– А ти за наших чи за їхніх?

– За наших.

– А наші хто?

Так починається не одна розмов у Горлівці. Це місто в 45 км від Донецька, де живе чверть мільйона людей. Саме тут вчинили одне з перших жорстоких показових убивств - міцевого депутата Володимира Рибака. Його викрали усередині квітня і знайшли мертвим у Сіверському Донці зі вспоротим животом.

Горлівка вважається вотчиною Бєса – Ігоря Безлера, який називає себе командувачем “Горлівського гарнізону Народного ополчення Донбасу”. Підприємець у мирні часи з'явився у  приблизно два роки тому.   Штаб Бєса розстшовано в захопленому відділку по боротьбі з організованою злочинністю. Споруда щільно укріплена, але місцеві розповідають про вантажівки з військовими, які час від часу бачать за парканом. Скільки там зброї? Скільки полонених? Точних даних немає. А от версій десятки.

Чутки – основа основа сьогоднішнього життя. “Запеклі бої з силами АТО” зранку виявляються тренуванням.  Ось усе місто говорить про два українських БТР і бойову машину “Град”, які бачили в місті. Мало в кого виникає питання про те, як українська армія могла увійти у Горлівку, яка понад місяць під контролем бойовиків.

“Моя сусідка, Наталя Петрівна, бачила “Град” на власні очі”, – пояснює мама співрозмовниці.
“А Наталя Петрівна знає, як виглядає “Град”? – перепитує донька.

“Трупачинов уже построил  фильтрационные концлагеря для жителей Донбаса в Николаеве и Запорожье. Это не выдумки. Министр обороны об этом заявил.  Я собственними ушами слышала на украинском телевидении. Должны были строить к 2015-му, но сейчас строят по ускоренной программе.", - говорить працівниця популярної у місті перукарні.

“Ну, прекрати. Глупости это всё. Везде, и на Западе Украины живут люди.  Они не желают нам зла. Давайте лучше подумаем, как эта ДНР на нас отразиться. Вот если даже богатая Украина от развала СССР так пострадала, представь, что будет с Донбасом, если разорвать существующие связи”, - намагається переконати клієнтка, намагаючись перевести емоційну розмову у прагматичне русло.

“Была я на Западной Украине. Когда-то там были нормальные, а сейчас вот у меня родственники звонят, спрашивают, можно ли бежать, а им - “приїздіть, гробів на вас всіх вистачить”. Люди, может и  были нормальными, но этот Порошенко настроил их против нас.” - повторює перша, навіть не намагаючись почути жінку поряд,  котра доводить, що її родичі з інших регіонів радо приймаються жителів Донбасу.

Замість діалогу – гучні монологи. Інша мешканка Горлівки намагається нагадати землячці про  Януковича, “бєспрєдєл у місті”, коли озброєні чоловіки зайшли у дитяче кафе в повному спорядженні, а на додачу про те, як погіршилося життя у її родичів в Абхазії.

Раптово у кожного співрозмовника також знаходиться інший родич у Сухумі, Тирасполі, який розповідає про те, що життя в Придністров'ї краще за молдавське.

“Да, признаю, я голосовала за Януковича. Да, это наша вина, я не снимаю с себя ответсвенноть.  Мне нравилась его программа. Он обещал налоговые каникулы, а делал всё наоборот. Я надеялась на Майдан, но когда там увидела нацистов испугалась.  Я каждый вечер вечер, когда вижу, как эта власть украинская посылает мальчиков на убийство. И кого убивать, нас? Мирных жителей. 160 детей в Славянске погибло. Что с моей дочкой будет” - вступає в дискусію інша. “ОБСЕ уже обнародовало отчет о том, как эти бандеровцы обстреливают нас запрещенными фосфорными бомбами”.  Мова, федералізація, навіть приєднання до Росії вже не тами. Сьогодні це страх і створення образу ворога.

У місті працює і українське, і російське телебачення, але, здається, кожен бачить свою правду.Не суперечки  між Києвом і Донецьком, а між собою  - будні Горлівки. Щодня, щохвилини.  Утім, все більше людей намагаються не з'ясовувати, кого співрозмовник має на увазі, говорячи про “наших”. ( “А ти за наших?” “За наших”.“А наші хто?”)

А ще  – не звертати увагу на блокпости на околицях міста, відсутність міліції, яку ніби замінили “добровольці”.  На відміну від Донецька, у Горлівці не введено комендантської години. Не ведуться активні бої, працюють заводи, батьки гуляють з дітьми. На роботу до Донецька можна дістатися звичною маршруткою. На відміну від Слов'янська, Краматорська й Красного Лимана у місті є вода та світло. В аптеках поки немає дефіциту. Хіба деякі банки не працюють та бракує сигарет.  Не всі мають змогу відправити дітей за місто. Все більше думають про Крим.

Зате, як і в Донецьку не всі знають, про те, де знаходяться бомбосховища і що робити у разі обстрілу.

“Знаєте, на що ми сподіваємося? Тут у Горлівці один з найбільших хімічних заводів України. Якщо вдарити по ньому, вибухне весь Донбас. От і сподіваємося, що не наважимося,” - завершують розмову.

Чимало жителів міста   з острахом ставляться до журналістів. Для когось факт появи у медіа — великий ризик.  Деякі наважилися Громадському розповіли про щоденне життя в так званій «ДНР».

Поділитись: