Марк Галеотті: В ІДІЛ воює близько 2500 громадян Росії

Марк Галеотті, професор Нью-Йоркського університету, – провідний західний дослідник, що вивчає сучасну Росію, спецслужби Російської Федерації та організовану злочинність. В цьому коментарі Громадському проаналізував інтервенцію Кремля у Сирії, чи кремлівські спецслужби здатні протистояти ідеологічному противнику, чи можна підкупити бойовиків ІДІЛ та чим загрожує Росії її громадяни, що воюють за Ісламську державу.

Яка мета вторгнення Росії у Сирію? Як вона оцінює ситуацію?

Є три цілі, яких Росія хоче досягти шляхом втручання Сирію. Перша – завдати удару по ІДІЛ, це найменш важлива ціль, але вона активно використовується російською пропагандою. Друга – підтримати режим сирійського президента Асада, проте тут у них мало союзників. Третя – привернути увагу Заходу та припинити дипломатичну ізоляцію, намагаючись домовитись про можливість виходу з Донбасу та пом’якшення санкцій. Власне, є три рівні – від геополітичного до військового. Спрямування бомбардувальників проти ІДІЛ майже нічого не змінює і має контрпродуктивний характер. Усі знають про падіння літака в Єгипті. Цю бомбу можна вважати своєрідною помстою представників ІДІЛ. Чи зможуть росіяни захистити Асада? Допоки не наважаться різко посилити свою присутність, включаючи сухопутні війська, – ні. Я не думаю, що такий розвиток подій влаштує Москву. Серед того, що зараз реально зробити – це пригальмувати швидкість з якою Асад буде усунутий. Навряд вони цим дуже переймаються. Асад – не є пріоритетом для Кремля. Все залежить від того, чи піде Захід на зустріч в обмін на співробітництво Росії із Близьким Сходом, стримуючи Іран, допомагаючи у перемовинах щодо усунення Асада та створення нового режиму в Дамаску. Росія повністю залежить від відповіді Заходу.

Якою може бути відповідь Заходу?

Коли Америка засуджувала дії угруповання «Ісламська Держава», це була лише риторика. Асад не має йти негайно. Європа, для якої мир є найважливішим, прагне знайти шляхи вирішення конфлікту в Україні більше, ніж Вашингтон. Допоки в Україні війна, не можна розмірковувати про якісь інші досягнення. США неохоче йде на поступки. Питання в тому, наскільки далеко Путін зайде у перемовинах для досягнення своєї мети. Підозрюю, він хоче вийти з Донбасу, бо розуміє, що це була жахлива помилка. Конфлікт в Україні коштує йому забагато і в політичному, і в економічному, і в фінансовому контекстах. Путін зараз намагається досягти певних домовленостей, які зберегли б його обличчя і дали змогу вийти з цього конфлікту. І якщо він здатен поступитись, то Європа це прийме. Все залежить від Путіна. Я можу сказати зі стовідсотковою впевненістю: передбачити дії Путіна неможливо.

Вже з досвіду конфлікту на Донбасі, ми знаємо, як працює російська федеральна служба безпеки, з усіма її корупційними моментами. Але ця практика не працює з ідеологічними бойовиками ІДІЛ. Що може зробити Росія в Сирії?

У цій ситуації Росія не має можливостей для прихованого вторгнення. Є кілька опцій. Відомо, що в Сирії налагоджене виробництва різних наркотичних засобів, зокрема амфетамінів. Державні та недержавні сили використовують його для підвищення пильності. Також частина йде на експорт. Існують спеціальні кримінальні угрупування, які перетинають лінію кордону між державними та недержавними силами. Росія може якимось чином використати цей момент організованої злочинності. Але в цілому це війна військових. Росія постачає не лише літаки для бомбардування, але й надає інтелектуальну підтримку. Ми маємо техніку, яка дає змогу підслуховувати бойовиків. Сирійський режим навчений радянськими спеціалістами, він використовує радянські методи. Росія не може запропонувати кардинально нові методи боротьби з бойовиками, які б відрізнялись від теперішніх. Все на що здатна Росія – це постачати боєприпаси та вогневу міць. Якщо це і не змінить характер війни, то дасть змогу виграти час.

Росії важко протистояти ідеологічним угрупуванням, які достатньо рішуче налаштовані, як, наприклад, ІДІЛ?

ІДІЛ рішуче налаштований та, на жаль, відрізняється високою ефективністю. Вони вже багато років беруть участь у воєнних діях, тому військові в них дійсно професіонали високого ґатунку. Раніше Радянський Союз, а тепер Росія демонструє успіхи в боротьбі з організованою численною армією, де є можливість для поступового проникнення, розхитування ситуації та дестабілізації. Однак, партизанські війни, чи то з афганцями, чи чеченцями, сирійцями або іракцями, які не мають структури, не дотримуються чітких правил та об’єднані в малі автономні групи – не найулюбленіший тип війни для Росії. Росія не підготовлена до таких війн належним чином.

Яка роль росіян в ІДІЛ?

Участь росіян в ІДІЛ стала однією з причин вторгнення Росії в Сирію. Близько 2,500 росіян знаходиться в ІДІЛ. Дехто з них залишиться, дехто помре, а дехто повернеться назад. За російськими підрахунками близько 1,000 репатріантів було заарештовано. Але ніхто не здогадується скільки їх насправді. Найбільшим жахом для Росії є навіть не повернення людей, які боролися в лавах ІДІЛ, зі зброєю та певними знаннями, а повернення разом з друзями та чіткою ідеологією. Якщо звернути увагу на Північний Кавказ, можна побачити формування локальних об’єднань, які ведуть свою маленьку війну проти Росії. Проте Росія здатна терпіти це стільки, скільки буде потрібно. Варто остерігатися прибуття людей лояльних до ІДІЛ та Північного Кавказу, які почнуть об’єднуватись з локальними угрупуваннями та перетворять локальний тероризм в регіональне повстання. Повернення російських представників ІДІЛ – це справжній виклик для Росії. З іншого боку, викликом є і те, що дехто з цих бійців із Центральної Азії. Це люди, які після всього цього будуть копати тунелі метро, обслуговувати нафтопроводи, робити те, що росіяни робити не люблять. По-перше, вони мали б зайняти позицію здійснення актів тероризму та саботажу, по-друге, існує ризик національного непорозуміння між етнічними росіянами, які починають бачити в кожному вихідцеві з центральної Азії моджахеда. І, якщо чесно, російська економіка не може впоратися без їхньої дешевої робочої сили. Це розтягнуте повстання центрального Кавказу, шляхом локалізації тероризму через соціальні та економічні чинники.