Лукашенко імітує прогрес на виборах задля грошей Заходу – Статкєвіч

22 серпня, за півтора місяці до виборів, Лукашенко наказав достроково звільнити політв'язнів. Серед них – Мікалай Статкєвіч. Його заарештували у 2010 році. Статкєвіч тоді брав участь у президентських перегонах та став одним з організаторів мітінгу проти фальсіфікації виборів. Мітінг жорстко розігнали внутрішні війська та спецназ. А Статкєвіча разом з іншими опозиціонерами заарештували. Правозахисна організація Amnesty International визнала його в'язнем сумління.

Одразу ж після свого звільнення Статкєвіч очолив опозиційний рух.Він намагався взяти участь у цих перегонах, але опозиція не змогла домовитися про єдиного кандидата. В результаті Центрвиборчком відмовив у реєстрації Статкєвічу. А під опозиційними гаслами та з мирною програмою виступила Тетяна Короткєвич.

Hromadske.tv спілкувалось з опозиціонером у Мінську за два дні до виборів.

– Після сьогоднішнього третього покарання мене можна вже брати під превентивний нагляд. Це означає, що мені вночі не можна виходити з дому, не можна виїжджати з Мінська – по п'ять разів можуть приходити перевіряти, чи вдома я. Зазвичай коли я був під превентивним (наглядом - ред.), так вони і робили. Видавлюють людей з країни.

– Чому вас звільнили?

– Гроші закінчились. Вірніше, гроші є – (президент РФ Владімір) Путін платить справно. До 20% валового внутрішнього продукту забезпечує Росія своїми дотаціями. В основному за рахунок дешевих нафти і газу. Але цих грошей вже недостатньо, щоб фінансувати цей великий колгосп, бо наша економіка виробляє збитки, а не прибуток. Тому що, коли одна людина намагається керувати 80% економіки, то від цього нічого доброго не виходить. Коли технології управління як у радянські часи, коли немає позитивної мотивації менеджерів, коли все з єдиного місця керується, то виникають, звичайно, великі збитки. І за них платить Путін.

Оскільки конкурентноспроможність цієї економіки весь час робиться гіршою, особливо на тлі сусідів, тому що і ви, і Росія провели хоча б потворні, але якісь реформи. Там приватна ініціатива, хоч з корупційною складовою, але це якось крутиться і працює. А у нас цей колгосп без дотацій не працює. А путінських 10 млрд вже не вистачає. Значить, треба ще європейські додати. Щоб уникнути реформ, вони хочуть отримати кредити на реформи – це так ось звучить.

– Тобто кредити МВФ не будуть використані на реформи, ви вважаєте?

– В 2009 році вже отримували 3,5 млрд. Поки транші від них (Заходу–ред.) не надходили півроку, білоруський уряд робив символічні кроки. Як тільки їх отримали, Лукашенко відкрутив назад і все.

У нас найбільша поліція у світі. Зміст заводів – контролювати кожного, люди бояться втратити робоче місце, місце навчання. Це ж коштує грошей.

Щоб отримати гроші від Заходу, потрібно показати прогрес на виборах, дочекатись зняття санкції, а потім отримати гроші.

Тому Лукашенко звільнив політв’язнійв. Да й то не до кінця, тому що звільнили під нагляд.

– Ви вважаєте, що ЄС наївний, вважаючи, що Лукашенко буде робити реформи?

– Я думаю, що вони просто дуже перелякані Путіним. А з переляку люди роблять дурниці. Вони думають повернути Лукашенко на свою сторону. Коли Путін бачить, що Лукашенко обманює Захід і отримує гроші, він не звертає на це особливої ​​уваги, тому що йому ж менше платити. Але коли йому здасться, що він занадто загрався, він скаже чарівну фразу – «світові ціни на нафту». І все – наступного дня пан Лукашенко біля Спаських воріт Кремля стоїть на колінах, стукає лобом у ці ворота, каже: «Володимир Володимирович, вибачте, я все зроблю, що скажете. Бази бажаєте, що ще?».

– Лукашенко поводиться досить зухвало, відмовляючи Путіну у військовій базі?

– Він не відмовляє. Коли Лукашенко при зустрічі з Путіним каже, що незалежність – це святе, я починаю бояться за незалежність.

Уявіть старе білоруське містечко 300 років тому, кермаш, базар тобто, посеред кермаша стоїть кучерявий чоловік, брюнет, з сережкою у вусі, обіймає кобилу і кричить на весь кермаш – це найкраща кобила в світі, я її нікому не віддам. І найтупіший мужик розуміє, що той продає кобилу, піднімає ціну.

У випадку з базою, чому він так заявив. По-перше, він обдурив, бо все вже домовлено, вже приїжджав Шойгу, вибирали місце – Ліда, Барановичі, Бобруйськ. Це півтора роки тому було. Йому не треба білорусів лякати і ворушити перед виборами. По-друге, треба дотерпіти, поки санкції знімуть. А по-третє, це оголошення торгу. «Ні, ніколи!», потім виявляється, як звичайно, що можна.

Вибачте, що я вам це кажу, бувають різні жінки. Буває, жінка лається, а потім погоджується. У нього такий же роман з Путіним – лається, плюється, ображає, а потім приймає потрібну Путіну позицію.

– Наскільки реальний в Білорусі «український сценарій», про який попереджає Лукашенко?

– У Білорусі реальні страшніші сценарії. І саме через пана Лукашенка. Бо Україна принаймні щось робила або не заважала формуванню української нації, вихованню нового патріотичного покоління. Пан Лукашенко робив усе проти цього, він знищував мову, історичну пам'ять білорусів.

Ще зовсім недавно дві людини, які розмовляють білоруською мовою в Мінську, привертали увагу міліції, їх могли затримати. Ось до чого довів «гарант» незалежності. А адже це основа захисту незалежності.

Страшніші сценарії – окупація саме через цю людину. Зрештою, коли занадто сильно притисне, він може нас продати з потрохами, бо він намагався у другій половині 90-х років продати Білорусь Росії за посаду в Кремлі. Ми 5 років проводили десятки демонстрацій, десятки тисяч людей виходили, десятки людей з обох боків були поранені – камінням, палицями. У мене було близько 30 адмінарештів, 3 кримінальні справи. Я очолював ці демонстрації, більшість із них. Коли в 99-му році 17 жовтня Марш свободи скінчився масовими бійками, Лукашенко п'ять днів просидів у себе в бункері, вийшов звідти і почав говорити як патріот. Ми його на цьому зламали, ми захистили країну – нам головне хоча б стіни захистити.

Ми не розуміємо вашої безпечності – ми завжди пам'ятаємо всі ці роки незалежності. Ось ведмідь, він дихає сюди, в потилицю.

Я в ті 90-ті роки, коли Лукашенко був ще слабким, кілька разів завертав дуже великі демонстрації від адміністрації. Це можна було тоді скинути, але ми розуміли, що завтра тут будуть миротворчі танки. Ми думали, що треба просто змусити, щоб Лукашенко риторику змінив – за незалежність. Стіни збережуться, рано чи пізно, порядок в них буде наведено. Зробимо нормальну країну.

Ця людина – загроза безпеці. Він лякає чим завгодно: зараз цим (українським – ред.) сценарієм, хоча він все зробив для того, щоб тут такий сценарій відбувся. Лукашенко боровся проти всього білоруського, він вів і веде зараз односторонню агітацію на Схід. У білоруському інформаційному полі домінують російські інформаційні канали.

Це все б'є по мізках регулярно білорусів. Це що, він хоче якісь сценарії попередити?

– Схожа ситуація в Росії з телебаченням.

– У Росії це на рівні інстинктів. Тваринні інстинкти, як у стада: чужий, свій, територія. Путін на цьому працює. А нас навіщо в ці справи затягнув? Зараз цю (військову – ред.) базу Путін, якщо захоче, продавить легко. Тут вже є бази.

Лукашенко намагався зробити все, щоб розколоти і придушити цю націю. Єдина можливість уникнути подібних сценаріїв – демократія. Не така, як у вас там, змагання гаманців, а щоб люди мали змогу вибрати нормальний парламент. І там нехай будуть представники, хто за «рускій мір», хто за європейську Білорусь. Це ж білоруси. Вони сядуть, на чомусь домовляться. Вони домовляться, скоріше всього, що давайте дружити з усіма – і в МС, і в ЄС. Це дуже по-білоруські. Але Лукашенко позбавляє народ цього майданчика. Він заварив кришку котла. Є один клапан – трудова міграція в Росію, і все. Адже там теж цей клапан прикривається. Рано чи пізно підірве. Як механізм вирішення протиріч, вибори вже не працюють. Вибори дискредитовані повністю. А в неділю народ ще раз має переконатися, що вибори тут – ніщо. До чого це призведе, ми не знаємо.

Зараз немає політики як такої. Раніше у нас починалися фальсифікації з того, що докидаються бюлетені. Потім почали фальсифікувати вже протоколи. У день голосування спостерігачі не можуть наглядати за підрахунком бюлетенів. Виборча комісія – лише з представників Лукашенка. Їм цього здалося мало, вони фальсифікували вміст бюлетеня.

Я принциповий противник бойкоту, в президентських виборах треба брати участь завжди і боротися. Коли я був кандидатом, я не говорив – у мене платформа, голосуйте за мене. Я казав – виборів немає, все обман, не голосуйте за мене, приходьте на площу, тільки так ми їх змусимо рахувати голоси.

Білоруси дуже практичні люди, аби як, без користі, без шансу, вони не ходять. Вони думають: «Ну так, шанс маленький, але раптом людина стане президентом, давайте про всяк випадок вийдемо, хоч і страшно». Виходять десятки тисяч людей після цього на площу. Це траплялося кілька разів, і жодного разу ми не змусили владу рахувати голоси, і останній раз так розігналися – 700 заарештованих, 40 кримінальних справ. Але білоруси показують самі собі, своєму народові і всьому суспільству, що ми - народ, що ми хочемо свободи, виборів.

У 2010 році те ж саме планувалося, щоб ці вибори визнали легітимними. Тоді теж все було готово, сюди приїздили міністри закордонних справ – Сікорський, Вестервелле. Але люди вийшли, і довелося їх розганяти. І легітимність ляснулась.

І це робить будь-який поважаючий себе, порядний кандидат. Лукашенко це розуміє, і тому він можливими методами домігся, що в нього тільки фіктивні суперники. Агентура в опозиції зірвала висунення єдиним кандидата навіть зека, мене. Я дав згоду, але я ж знаю, що в мене там у в'язниці будуть проблеми. Вони були через це.

– Які саме проблеми?

– Будь-які такі мої дії караються. Мене випустили після 3-х років критої в’язниці. Я відбував покарання не на зоні, як 98% в’язнів, не в колонії. Там неприємно, депресивно – як армія, але не шоково. Мене ж як особливо небезпечного – в криту в'язницю. Це зовсім по-іншому. Там максимум три роки, більше не дають, тому що у людей там вилітають мізки. А я три роки побув, 2 місяці в зоні. Я даю згоду, мене знову на криту. Я знав, на що йду, але вони не домовилися, тому що деякі люди зірвали переговори, а потім ці люди рухають свого кандидата – милу жінку. Це до слова.

Вони зірвали переговори влади через свою агентуру, висунення єдиного кандидата. Міністерство закордонних справ попрацювало так, що партнери опозиційних партій надали їм підтримку матеріально на ці вибори. А при такій апатії – які вибори!

Чим пояснити список фіктивних кандидатів – різні верстви суспільства. У нас лукашенківський сектор електорату – реально 25-30%. Це сільські мешканці, мешканці малих міст, малоосвічені. Є люмпен-сектор – для них свій варіант Жириновського є, щоб їх витягнути на вибори. Є «рускій мір» –їм запропонували козака. Звичайно, це все фейк, цей козак – не «рускій мір», це лукашенківський світ. І, звичайно, є опозиційний сектор. 30% населення визнаються нашим соціологом як мужні люди, що вони за демократію, що вони проти Лукашенка. Їм теж свого кандидата – навіщо це зроблено? Щоб витягнути людей на вибори.

Ми не можемо рахувати бюлетені, але ми можемо вважати по головах, скільки прийшло. Але, можливо, це злісні інсинуації заздрісного і злобного колишнього кандидата в президенти, який бачить конкурента в милій жінці. Але є один критерій. Ось зараз всі бачать – ще ніколи не було таких темпів попереднього голосування. Вони в півтора рази вище. Якщо в підсумку виходило близько 30% попереднього голосування від числа тих, хто прийшов – третина на минулих виборах, то зараз це вже буде половина, напевно. Будь-який нормальний демократичний кандидат після цього був зобов'язаний сказати: «Люди, приходьте на вибори, проголосуйте за мене, а потім ідіть на площу рятувати нашу перемогу. Бо вже все зрозуміло».

Замість цього ці троє кажуть: «Люди, приходьте на вибори». Один кандидат, який подає себе як опозиційний, каже: «Люди, вони фальсифікують вибори, приходьте на вибори». І крапка.

Знаючи, що навіть прийдуть, і 99% проголосує проти Лукашенка, протоколи напишуть 100% за. Ось вона.

– Чи це вірно, що єдиний вихід на сьогодні – виходити на вулицю?

– Ви знаєте, я вже тут не бачу ніякого виходу в цій кампанії. Тому що для того, щоб 10 тис. людей вийшли, вони повинні мати хоч маленький шанс на перемогу. Для цього до них повинен звернутися кандидат. Бажано, по телебаченню. Кандидата немає, через якого виходити. Люди тверезо думають: ми вийдемо, заарештують, поб'ють, гаразд, ми ризикнемо, маленький шанс на перемогу. Але ж його немає.

– Тобто нічого не станеться після цих виборів?

– Те, що хотів Лукашенко, – буде тихо, а потім цю цвинтарну тишу на випаленому політичному полі ці спостерігачі запишуть. «Так, вибори були нечесними, недемократичними, але є прогрес, вже ж ніхто не протестував особливо, нікого не били». Ось цей план реалізується.

Я в цій ситуації вийшов, заявив, що вибори вже сфальсифіковані, все вже зрозуміло, про ці вибори можна було б зовсім забути, і дата 11 жовтня мені не цікава. Але треба думати про майбутнє, як працювати на майбутнє нормальних виборів, якщо за п'ять років в центрі Мінська не було жодного опозиційного мітингу. Тут інформаційна подія для журналістів, коли один ошуканий вкладник став з плакатом в центрі Мінська. Але це на 5 секунд – підбігли, скрутили, відтягли. Я просто використовую цю кампанію, щоб створити майданчик для майбутньої роботи. На вулицях Мінська і в головах людей – зменшити страх, розширити простір свободи.

Що вдалося зробити – об'єднати в певній мірі опозицію навколо цієї позиції, що виборів немає. Лукашенко хоче визнання виборів, тут спостерігачі. Він сидить і дивиться – три акції я провів. Я не кажу, що ми зберемося, і буде перемога.

Люди готові виходити заради конкретних речей. Я кажу, ми зберемося, щоб показати, що у нас є гідність, що ми не злякалися, щоб допомогти іншим подолати страх. Для того, щоб взяти участь у таких акціях, треба бути закінченим ідеалістом. Таких максимум тисячу назбиралось на одній акції. Найважливіше – вони йдуть.

У понеділок ми будемо чекати, що ж скажуть ці панове з приводу санкцій. Але це їхня справа. Але потім будемо чекати, пан Лукашенко буде вирішувати, що робити зі мною.

Люди дуже розчаровані у всьому – і в опозиції, і в іншому. Щоб ми мали шанс на майбутнє, люди повинні, якась частина людей, повинна бути готова ризикувати заради абстрактних речей, як свобода та демократія. А коштують вони чи ні, то суспільство визначає, як: скільки коштує товар – скільки за нього готові заплатити. Ви говорите свобода – скільки за неї хтось заплатив. Раз за неї хтось платить, значить, річ цього варта.

– Чому в оточенні Лукашенка немає конкуренції?

– Він підбирає людей за моральними прикметами. Тобто здатних на підлість, приниження. Там відбір. Ну ще з компроматом. Там немає команди. Він обирає собі людей. У нього критерії. Хтось не зміг спадлючити, той зникає з команди, в кращому випадку.

– Що таке білоруська опозиція?

– Знати б, що таке опозиція. Я спираюся на партію. Зараз я подивився, хто зберіг волю до опору в опозиції, і ближче їх до себе. Звичайно, всі інші підписують спільну заяву – у нас спільна позиція по відношенню до виборів, російським базам. Вони навіть підписалися під несанкціонованом мітингом по військовій базі в Бобруйську і прийшли навіть, і виступили, і навіть отримають штрафи, напевно. Тобто вони потрошку оживають.

Мені кажуть, навіщо ти протягуєш руку, витягаєш з лайна. Потрібні командири. Підготувати командира – це роки. Ви за п'ять років підготували нових лідерів? Ви дозволили знищити і затоптати тих молодих, які підіймалися. І вони виїжджали з країни і, звичайно, це не було втечею – це був гідний хід. Вони виїжджали на Донбас, ці хлопці. Але вони втрачені для нас, вони не можуть повернутися.

/ Тетяна Козак, Нікіта Мєкєнзін

hromadske.tv