Львівський суд почав слухати справу про вбивство Давида Поппа. Розслідування тривало рік. 24-річний ром помер від ножових поранень після того, як група молодиків напала на ромське поселення на околиці міста. Нападники порізали ножами чоловіків, жінок та дітей. Тоді поліція затримала півтора десятка юнаків. Серед них був лише один повнолітній, котрий, за версією поліції, був організатором нападу. На лаві обвинувачених 14 хлопців. Трьом із них загрожує довічне ув’язнення.

— Юля, чого ти ржеш із мене? — запитує знайому високий чорнявий юнак у коридорі Сихівського районного суду Львова.

Він закутий у кайданки. Із СІЗО до зали суду його супроводжують двоє поліцейських. Я не знаю ні імені хлопця, ні його прізвища. Відомо лише, що він — один із обвинувачених у справі про вбивство рома Давида Поппа.

Підозрюваного ведуть коридором Сихівського районного суду Львова, 20 червня 2019 року
Фото:

Громадське

Справу про напад виділили у два провадження і у березні 2019 року суд почав розглядати її по суті. Трьох юнаків обвинувачують за ч. 2 ст. 115 Кримінального Кодексу України — «умисне вбивство», що передбачає довічне позбавлення волі. Окрім цього, одному із обвинувачених інкримінують втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Решту юнаків обвинувачують у хуліганстві.

Перед початком судового засідання, до зали заходять адвокати, прокурор, батьки та самі обвинувачені. Шестеро із них перебувають під нічним домашнім арештом. У двох молодиків — особисте зобов'язання. Ще двоє перебувають у СІЗО під арештом. Серед них єдиний повнолітній у цій справі Андрій Тичка. Його також конвоюють із СІЗО до суду в кайданках.

Батьки обвинувачених у залі засідань Сихівського районного суду Львова, 20 червня 2019 року
Фото:

Громадське

У справі відомі й інші, проте судові засідання закриті, зважаючи на вік хлопців, а батьки та родичі обвинувачених відмовляються говорити. Дехто із родичів підсудних ховається за дерев’яними лавками у залі. Чоловіки, що сидять поруч із юнаками, вимагають, щоб я вийшла із зали до коридору і починають знімати мене на камери телефонів.

У коридорі ми зустрічаємось із мамою одного із обвинувачених. Намагаюся запитати її про справу.

— Мій син опинився не в тому місці та не в той час, — відповідає жінка та відмовляється назвати своє ім’я.

До зали заходять судді. За ними двері для слухачів та журналістів зачиняють. Доводиться чекати близько двох годин у коридорі будівлі суду.

Після засідання говоримо із заступником начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури Львівської області Юрієм Матлахом про мотив убивства Давида Поппа. Одразу після затримання, восьмеро юнаків визнали причетність до праворадикальної незареєстрованої організації «Твереза та зла молодь». У телеграм-каналі організації, що існує і досі, адміни розповсюджували матеріали расистського характеру. Проте Матлах запевняє, що ідеологічні переконання нападників не можна вважати мотивом: 

— Будь-яких доказів наявності расизму в діях обвинувачених не знайшли.

Вже на вулиці продовжуємо спілкуватися із адвокатом потерпілих Дмитром Швецем про напади з мотиву расової ненависті та про приховування проблеми расово вмотивованих злочинів. Повз проходять обвинувачені та на декілька хвилин затримуються поряд із нами.

— Ми також послухаємо, що тут кажуть, — викрикує один із них.

— Можливо ви хотіли б щось додати? — запитую у юнаків.

Ті ж відвертаються та починають сміятися.

На вулиці В’ячеслава Чорновола, поруч із магазином квітів, зустрічаємось із головою ромської організації «Терніпе» Миколою Юрченком. Він купує декілька гілок жовтих хризантем, які продавчиня обв’язує чорною стрічкою, і вже потім вирушаємо на місце де стався напад на Давида Поппа.

Їхати доводиться довго, бо це околиця міста. В зелених хащах, неподалік міських будинків, добре видно витоптану галявину — саме тут рік тому розташовувався ромський табір. Зараз сюди почали потроху зносити сміття, старі речі та брухт від будівництва.

— Ніхто не розуміє, як вони змогли знати, що тут живуть роми, — розповідає Микола Юрченко. — Тут стояли намети із підручних матеріалів, де жили чоловіки, жінки та діти.

Юрченко пояснює, що Львів, для ромів із Закарпаття, слугує лише транзитом до інших міст. Проте, інколи вони затримуються тут надовше. І так триває вже більше десяти років.

Здебільшого роми приїжджають до Львова на заробітки. Їм пропонують роботу на городах, на будівництві або ж вони копають метал.

— Ті, що приїжджають, — серед них ніякого криміналу немає. Вони працюють, щоб потім прогодувати родини. Ті, хто задіяний у якихось нехороших справах, можуть дозволити зняти собі квартири, а не жити у тимчасових поселеннях.

Під час нашої розмови Микола Юрченко викурює три цигарки. І наголошує, що Давид Попп був громадянином України. Разом із ужгородським правозахисником Мирославом Горватом вони організовують поїздки ромів на судові засідання. Адже рідним Поппа спершу треба дістатися до Ужгорода із їх рідного села Серне Закарпатської області, а вже потім до Львова.

Саме цим маршрутом я їду в ніч на 20 червня до матері вбитого Давида — Мони Попп. Водій машини декілька разів лає Укравтодор через розбиту дорогу до Серного. На в’їзді до села починається ромська вулиця. Ми запитуємо у перехожих, як знайти матір Поппа, проте, нас не одразу розуміють. Більшість місцевих жителів говорять ромською або ж угорською мовами.

Місцеві роми у селі Серне Закарпатської області, 20 червня 2019 року
Фото:

Громадське

Допомогу нам пропонує чоловік на ім’я Золи. Він говорить українською та показує дорогу до будинку, але потім говорить мені:

— Нам нічого не треба. Не знімайте тут, все одно нічого не допоможе.

— Ви не відчуваєте підтримку влади? — питаю.

— Нам ніхто не допомагає. Ми три тижні чергували з мужиками біля в’їзду та виїзду із села, коли вбили Давида. Ми не хочемо, щоб це знову повторилося.

В цей час із будинку виходять мати та бабуся вбитого Давида Поппа. Я запитую Золи чи може він перекласти мені нашу із Мони розмову? Чоловік знову погоджується.

Мати убитого Давида Поппа — Мона Попп з дітьми та Золи (праворуч), Серне, Закарпатська область, 20 червня 2019 року
Фото:

Громдаське

Бабуся убитого Давида Поппа, Серне, Закарпатська область, 20 червня 2019 року
Фото:

Громадське

Мати Поппа стоїть під парканом будинку. Навколо нас збирається все більше жителів села. Кожен намагається мені розповісти власні новини: комусь не провели електрику до будинку, у інших — досі немає дороги на вулиці, літній чоловік підіймає сорочку та показує шрам на лівій частині грудної клітки — йому робили операцію на легенях.

— Я сподіваюся лише на те, що усі винні будуть покарані, — говорить Мони Попп.

Раптом посеред двору зривається білий кінь. Люди починають його ловити, кричати та прибирати дітей із дороги. Ми знову сідаємо в машину, виїжджаємо на розбиту дорогу та повертаємось до Ужгорода. Тут декілька ромських активістів на площі навпроти Закарпатської міської ради проводять акцію пам’яті вбитого Давида Поппа. У хлопців у руках — національні та ромські прапори. Дівчата тримають паперові таблички «Ні расизму».

Посеред натовпу стоїть і цивільна дружина Поппа — Ібоя Рац. Нині жінка живе одна. В руках вона тримає спільну із Давидом фотографію. Вони зробили її минулого року на день народження. Ібоя та Давид народилися в один день. І рік тому святкували його разом.

читайте також

Авторка: Тетяна Безрук
Поділитись: