Марнотратство і катастрофа – Едвард Лукас про вихід Британії з ЄС

З дозволу автора Громадське публікує перший коментар відомого британського журналіста, старшого редактора видання The Economist Едварда Лукаса про вихід Сполученого Королівства з Євросоюзу.

Рішення вийти з Європейського Союзу – хай і з невеликим відривом – завершує похмуру та суперечливу кампанію референдуму і створює більше питань, аніж відповідей, як для союзників, так і для ворогів Великої Британії.

Цей результат є  голосом проти еліт, проти економічного болю, демографічних і соціальних змін, але складно сказати «за» що це рішення. Чи будемо ми рухатися швидко чи повільно? Перебуватимемо на єдиному ринку чи залишимо його? А як щодо решти деталей?

Це питання для політиків. Важко уявити, як на них уряд відповість. Більшість британських політиків з усіх партій прагнули залишитися в ЄС. Ті, хто хотів покинути Євросоюз, мали кардинально різні бачення.

Деякі з них, як Даніель Ханнан – член Європейського парламенту – ідеаліст, апологет вільної торгівлі, палкий прихильник свободи від держави. Але виборці не підтримують його бачення дерегулювання та створення країни з низькими податками – своєрідного гігантського Сінгапуру. Вони хочуть протекціонізму: припинення економічної розрухи, віповідальність за яку вони покладають на безликі глобалізовані еліти. Їхнім уособленням на карикатурних зображеннях бульварної преси є капіталіст, який фінансує політичну кампанію і котрий з Брюселя диктує, що робити.

Так хто ж подолає розрив із реальністю? Можна уявити собі, як британський уряд веде переговори полюбовного розлучення, в якому ми приймаємо норвезький або швейцарський приклад відносини з ЄС. Це відбуватиметься повільно і важко і стане великою витратою грошей і часу. Однак може статися і так.

Але це не зробить виборців щасливим. Вони будуть думати, що укладаються якісь таємні домовленності, тож протестуватимуть через те, що не отримають те, за що голосували.

Зіткнувшись з цією плутаниною, інстинкти усіх сторін спрацюють із затримкою. Не в інтересах європейських країн почати переговори, простягнувши Лондону руку. Вони чекатимуть, поки Британія не вирішить, чого хоче сама. А Британія не знає, і не знатиме упродовж якогось часу.

Політична (і боюся, конституційна) криза, спричинена референдумом, триватиме кілька місяців. Ми, ймовірно, матимемо зміни в керівництві консервативної партії. Після цього, цілком імовірно, мають відбутися загальні вибори, на яких більшість депутатів можуть бути обрані, обіцяючи «мінімізацію збитку». Консерватори цілком можуть втратити більшість в парламенті, а значить — владу.
 
Припускаєте, що ми отримаємо уряд меншості Лейбористської пратії за підтримки шотландських націоналістів? Вони не хочуть вести переговори щодо виходу Британії з ЄС. Можливо, на той час виборці, вражені ще вищим рівнем безробіття, нестабільністю фондової біржі і крахом іноземних інвестицій, подумають ще раз.

Все це вкрай цікаво для людей, які цікавляться британською політикою. Врешті-решт, можливо, все пройде правильно. Утім в той самий час величезного збитку завдано деінде.

Страшного удару завдано по ідеї, що Європа – це клуб, до якого члени вступають добровільно, дотримуються правил і намагаються досягти спільних результатів роботи. Фатальний імпульс отримала думка євроскептиків, що патріотизм політиків можна вимірювати за тим, як вони ставляться до «Європи». Інші політики-популісти – у Франції, Нідерландах, Італії, деінде – заграють ту саму мелодію.

Тим часом наші вороги вже підстерігають за рогом. Це голосування не робить нічого, аби стримати Владіміра Путіна, приборкати тероризм, стимулювати економічне зростання або вирішити будь-яку з наших проблем. У найкращому випадку – це марнотратство, у найгіршому – стихійне лихо.

Як британець, який присвятив усе своє доросле життя присвятив промотуванню Європейської інтерграції, я можу тільки сказати моїм друзям за кордоном, що мені страшенно шкода.