На Нобелівську премію миру цьогоріч не заслуговує ніхто? (огляд преси)

Військовий експерт Марк Галеотті в англомовній російській газеті The Moscow Times: Росія розраховує на коротку пам'ять Заходу. На Заході вже мало хто згадує про анексію Криму та збитий над Донбасом малайзійський "Боїнг": і це чудово вписується у стратегію Росії. Її таємна зброя - це розбрат на Заході, його нетривала увага та короткотермінове мислення. Увагу там зараз привертає не війна, яка точиться на кордонах Європи, а наступ Ісламської держави, поширення лихоманки Ебола та шостий iPhone. Тим часом Росія продовжує інформаційну війну завдяки своєму міжнародному рупору, телеканалу RT, вливає серйозні кошти в "кишенькові" аналітичні центри та своїх лобістів на Заходу, підтримує маргінальні партії за кордоном.
Утім, на думку автора, поки що це не забезпечило на 100% очікуваного Кремлем ефекту щодо зміни ставлення до Росії. "Прагматичні стосунки зберігаються, однак я не бачу багатьох серйозних лідерів, які вважали би Путіна союзником чи просто кимось іще, аніж просто небезпечним і непередбачуваним сусідом. Так само і режим санкцій не буде скасовано найближчим часом", - підсумовує автор матеріалу.

"До побачення, польські яструби": політика нового уряду Польщі щодо України буде більш поміркованою. Про це пише Аннабель Чемпен у статті для видання Foreign Affairs. Перші заяви нового прем'єра Польщі Еви Копач дали зрозуміти: уряд зосереджуватиметься більше на внутрішній політиці, ніж на кризі в Україні. Так само і міністр закордонних справ Гжегож Схетина сигналізував, що не має наміру продовжувати політику надто активної підтримки України свого попередника. Підхід нового уряду, зазначила Копач, буде заснованим на більшій співпраці з ЄС та НАТО, а не на самостійних діях Польщі в українському питанні. Тобто Польща буде менше брати на себе лідерську роль у формулюванні міжнародного підходу до України.
Втім, на думку автора, це не означає, що Україна втратила друзів у Польщі. Новий віце-прем'єр, міністр оборони Томаш Семоняк залишається активним адвокатом України. Так само й екс-міністр закордонних справ Радослав Сікорський вже на посаді спікера парламенту використовуватиме свій вплив для підтримки України.

The Daily Telegraph пише про Крим у статті під заголовком "Розчарування та ейфорія за півроку після анексії". Автор розповідає історію 57-річного Ільмі Умерова, який мешкає у Бахчисараї. Його батько Рустем пережив депортацію 1944-го року, провів 10 років у ГУЛАГу і повернувся до Криму після розпаду СРСР. За кілька тижнів до своєї смерті Рустем Умеров побачив у Криму російських солдатів і сказав синові - остерігайтеся нової депортації. 
Автор статті нагадує про рейди на бізнес кримських татар, які стали звичним явищем в окупованому Криму, про заборону масових зібрань, про допити журналістів у ФСБ. Водночас, зазначає журналіст, є у Криму й ті, хто радо вітав незаконне приєднання до Росії - і цитує кількох літніх мешканок Севастополя, які щасливі, що Росія врятувала їх від "українських фашистів".

Українець Олександр Лапко написав колонку в New York Times про корупцію. "Влітку я отримав повістку в армію", - пише автор, і описує дилему, яка перед ним постала: йти у військо і витратити 2 тисячі доларів, щоби придбати собі необхідне обладнання чи заплатити такого ж хабаря, щоби нікуди не йти. Брат Олександра вже воює на сході, зарплата солдата становить від 185 до 400 доларів. 
"В мирні часи корупція вражає людей непрямо, у час війни вона така ж смертельна, як і кулі", - пише автор. Міноборони України роками закуповувало неякісне обладання, яке зараз призводить до смертей на сході. Народ і прогресивні політики в Україні хочуть реформ, але вони йдуть повільно. Якщо не провести їх зараз, то шанс буде втрачено, вважає автор. Однак є сумніви, чи є у керівництва держави політична воля, щоб долати корупцію. 
Зрештою, Олександр вирішив усе-таки не давати хабаря, а йти воювати, якщо його мобілізують. "Але, - закінчує він свою колонку, - якщо я вирішую воювати за свою країну, то хочу знати, що держава захистить мене і забезпечить найкраще обладнання, яке може собі дозволити".

"Джерело корупції в Україні - не купка чиновників, а все суспільство, згодне жити за такими нормами": такий підзаголовок статті у російській газеті Ведомости. Автори відзначають, що парламент України зробив важливий крок уперед, ухваливши у першому читанні низку антикорупційних законопроектів. Утім, для того, щоби насправді подолати корупцію в Україні, потрібна зміна мислення з боку громадян і їх готовність опиратися хабарництву.

Хто заслуговує Нобелівської премії миру цього року? Ніхто, вважає автор блогу у журналі Slate Джошуа Кітінг. Цей рік приніс чи не найбільше насилля за останній час, пише автор: наступ Ісламської держави на Близькому Сході, військовий конфлікт в Україні, бої у Секторі Газа, громадянська війна у Південному Судані та Лівії... Всі ці кризи можна було передбачити, однак цьогоріч у світі не знайшлося лідера, котрий зміг би їм запобігти і зробити значний вклад у просування миру. Нобелівському комітету, на думку автора, варто взяти приклад із оргкомітету премії за лідерство в Африці, яку не присуджували три роки, бо не було кандидата, хто б її заслужив. В історії Нобелівської премії миру її не присуджували 19 разів (зокрема, під час обох Світових війн), востаннє це сталося у 1972 році.