«Ми познайомилися на цвинтарі». Як у Львові на очах росте меморіал російсько-української війни

«Так, так, ми познайомилися на цвинтарі. Біда об'єднує. Я приходжу, плачу, а пані Марія підійшла до мене, обняла і каже: “Не плачте, бо там їм добре”», — розповідає пані Оксана.

«Мені син сниться весь час у світлі. Я не вірю, що він у могилі, вірю, що він там, у небі. Я їй кажу, що не плачте, це тепер ангели наші», — додає пані Марія. Ділиться, що Юрій наснився своїй двоюрідній сестрі, яка дуже горювала за братом, і уві сні «теж у світлі» попросив не плакати, бо «в мене гідна смерть».

Могили Юрія та Олега — у сусідніх рядах, одна за одною, на Личаківському військовому цвинтарі, неподалік центру Львова.

За рік великої війни тут з’явилося вже майже три сотні свіжих могил. Хоча до 2022-го це була фактично порожня галявина.

Кілька років тому теплої пори люди приходили сюди відпочивати і засмагати. Адміністрація цвинтаря навіть викликала поліцію, але це не завжди допомагало.

Парадоксальна історія 

Це місце зараз знайоме багатьом українцям із відео та фоторепортажів. Коли до Львова приїжджають перші особи держави, вони обов'язково сюди приходять вшанувати пам'ять полеглих.

Серед львів'ян це місце відоме як Марсове поле. Воно межує з огорожею музею-заповідника «Личаківський цвинтар». Декому може здатися, що нові могили виросли за межами цвинтаря, але це все територія одного комплексу.

Під час Першої світової війни цю територію частково займав Австрійський військовий цвинтар, на якому також поховали й українських січових стрільців.

Але вже після Другої світової війни окупаційна радянська влада його зруйнувала і організувала натомість радянський меморіал. Серед просторої галявини посередині алеї встановлені гранітні надгробні плити, під якими в підземних криптах поховані рештки 3600 воїнів радянської армії та карального органу СРСР НКВС.

Уже перед розпадом Радянського Союзу 1989 року у верхній частині поля Українське товариство «Меморіал» встановило високий хрест на згадку про січових стрільців, які колись тут були поховані. Одразу ж за радянськими похованнями.

За незалежної України в 1990-х праворуч від алеї серед галявини з'явилося два хрести з пісковику. Сюди перепоховали останки майже 200 замордованих і розстріляних сталінським режимом жертв львівської тюрми. Вийшло дуже парадоксальне сусідство — жертв фактично зі своїми вбивцями.

А вже з 2022 року вбиті радянським режимом спочивають поруч із загиблими від новітнього російського терору.

Символічний маршрут української боротьби проти російського поневолення

На Личаківському кладовищі, яке існує з кінця XVІІІ століття, є кілька екскурсійних маршрутів. Тут поки немає окремої екскурсії на тему боротьби українців із радянським та російським поневоленням.

Від головного входу направо біля Поля почесних поховань — високий пам'ятник із чорного граніту. Це символічна могила (тіло так і не знайшли) головного командира УПА Романа Шухевича, який загинув у бою під Львовом із загоном НКВС.

Син командувача УПА, політв'язень радянського режиму Юрій Шухевич, який помер у листопаді минулого року, похований неподалік на Полі почесних поховань. Зліва від могили — зв'язкова його батька Дарія Гусяк. Вона відійшла в засвіти на три місяці раніше за Юрія.

Тут же через кілька рядів надмогильні плити над героями Небесної сотні, які загинули 2014 року в протистоянні з проросійським курсом тодішнього президента. І біля них — генерал-майор Сергій Кульчицький, гелікоптер із яким підбили у травні 2014-го в Слов'янську вже під час активної фази російської військової агресії на Донбасі.

На початку головної алеї, яка веде вглиб цвинтаря, погляд зупиняє великий білий ангел з мармуру над могилою українського композитора Ігоря Білозіра. Він помер 2000-го внаслідок тяжких травм, отриманих після нападу на нього в центрі Львова. Причиною конфлікту стало зауваження Білозіра до відвідувачів кафе за розспівування ними «російського блатняка».

Тут, на головній алеї, також похований ще один український композитор — Володимир Івасюк, якого 1979 року знайшли під Львовом повішеним у лісі. У 2015-му колишній прокурор Львівської області заявив, що Івасюк був убитий «співробітниками КДБ».

Головна алея цвинтаря повертає направо на ще одне Поле почесних поховань. Воно значно більше за розмірами і показує масштаб протистояння з тоталітарною росією.

Поле густо застелене кам'яними гранітними сірими хрестами в козацькому стилі.

У центрі поля — колона зі скульптурою Архистратига Михаїла на вершині. У його лівій руці — дубова гілка, у правій — меч. Вони символізують славу і мужність. Це частина меморіалу, присвячена воїнам Української галицької армії та Українським січовим стрільцям. У гранітній стіні за колоною перепоховані останки засновника «Пласту» Олександра Тисовського, першого команданта УСС Михайла Галущинського, полковника УГА Дмитра Вітовського, а в каплиці поруч спочиває президент Західноукраїнської Народної Республіки Євген Петрушевич.

Внизу під меморіалом густий ряд кам'яних могил. Тут спочивають жертви комуністичної радянської влади, які постраждали за свою проукраїнську позицію, та члени ОУН-УПА.

Справа такими самими густими рядами — пам’ятники над могилами українських воїнів, які загинули у військовому протистоянні з росією на Донбасі починаючи з 2014 року.

До лютого 2022 року тут було 66 поховань борців за незалежність у сучасній російсько-українській війні. Ще в лютому-березні 2022-го поруч поховали 37 воїнів, які загинули після повномасштабного вторгнення. На їхніх могилах ще немає пам’ятників.

Коли місце на полі закінчилось, а велика війна лише розгорталась і стало зрозуміло, що вона надовго, у Львові ухвалили рішення далі ховати воїнів на Марсовому полі.

Нова сумна історія Личаківського кладовища

Восьма ранку морозного, вітряного і сніжного дня середини лютого. Ритмічний звук трамвая, що проїжджає повз пологовий будинок у центральному районі Львова, доповнює гул від роботи комунальної спецтехніки.

Через дорогу в густій заметілі невеликий трактор чистить від снігу бруківку перед великою засніженою галявиною, де з квітня 2022 року почали рости все нові й нові могили.

Тут сьогодні знову чекають багато людей, машин та автобусів — буде аж п’ять похоронів українських військових.

Для них якраз готують п’ять ям. Біля екскаватора метушаться працівники цвинтаря і сваряться в наш бік на спробу відзняти процес. З кабіни трактора, що чистить сніг, виходить чоловік середнього віку і перепрошує за лайку підлеглих. Це директор Личаківського кладовища Олександр Дмитрів.

«Немає вільних рук, усі зайняті підготовкою до поховань», — пояснює Олександр, чому він особисто чистить сніг.

До лютого 2022-го тут був інший директор, але першого дня великої війни вони з Олександром пішли до військкомату. Директора мобілізували. І тоді він попросив Олександра, який працював екскурсоводом, наглянути кілька місяців за кладовищем. Та війна затягнулась, і Олександр досі за головного.

Через брак працівників йому особисто доводиться інколи допомагати спускати домовини в яму. Таке трапляється, коли одночасно сюди прибуває процесія з трьома чи чотирма загиблими героями.

«Я б з радістю взяв ще працівників, але коли люди чують, що треба ставати на військовий облік, то охочих немає», — пояснює він.

На новітньому військовому цвинтарі поховані не лише львів'яни, а й ті, хто служив при львівських військових частинах або чиї родини вимушено покинули свої домівки й оселились у Львові. «Немісцевих» тут до шістдесяти могил. Серед них і нагороджений зіркою Героя України Олег Мороз із Миколаєва. Його мама і сестра торік оселилися у Львові.

Є тут і боєць із тепер окупованого Бердянська. Після поранення він помер у Львові у госпіталі. На похороні практично нікого не було. Бо родина, зокрема дружина та діти, досі не можуть виїхати з окупації. Тож директор просить не фотографувати хрест із його прізвищем, аби раптом не створити проблем близьким.

«Є п'ять чи шість могил, до яких не приходять родичі. Тут є могила однокласника двоюрідного брата мого батька. Він колишній працівник військкомату, потім мобілізувася і загинув. У нього немає близьких родичів, хіба що двоюрідна тітка», — каже Олександр.

Тут, у землі, вже спочивають чотирнадцять знайомих Дмитріва. Це люди з різних середовищ, але всіх об'єднала війна і героїчна загибель.

Олександр завжди присутній на всіх похоронах на Личакові, тож фактично працює без вихідних. Каже, що намагається не виявляти емоцій під час прощання, але коли присутні діти, які плачуть за своїм батьком, буває, не стримується.

З усіма родичами похованих на Марсовому полі він знайомий. Йому навіть телефонували рідні воїнів, питали, чи з ним усе добре, коли не зміг прийти на спільну молитву за загиблими, яка тут відбувається кожної останньої суботи місяця. Цього дня в Олександра була панахида в іншому місці за рідним батьком.

Нашу розмову вгорі нового кладовища перериває дзвінок від гробарів, які просять повернутися показати, де копати екскаватором третю яму. За чотири години сюди мають привезти три труни. За наступних три години тут буде ще два поховання.

Бо одночасно провести церемонію для п’яти воїнів важко. Просто бракує рук. Єдине рятує, що такі групові похорони у Львові не щодня.

Та коли через ракетні атаки похорони переносять на кілька годин і доводиться одночасно ховати чотирьох-п’ятьох воїнів, Олександр Дмитрів кличе на допомогу друзів, які не мають жодного стосунку до цвинтаря, але попри це приїздять закопувати могили героїв.