«Мрію корову купити»: як закріпилась на лінії фронту сім’я переселенців

Родина Ковальчуків з Дебальцевого виїхала влітку 2014 року – тоді була перша війна за місто. Переселились за 15 кілометрів від рідної домівки – в село Луганське. Місцева мешканка пустила їх жити до власного двоповерхового будинку. Ковальчуки мріють викупити хату.
«Знаєте, з місця на місце стрибати теж не хочеться. По-перше, ми перевезли сюди майже всі речі – я з дому ще під обстрілами вивезла. І дивлячись куди переїжджати, в яке село. В місто ми не хочемо», - каже Катерина Ковальчук. 
В цій сім’ї з 11 людей найстарша – Катерина, вже на пенсії. Пенсію отримує і 33-річна Ксюша, яка має інвалідність. Донька Марина ще у декреті, але з наступного року їй треба шукати роботу. З Ковальчуків працює зараз тільки син – у похоронній службі. Роботи в селі нема, навіть на городах майже не можливо працювати – спочатку через обстріли, тепер – через мінний «врожай». 
Синова дівчина, Анастасія, не має навіть статусу переселенки, бо не мала прописки в паспорті. 
Годуються Ковальчуки завдяки гуманітарній допомозі, яку надають фонди та волонтери. Вирощують городину, але навіть на власному городі не всюди можна ходити. За городом молодшим ходити зовсім заборонено – там можуть бути снаряди, що не розірвались. 
Тримають козу, кролів та курей. Мріють також купити корову. «Коза дає молоко, але що того молока – лише найменшим вистачає», - каже Марина.