Серед них, якщо не помиляюсь 24 особи плюс — мінус дві людини — це солдати ЗСУ та Нацгвардії. Сторона «ДНР» та «ЛНР» подає більше тисячі людей. Але списки в них періодично змінюються, є питання в підтвердженні. В реальності подається загальний великий список. Як каже сторона «ДНР»/«ЛНР», то Медведчук (Віктор Медведчук – представник з гуманітарних питань у Тристоронній контактній групі – ред.) їм не підтверджує ці списки. Зі всіх підтверджуються 40 — 50 осіб. Щодо ситуації з СІЗО тут, то вона частково схожа. Є реальні люди, які воювали, яких брали на блок постах, яких діставали з танків, які дійсно брали участь в бойових діях. Серед них є росіяни.

Скільки, за твоєю інформацією, росіян?

Всього, за даними нашого МЗС (МЗС Російської Федерації – ред.), які надали одному з російських видань, 540 осіб, але реальних з них ополченців, або я не знаю як назвати, близько 100 — 130 осіб.

Ти розповідала історію Олега Хлюпіна. Скільки таких, як їх називають «випадкових пасажирів», у слідчих ізоляторах?

Таких, як Олег, не думаю, що дуже багато, але все ж таки. Олег Хлюпін потрапив, коли переходив блокпост. Він взагалі не розуміє, що відбувається. Я у нього питаю: «Ти взагалі розумієш, що в країні війна і цей кордон проходити так, як ти оце пройшов – не можна». А він і досі відповідає: «Я ж на офіційному рейсовому автобусі приїхав в Луганськ». Взяв таксі, поїхав у Біловодськ (смт в Луганській області, підконтрольне Україні — ред.) до тата. Він взагалі не розуміє, що це непідконтрольна територія, що дійсно тут незаконний перетин кордону. Його затримали люди з батальйону «Торнадо». Ці люди зараз сидять в Лук`янівському СІЗО, їх судять за інші правопорушення.

В тебе унікальний досвід: ти спілкуєшся з в`язнями, які сидять на стороні так званих «ДНР»/ «ЛНР» і з тими, які на території, підконтрольній Україні. І це стаття одна й та ж: там шпигунство, тут стаття №258 – тероризм. На твою думку, чому в`язнів так багато? Це люди на обмін, чи це — результат війни, яка триває?

Ці люди фактично заручники, я не можу по-іншому їх назвати. Це насправді заручники ситуації. Є люди, бізнесмени, сидять через те, що не поділили десь бізнес. Але вони також хочуть обмінятися, це — заручники в чистому вигляді. Більшість тих людей – сьогоднішніх – вони не брали участі у військових діях.

Чому обміни призупинились в той час, коли система вже більш-менш налагоджена?

Припинились вони, бо щоразу прив`язуються інші пункти Мінських угод. Через це все уповільнюється, — один пункт чіпляється за інший. Одні вимагають одного, інші – іншого. Я це не зовсім розумію. Перш за все, думаю, ці пункти не повинні буди прив`язані один до одного, а їх потрібно виконувати послідовно. Але вони підписані. Тоді потрібно вести переговори заново. Дар`я Морозова – омбудсмен «ДНР» – мені пояснює і називає цей процес «банк обміну полоненими». Частково вона права, ця назва дійсно влучна.

На твою думку, хто з ким веде перемовини? Це Медведчук з Морозовою? Бо є думка, що вони краще домовляються, ніж, наприклад Геращенко, що є кращій контакт. Як відбувається цей процес?

Дар`я Морозова та Ольга Копцева (займається обмінами з боку так званої «ЛНР» – ред.), коли телефонують люди і звертаються з проханням поставити в списки на обмін, вони пропонують звертатися до Медведчука.

Тобто він складає списки з обох боків?

Вони пропонують з того боку звертатися до Медведчука, писати листи. Якщо це громадяни України, то в принципі, це логічно. Але є й інша ситуація, коли сидять люди, як наприклад Анастасія Коваленко, які ніколи не визнають провину, бо вони не винні, вони не підпишуть угоду. Вони — громадяни України і не хочуть обмінюватися, бо, якщо вони потраплять до списків на звільнення, їх автоматично можуть визнати терористами, ополченцями. Вони хочуть відстояти якусь свою правду. Ці люди виявляються нікому непотрібними.

Розкажи докладніше історію Анастасії Коваленко. 

Анастасія Коваленко переїхала з Таджикистану ще в радянські часи. Мама її була медсестрою під час Афганських подій, після Таджикистану вони отримали квартиру в Луганську. Коли почалися всі ці події мама сказала, що нікуди не поїде, бо більше переїздів не витримає. Всі обстріли вони були в Луганську. Настя працювала кухарем. На центральному ринку з нею познайомився хлопець Костянтин, який почав до неї залицятися. Потім вона сконтактувала з колишніми керівниками, які поїхали до Києва, вони запросили її до Києва на роботу. Вона їде, а Костя цей просить її передати своєму другу якийсь чорний пакет. Вона сідає в автобус, їде спокійно. Вже тут зупиняється у своїх знайомих, телефонує Кості. Він просить вийти її на якийсь бульвар, вона вийшла, телефонує йому. Після цього до неї підійшли співробітники СБУ, заломили їй руки, посадили в машину, поклали поруч цей пакет. В СБУ їй вже пояснили, що вона терористка-смертниця, а в пакеті в неї — вибухівка. Вона від свідчень відмовлялася. Потім зайшли якісь люди в бронежилетах з написом «Азов», але я не можу стверджувати, хто це був, бо такі бронежилети може надіти будь-хто, навіть я. Її дуже сильно побили. На той момент слідство з`ясувало, що дві людини вільно зайшли в СБУ, піднялися на третій поверх, побили її, та невстановлені особи спокійно пішли геть. Ось така жахлива з нею історія.

І на обмін вона не хоче?

Вона не хоче підписувати угоду, не розуміє. Боїться, що якщо її візьмуть на обмін, то визнають терористкою. Тому ситуація з нею складна.

Чому ви вирішили розпочати акцію «Всіх на всіх» в «Новой Газете»? Чому ви за обмін всіх на всіх зараз, бо зрозуміло, що всім потрібні заручники, що є інші глобальні пункти в цій війні. І ось є люди, яких можна міняти на ще якісь преференції для себе.

Люди стали фактично валютою. За людей можуть заплатити родичі, за допомогою людей можна торгуватися за Мінські угоди. Це така стає серйозна розмінна монета, це не правильно. Їх потрібно відпускати. Вийшов Хлюпін, я бачу наскільки людині потрібна реабілітація. В нього манія переслідування, страх, йому сняться жахіття, не віриться, що він на вулиці. Такими вони виходять майже всі з обох боків.

/Анастасія Станко