МКС — на пенсію? Чому Міжнародну космічну станцію, яка існує понад 20 років, невдовзі можуть закрити

Якщо вам пощастить, то вночі ви можете побачити яскраву білу цятку, яка летить, не змінюючи курсу, на висоті приблизно чотири сотні кілометрів над Землею. Можливо, у цей час звідти хтось спостерігає й за вами, позираючи на годинник, який показує час нульового меридіана, і балансуючи в невагомості. Це Міжнародна космічна станція — наймасштабніший та найбільш амбітний інфраструктурний об’єкт в історії людства.

У листопаді 2020 року МКС відсвяткувала 20-річний ювілей. За цей час вона об’єднала традиційних суперників (передусім США та Росію) задля спільного дослідження космосу й проведення унікальних експериментів. А втім, уже через кілька років МКС можуть просто вивести з експлуатації — імовірно, поховають на дні Тихого океану, як свого часу трапилося з російською станцією «Мир». Чи означає це кінець проєкту МКС? І як у такому разі людство буде співпрацювати для дослідження космосу далі?

МКС — наймасштабніший спільний проєкт людства з освоєння космосу. До нього йшли понад століття

Прообраз космічного апарата, який би рухався земною орбітою й використовувався для дослідження космосу, можна знайти ще в роботі «Вільний простір» (1883) радянського вченого Костянтина Ціолковського. Його ідеї розвивав український науковець, засновник прикладної космонавтики Сергій Корольов. Свій концепт орбітальної станції в 1950-х запропонував німецький та американський науковець Вернер фон Браун: це мав бути корабель у формі колеса, де жили б кілька тисяч астронавтів.

У 1960-х, після успіхів програми з дослідження Місяця «Аполлон», президент США Річард Ніксон доручив ученим розробити проєкт орбітальної станції. У 1973 році американці вивели на орбіту станцію «Скайлаб» (Skylab). До лютого 1974-го туди тричі літали астронавти, які встигли провести сотні експериментів. Але через економічну кризу проєкт зрештою перестали фінансувати, і до 1979-го «Скайлаб» відійшов у минуле.

До ідеї повернувся вже Рональд Рейган. У 1984 році він доручив NASA розробити «постійну пілотовану космічну станцію протягом десятиліття». Так з’явився проєкт космічної станції «Свобода» (Freedom), спільний із Японією, Канадою та дев’ятьма членами Європейського космічного агентства.

СРСР тим часом ще в 1971 році вивів на орбіту Землі першу станцію «Салют» (усього їх було 7), а з 1986-го запустив станцію «Мир». Після розпаду СРСР і початку економічної кризи в Росії її космічні амбіції — зокрема й запуск станції «Мир-2» — опинилися під питанням.

У 1993 році президент США Білл Клінтон запросив Росію до проєкту «Свобода». Закріпили це оновленою угодою 1998 року, яку підписали вже 15 країн — так фактично й народилася МКС.

Перший її компонент, російську «Зарю», вивели на орбіту в листопаді 1998 року, американський модуль «Юніті» — у грудні того ж року. У липні 2000-го МКС поповнюється «Звездою» — першим модулем, придатним для проживання астронавтів. А через пів року, 2 листопада 2000-го, туди прибули перші астронавти — американець Вільям Шепард, росіянин Сергій Крикальов та уродженець України Юрій Гідзенко. Саме тому 2 листопада вважається датою початку існування Міжнародної космічної станції.

У МКС вклали рекордні 150 мільярдів доларів. Це дозволило, зокрема, проводити там унікальні експерименти

За понад 20 років існування МКС розрослася до розмірів поля для американського футболу (майже 4 500 квадратних метрів) і важить 391 тонну. Станція зараз складається з 15 основних модулів — вісім американських, п’ять російських, один європейський та один японський.

Кожен має свою функцію. Приміром, у «Коламбусі» проводять наукові експерименти в умовах нульової гравітації, а в «Транквіліті» є туалет і система очищення повітря. Модуль «Купол» має сім ілюмінаторів для спостереження за космосом і Землею — саме звідти астронавти роблять ті дивовижні фото сходів і заходів Сонця, які на МКС можна спостерігати 16 разів на добу.

Міжнародна космічна станція є найбільш масштабним проєктом людства з опанування простору за межами Землі. Загальна її вартість оцінюється в 150 мільярдів доларів — МКС називають найдорожчим створеним людьми об’єктом в історії. Тільки США витратили на неї понад 100 мільярдів, і ще 3-4 мільярди щороку — на її утримання.

Так багато держави готові вкладати задля досліджень, які здебільшого стосуються існування живих організмів в умовах невагомості та низької гравітації. Вони дозволяють зрозуміти, як людство може забезпечити комфортні умови проживання за межами Землі.

Одне з найбільш амбітних досліджень стосувалося змін, яких зазнає людське тіло під впливом мікрогравітації. У ньому брали участь американський астронавт Скотт Келлі, який був на МКС, і його брат-близнюк Марк, який перебував на Землі.

Їхні тіла порівняли після року перебування Скотта на станції. Астронавт схуд, його гени частково мутували — і деякі з цих змін не зникли й після повернення на Землю. Іншими словами, люди можуть пристосовуватися до життя в космосі. І провести експеримент, який це підтвердив, можна було тільки на МКС — бо наразі немає жодного іншого місця, де людина може провести рік у космосі.

Багато здобутків на МКС уже мають і безпосереднє практичне значення. Так, костюми для стимуляції м’язів, які астронавти носять в умовах низької гравітації, тепер застосовують для реабілітації людей із ДЦП та після травм. А спостереження за Землею з МКС допомогли вдосконалити прогнози погоди та стихійних лих.

За весь час на МКС ніхто не загинув, але з кожним роком там стає все небезпечніше працювати

Більше ніж за 20 років існування Міжнародної космічної станції там побували 242 астронавти з 19 країн, більшість — зі США (152) та Росії (49). Одночасно на станції перебувають від трьох до шести людей: це число збільшувалося зі зростанням кількості придатних до життя модулів. У моменти зміни команд могло бути й до 13 астронавтів — щоправда, таке поки траплялося лише двічі.

Певна річ, робота на МКС пов’язана з низкою ризиків: це й космічна радіація, і атрофія м’язів через довге перебування в невагомості, й ізоляція, яка призводить до психологічних проблем. Найнебезпечнішою є робота у відкритому космосі. Час від часу астронавти виходять назовні — наприклад, для перевірки справності другорядних модулів чи виконання підготовчих робіт, щоби згодом можна було встановити нові шлюзи для стикування кораблів або замінити літій-іонні батареї.

Попри те, що дії астронавтів відпрацьовані та злагоджені, трапляються й позаштатні ситуації.

Так, у червні 2013-го вихід італійця Луки Пармітано в космос ледь не призвів до трагедії: через засмічення скафандра в його шолом почала надходити вода — загалом майже 1,5 літра. Якби місію вчасно не відкликали, Пармітано міг би захлинутися.

А одного разу ледь не зірвала місію така дрібниця, як алергічна реакція на оці, через яку канадський астронавт Кріс Гедфілд, перебуваючи у відкритому космосі, на деякий час повністю осліп. Тому до космічних місій залучають і роботів — так надійніше.

Але й саме перебування на МКС стає все менш безпечним. Дедалі частіше на станції фіксують технічні несправності, переважно в російському сегменті: від дрібних поломок, як-от несправного туалету, до більш серйозних — іноді стаються витоки повітря. У січні вдалося виявити тріщину в корпусі російського модуля «Звезда», і є підозра, що вона не єдина. Крім того, система життєзабезпечення, тобто подавання кисню (вона в росіян окрема від американської), теж не раз підводила.

Поки що це некритично і не йдеться про аварійну розгерметизацію — але перспектива не дуже тішить. За прогнозами керівника польоту російського сегмента МКС Володимира Соловйова, численні елементи станції виходитимуть із ладу після 2025 року. А низку тих, які вже зараз відмовляються працювати, замінити неможливо. Тому «Роскосмос» говорить про майбутнє МКС як про економічно невигідну ідею.

У США стан МКС поки що оцінюють більш оптимістично. Джоел Монтальбано, керівник програми NASA, вважає, що станція спокійно працюватиме до 2028 року. У компанії Boeing, яка є основним підрядником проєкту МКС і підтримує його роботу, вважають, що навіть довше — до 2030-х. Системи життєзабезпечення, зв’язку та обладнання на станції періодично оновлюються. Наприклад, нещодавно з’явилися нові літій-іонні батареї — значно дієвіші за попередні. Словом, наразі повноцінно працювати нібито нічого не заважає.

МКС стає все менш цікавою країнам-учасницям. То незабаром вона взагалі зникне?

Але це тільки слова: юридично існування МКС забезпечене лише до 2024 року — згідно з міжнародною угодою. І до цього часу її точно фінансуватиме уряд США. Після цього, імовірно, угоду продовжать до 2028-го, якщо проєкт ще буде актуальним для країн-учасниць.

Для Джима Брайденстайна, очільника NASA часів Трампа, питання потрібності МКС було принципово важливим.

«Я гадаю, було б трагедією, якби після всіх докладених зусиль ми мали б відмовитися від проєкту», — зазначав він.

Найвірогідніше, адміністрація Байдена теж зацікавлена в тому, щоб МКС і далі існувала. Але, схоже, логіка її фінансування зміниться.

Комерціалізація космосу, зокрема й проєкту МКС, — шлях, який цілком імпонує NASA. Перший важливий крок у цьому напрямку — запуск приватного космічного корабля Crew Dragon компанії SpaceX до МКС минулого року. Це прорив для американського космосу як в економічній, так і в іміджевій сфері: для доставки астронавтів на станцію Америці невдовзі стануть непотрібними послуги «Роскосмосу».

«Настав час для NASA спрямувати зусилля на опанування далекого космосу й дозволити підприємцям рухатися разом із нами», — зазначав нещодавно директор із розвитку комерційних космічних польотів NASA Філ Макалістер.

І це стосується не лише амбітних програм із висадки на Місяць та Марс, а й МКС, хоча реальних бізнес-проєктів, пов’язаних зі станцією, поки небагато.

Найбільш ініціативна компанія в цьому напрямку — Axiom Space: разом зі SpaceX вона планує доставляти на МКС туристів. Днями стали відомі імена перших щасливців, які вирушать у десятиденний «круїз» на станцію.

Axiom має ще один амбітний проєкт: компанія вже підписала угоду з NASA про приєднання у 2024-му до МКС одного зі своїх модулів. Його компанія розглядає як старт для будівництва власної, повністю комерційної космічної станції в майбутньому.

Для інших країн, які беруть участь у МКС, приватний космос — надто віддалена перспектива. Але це не заважає їм розвивати ідеї власних національних космічних станцій із державним фінансуванням.

Наприклад, Китай має наміри почати будівництво своєї станції вже у найближчі два роки. До космічних перегонів, зокрема пілотованих польотів, ось-ось увірветься Індія: у 2022-му вона планує відправити в космос своїх астронавтів, а у 2030-х — спорудити для них власну космічну станцію.

Подібні плани є й у Росії. Улітку 2021-го до МКС має пристикуватися новий модуль «Наука», який разом із модулем «НЭМ» після остаточного завершення функціонування МКС стане основою для нової, суто російської станції. Планується, що вона складатиметься з трьох-семи модулів і буде розрахована на двох-чотирьох людей. Також станція зможе працювати в безпілотному режимі, обіцяють її розробники з ракетно-космічної корпорації «Енергія».

Усе це наводить на висновок: якщо головні учасники МКС — США та Росія — більше не зацікавлені в подальшому існуванні МКС, то нової міжнародної станції після завершення роботи нинішньої вже не буде. Та й інші міжнародні проєкти з опанування космосу будуть зовсім іншими, де США та Росія не обов’язково співпрацюватимуть.

Яскравий приклад — ідея запуску довколамісячної станції Gateway, стратегічно важливої для подальшої колонізації супутника. NASA в цьому проєкті допомагатимуть Європейське та Японське космічні агентства й Канада.

Росія спочатку була їхнім партнером, але потім заявила, що не вдалося досягти співпраці «на рівноправній основі», і нещодавно його залишила. З Китаєм шансів на співпрацю в NASA теж немає — з огляду на тривале політичне й економічне протистояння. «Союзників» США за угодою «Артеміда» щодо колонізації Місяця навряд чи зацікавить ідея нової МКС —зважаючи на нерівність космічного потенціалу