Якби міст був живою істотою, то він би міг побачити і відчути величезну кількість надзвичайних подій, які трапились завдяки йому.

Міст би бачив, як через нього - підірваного з обох боків - несли труну з тілом з Луганська, аби похоронити в Станиці. І пронесли. А ще як бабуся йшла на похорон внука, і не пройшла. І як вона плакала. І ще багато хто плакав.

Вже два дні міст бачить багато радості. Кілька жінок зі Станиці нарешті побачились зі своїми чоловіками, що залишились в травні в Луганську, і так не виїхали. Міст зірвали, дорогу закрили. Тепер вперше за півроку у подружжя побачення на одній зі сторін мосту. Всього на 10 хвилин, бо для цих 10-ти хвилин треба стояти годин 5 на одному боці в черзі і години дві в черзі на другому. Але нехай - кажуть жінки чоловіків. Головне, що тепер можна пройти, головне, що тепер батьки прийшли до дітей, а діти до батьків.

І якщо б міст подивився на людей по обидва свої краї, то він би напевне їх мало чим би відрізнив і зрозумів би лише, що по обидвох його сторонах стоять ворогуючі армії - по прапорах і по теле- і радіокоментарях, що звучать з обох його підірваних боків.

hromadske.tv

Поділитись: