Художник Микита Кадан в програмі H2O про неєвропейськість України, національне у мистецтві, лідерів та війну пам’ятників.

В Україні є одна дуже неєвропейська особливість – це «переривання досвіду»: кілька разів на століття тут звично все до якоїсь міри зруйнувати і частково забути й почати все з чистого листа. А потім в якомусь недобудованому вигляді кинути і знову почати з чичтого листа...

Але проблема не у руйнуванні, бо руйнування – це теж будівництво. Проблема у забуванні, постійному переписуванні історії і неможливості будувати якусь лінію досвіду.

Україна – країна євроремонту. Це не європейська країна, а країна певних «наслідувань», в тому числі і наслідувань чогось європейського.

Зараз тривають євроремонти в суспільстві, євроремонти в культурі, євроремонти в політиці. Євроремонт – це щось не розраховане на довго. Це розкіш, яка створюється тим, хто збирається багато вкрасти і швидко втекти.

Європа мислить себе архітектурно. Україна мислить себе дизайнерськи.

Свій соціальний ідеал я формулюю прекрасним словом «євросодом», позиченим у антиєвропейських ультраконсерваторів. Це такий ідеал прав людини, щось абсолютно орієнтоване на рівноправність, на відмову від будь-якої дискримінації, від будь-яких практик, які у своєму логічному розвитку завершуються вимірюванням черепа циркулем.

В мистецтві мені цікаве те, чого я ще не бачив, тому національне для мене є предметом розгляду, а не чимось, що задає форму самої художньої роботи.

Я не бачу у мистецтві обмежень.

Я не дуже вірю в лідерів.

Я не бачу сенсу у встановленні пам’ятників ідеологічного характеру. Я не бачу сенсу їх ліквідувати. Сенс я бачу у встановленні пам’ятників жертвам.

Микита Кадан, художник, графік

 

Поділитись: