На візку через пункт пропуску: як люди з інвалідністю долають лінію розмежування

«Найважче – перейти цей міст. Підтримували нашого дідуся як могли – ззаду й спереду. А як їхати автівкою (через інший КПВВ – ред.), це десятки годин в дорозі. Він просто не витримає цього, наш дідусь», — розповідає Лілія.

Жінка живе в Луганську, контрольованому сепаратистами. Ми зустріли її на лінії розмежування, на контрольно-пропускному пункті «Станиця Луганська». Разом зі своїм дядьком Валентином вона їде в Біловодськ оформити документи на спадщину, адже в самопроголошеній «ЛНР» це неможливо. Валентину 84, він зовсім не чує та погано ходить.

Тут, на вході українського КПВВ, їх зустріли двоє рятувальників Держслужби з надзвичайних ситуацій. Дідуся посадили в інвалідний візок та провезли на контроль в пріоритетному порядку, оминувши довгу чергу з людей, яка розтягнулася до вагончика, де прикордонники перевіряють паспорти та перепустки. У рятувальників є два візки, надані Агенцією ООН у справах біженців. Валентину й Лілії цього разу пощастило. Біля КПВВ вони сіли в автобус до Біловодська.

Станиця Луганська – єдиний пропускний пункт в Луганській області в радіусі 120 кілометрів. Потрапити на підконтрольну Україні територію тут можна тільки пішки, адже для цього треба перейти напівзруйнований міст через річку Сіверський Донець. Машиною тут не проїдеш. Шлях між останнім блокпостом т.з. «ЛНР» та першим українським люди змушені долати самотужки за будь-якої погоди. Тут, в «сірій зоні», яка не належить нікому, немає ані туалетів, ані питної води, ані лікарів, які б могли надати допомогу, якщо комусь стане погано.

Проте й сам український пункт пропуску не назвеш комфортним та пристосованим для людей, тим більше, для людей з інвалідністю. Інфраструктуру тут мала забезпечити Луганська обласна військово-цивільна адміністрація, проте єдине, що зробили – встановили біотуалети, проходячи повз які доводиться затуляти носа. Брезентові навіси від снігу й дощу встановили міжнародні організації, два наметові пункти обігріву вже за КПВВ – ДСНС.

Для батьків з маленькими дітьми та людей з інвалідністю тут дійсно є можливість пройти контроль поза чергою. Прикордонники запевняють, що не вимагають довідок на підтвердження стану здоров’я. Проте поняття так званої пільгової черги не врегульовано законодавчо – це лише добра воля конкретної зміни, яка працює на контролі.

«Перед подорожжю я стараюся не пити й не їсти», — розповідає Галина. Вона не пересувається самостійно, чоловік Василь везе її на власному візку. Він так само ходить з ціпком. Щоб подолати перехід через лінію розмежування Галина вдягає підгузок, бо тут немає жодної вбиральні, пристосованої до потреб людей на візках.

Подружжя гостювало в дочки Інни в Луганську і тепер вертається додому в Красну Талівку на півночі Луганської області. Це вже підконтрольна уряду територія. Зазвичай весь шлях пенсіонери долають самотужки, проте зараз дуже слизько, тому їх супроводжує донька. Сьогодні їм також дозволили пройти контроль поза чергою.

«Дякувати богу, хлопці нас пропустили без черги! А то б стояли 5-6 годин…», - каже Василь, штовхаючи візок дружини до виходу з КПВВ.

Сьогодні неділя і черга відносно невелика.

Станом на осінь 2016 року, в Україні нараховується понад один мільйон сімсот тисяч вимушених переселенців. За даними Міністерства соціальної політики, 72 тисячі з них – люди з інвалідністю. Ще понад 970 тисяч – пенсіонери. Частина з них час від часу змушена перетинати лінію розмежування.