Місто з обмеженими можливостями. Державні установи

«Місто з обмеженими можливостями» — проект Громадського ТБ Запоріжжя, покликаний оголити напоширеніші проблеми людей з інвалідністю в Україні. Доступність базових державних установ — тема цього випуску. Журналісти спробували з’ясувати, яке з міських управлінь відповідає за дотримання ДБН (Державних Будівних Норм) з урахуванням потреб маломобільної категорії населення.

Герої:

Олексій Чабанов — регбіст та фехтувальник, пересувається на інвалідному візку після ДТП.
Еліна Околіт — професійний кінолог, у візку з 5-ти років після перенесеної хвороби.

Прокуратура
Разом з Олексієм ми пройшлися Комунарським районом Запоріжжя, де він мешкає. Перша перешкода, з якою щодня стикається чоловік, — це районна прокуратура, розташована поряд з його будинком. Її працівники регулярно перекривають своїми машинами єдиний в’їзд на тротуар.

«Тут вони дуже щільно ставлять машини зазвичай. В радіусі кілометра це — єдине місце, де я можу виїхати і заїхати без сторонньої допомоги. А пандус їхній? Погляньте, кинули два шматки рейси — я хочу заїхати і ніяк сюди не заїду, хоч архітектур дозволяє їм обладнати нормальний пандус»

Районна адміністрація

Далі через місцевий парк, під час прогулянки яким в Олексія зазвичай не виникає труднощів, ми попрямували до районнї адміністрації. Центральний вхід у будівлю, вочевидь, ніхто навіть не намагався зробити зрчуним для людей на візках. Адміністрація вирішила, що «чорний вхід» жодним чином не дискримінуватиме маломобільних відвідувачів, — там і плавний спуск зробили і кнопку виклику персоналу. Але навіть такий пандус самостійно Олексію не подужати — він надто крутий і слизький.

За словами активіста Олексія Добрякова, проблем із доступністю не мало б виникати, якби усі виконавці проектів сумлінно виконували свою роботу:

«Ми знаємо, що все проектується з урахуванням потреб маломобільної категорії населення. Якщо ми запросимо план реконструкції якогось відрізка дороги чи вулиці — там прописані усі з’їзди, але по факту, оскільки вони виконуються підрядними організаціями за копійки, то їх ніхто не виконує, тому що підрядники просто не вміють цього робити і ніхто це не контролює».

Найскладніше Олексію з громадським транспортом. Чоловік розповідає, як влаштувати поїздку тролейбусом:

«Я повинен подзвонити в тролейбусне ДЕПО, домовитися, щоб вони мені надсилали спеціальний тролейбус за моїм маршрутом у визначений час, а потім, щоб у визначений час цей тролейбус мене звідти забирав. Але якщо я звільнився раніше, що мені робити?»

Пошта

До наступно державного об’єкту йдемо з Еліною. Це — пошта, куди не лише маломобільні люди ходять відправляти листи, а й отримувати грошову допомогу чи посилки.

Будівля стара і вже багато років — у плачевному стані. Розбитими сходами небезпечно підніматися навіть ногами, а про візок і мови бути не може, як і про пандус, який, очевидно, непросто збудувати поряд з такими сходами. У поштамті Громадському розповіли, що ремонт обіцяли ще в листопаді 2015 року. Втім, і досі все виглядає так, як і торік влітку.

Працівники пошти часто йдуть назустріч: якщо їх попередити про свій прихід або ж попросити когось покликати — виносять пенсію на вулицю.

У пошуках відповідей, хто ж власне має відповідати за вільний доступ усіх категорій населення до державних будівель (передбачений законом!), Громадське звернулось до заступника міського голови м. Запоріжжя Олексія Бородая. Він порадив піти до департаменту архітектури, де нам пояснили, що це — не їхня компетенція, але дали адресу Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області. Там ми дізналися, що контролем наявності пандусів і тут не займаються.

Виявивши порушення у дотриманні базових прав громадян на вільне пересування, правозахисники закликають звертатися до суду, адже є державні будівельні норми, де чітко до сантиметрів розписані кути нахилу, ширина і довжина пандусів, з’їздів. Однак, молоді активісти, які у Запоріжжі мають досвід спілкування з владою, радять для початку звернутися до керівництва установи, вказавши їм на порушення свого права на безперешкодне пересування. І лише в разі, якщо ті не знайдуть можливостей змінити ситуацію добровільно, — йти до суду.

/Hromadske.Запоріжжя