Мистецтво в місті: сади, площі й білборди Маркуса Амбаха
Влітку 2014—го Goethe—Institut запустив проект «Культурно—освітня академія» для розвитку українських культурних установ та ініціатив. У рамках програми до Києва приїхав митець і куратор проектів у публічному просторі Маркус Амбах. В інтерв’ю Громадське Культура він розповів про те, як у його творчості поєднується мистецтво, місто і природа.
Маркус Амбах. hromadske.ua
Як почав створювати мистецтво у публічному просторі
«У певний момент мені більше почала подобатись робота не в контексті звичайних музеїв чи галерей, а в публічному просторі, адже в міста й мистецтва дуже особливі стосунки. Мені цікаві місця, що передають певні особливості умов людського проживання. Тому мені більше подобається працювати не з публічним простором, який уже завершений, а з місцями, де є якісь розколи, поломки, проблеми. Це не означає, що вони несуть негативну конотацію — вони просто не завершені та знаходяться у процесі переосмислення.
Об'єкт із проекту Traum vom Park групи художників MAP Markus Ambach Projekte, фото: cdn-az.allevents.in
Зазвичай люди, що живуть там, набагато швидше помічають деталі, ніж мистецька публіка. Останні повинні шукати деталі, тоді як місцеві одразу бачать зміни. У нас є чудові роботи, які майже непомітні. Наприклад, коли художник працює виключно з фотографіями на білборді. Людина, що живе біля цього білборду, одразу помітить зображення без жодного зрозумілого контексту і запитає: «А що це таке?». Вона може знати, що цей білборд пустує вже 10 років, адже ніхто не проходить поруч і ніхто не зацікавлений розміщувати на ньому рекламу.
Об'єкт «Фальшиве дзеркало» Джона Міллера в рамках проекту проекту B1|A40, фото: archiv.urbanekuensteruhr.de
Мій перший проект був пов’язаний із садівництвом. Ідея прийшла до мене випадково. Поруч з моєю студією був сад. Він знаходився посеред міста, біля станції, у закинутому районі. Сад доглядав дідусь, який призначив мене садівником. Тож я почав там працювати якраз у той час, коли мені стало некомфортно творити в класичному мистецькому середовищі. Я інтуїтивно відчув привабливість того місця, тож почав запрошувати туди друзів і знайомих, щоб разом там працювати.
З часом я почав осмислювати це місце, адже через свою ізоляцію за стінами, сад міг дуже цікаво коментувати своє оточення й ідею природи всередині міста».
Сцена в проекті AN INNOCENT DREAM OF A PARK, фото: Markus Ambach
Від Дуйсбурга до Дортмунда: арт-проект вздовж шосе А 40
«Проект B1|A40 стосувався шосе через Рурський регіон: величезного шляху, що проходить через велику кількість міст і людям доводиться уживатися зі змінами, які відбуваються через необхідність побудови цієї дороги.
У Рурі я п’ять років проводив дослідження, перед початком проекту. Тут дуже важливо було перебувати близько до людей, заглядати в кожен куточок, вивчати рельєф, знаходити все, що можеш. Адже мої проекти говорять не про звичайні, а про приховані речі, приховані властивості простору.
«Мені більше подобається працювати з місцями, де є якісь розколи, поломки, проблеми», — Маркус Амбах, hromadske.ua
Зазвичай в результаті проекту ми робимо велику публікацію. Це не виставковий каталог, а скоріше книга про регіон. Вона концентрується на проекті, на роботі людей, на тлі проекту й контексті. Це також важливо для звичайних людей, які живуть у цьому регіоні, адже така публікація продовжує проект, не зводячи його до такої короткочасної події, як фестиваль чи виставка.
Дуже важливо, що ми проводимо багато активностей для взаємодії з людьми. Це не перформанси, але щось схоже. Варто сказати про проект, що робили Крістін та Ірен Хоенбюхлер. Він стосувався ромів. У них була цікава і трагічна історія у цьому місці, на шосе. Тож мисткині працювали з місцевими. Ми знайшли ромську театральну трупу, що діяла там раніше, і зробили постановку на кукурудзяному полі біля шосе. З одного боку це була скульптурна інтервенція Крістін та Ірен, що виглядала як сцена, а з іншого були діти, що три чи чотири рази ставили там виставу.
Об'єкт Крістін та Ірен Хоенбюхлер з проекту B1|A40, фото: archiv.urbanekuensteruhr.de
Це задіювало публіку навколо, люди приходили дивитися. Інша наша робота виглядала як зріз циркового шатра і з одного боку була скульптурою, а з іншого — сценою, де люди самі могли щось робити».
Об'єкт Фолкера Ланга з проекту B1|A40, фото: archiv.urbanekuensteruhr.de
Не тільки мурали
«Малюнки на стінах — це може бути дуже добре, але все ж трохи одновимірно. Варто завжди дотримуватися різноманітності в мистецтві. Адже в малюнка є певні обмеження у вираженні. Всі це знають, адже тому існують скульптури, перформанси й інші види мистецтва. Місто — дуже живий організм, що постійно змінюється. І робота, яка не залишається незмінною, має велику проблему, адже навколо неї все змінюється та актуалізується. Тому мистецтво, що змінюється, може залишатися актуальним у місті, в той час як інші будуть забутими. Це яскраво видно на прикладі пам’ятників, які бронюють собі місце у просторі, але з часом люди забувають про їхнє значення.
Інтервенція MAP Markus Ambach Projekte в скульптурний парк, фото: Eva Caroline Eick
Тимчасові проекти набагато цікавіші, адже вони можуть бути сміливішими, більш гостросоціальними, адже вони актуальні впродовж нетривалого періоду часу. Це нагадує дискусію. Я завжди більше підтримую активну роботу з мистецтвом у публічному просторі, аніж з класичною скульптурою чи іншими варіантами постійних робіт. Хоча вони теж можуть бути чудовими.
Проект Der urbane Kongress митців Маркуса Амбаха та Кая фон Кайца, фото: artblogcologne.com
Як на мене, це погана ідея — робити з міста музей. Тому що музей — це місце, де документується історія. Це не місце для проживання і всі це знають. Це те, що я завжди кажу — не робіть з міста музей. Я обожнюю музеї, постійно їх відвідую. Але публічний простір — це дещо інше і на це потрібно зважати».
- Поділитися: