Про те, що зранку 24 січня 2015 року на цей квартал Маріуполя впали снаряди ГРАДів, зараз майже нічого не нагадує окрім свіжих «латок» на будинках після ремонтів та липкої стрічки, яка так і залишилася хрест навхрест на вікнах будинків. Так радили робити ще на початку війни, щоб під час обстрілу скло не летіло в хату. 

Через 5 років січневий мікрорайон Східний — сонячний і багатолюдний. Люди знову закупаються на Київському ринку. У церкві черги, щоб святити воду на Водохреща. Малеча грає на дитячих майданчиках під пісню Монатіка «Вокруг меня весь мир кружит» з портативної колонки. 

hromadske не має власника, наше існування залежить від вашої допомоги. Підтримайте нас на Спільнокошті: зробіть вибір на користь неупереджених новин та важливих історій.

П’ять років тому все виглядало інакше: побиті осколками будинки без дахів, у багатоповерхівках чорні наскрізні дірки від снарядів, на вулицях обвуглені каркаси машин. Після того обстрілу в Маріуполі загинула 31 людина, більше сотні було поранено.

Олена та Микола Мицики відбудовували свій будинок майже з нуля. П’ять років тому поруч з ним впало 6 снарядів. Один влучив в газопровід, все загорілося. Води, щоб почати гасити пожежу до приїзду пожежників, в районі не було, врятувати вдалося мало. Збитки родини оцінили в півтора мільйона гривень, виплатили 500 тисяч. Цього, каже Олена, на повний ремонт не вистачило, довелося ще й позичати. «Дім прекрасний був. Гарний дах, новий паркан, кована хвіртка. Хіба зараз скажеш, що колись тут все це було. Ми жили в будинку три роки перед війною. Тепер я тут не можу залишатися». 

Олена досі боїться залишатися в будинку, жодного разу тут не ночувала. Тепер тут живуть її донька та мама. Олена зізнається, що досі перебуває в стані стресу. Не на камеру каже, що зверталася до волонтерів за психологічною допомогою, але там сказали що допомагають лише дітям. «Після обстрілу так і немає нюху, впав зір. Я і раніше погано засинала, тепер безсоння. Я не можу вам передати цей стан. Якби мені сказали, як акторкам в кіно: “Плач, Олено”, я б як заревіла. Отут постійний біль (показує на груди — ред.). П’ять років пройшло, а час нічого не полікував». 

А ще Олена втратила під час того обстрілу найближчу подругу. «Це моя колега, пропрацювали разом 30 років. Моя люба подружка. Ми домовлялися того дня зустрітися з нею. Вона йшла укол робити, переходила через дорогу, почався обстріл. Вона впала на дорогу і кричала: “Допоможіть!”. Жінка якась з будинку вибігла і питає: “Що в тебе”?. Вона каже: “Ноги”. Та дивиться вниз і каже: “А ніг нема”. Моїй подрузі відірвало дві ноги і пальці на руках.. Мене спалили, а її вбили. Отак ми з нею зустрілися».

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: