Ненавидів «Шрека», обожнював жінок і гумор: яким був Давид Черкаський

Автор культових мультфільмів, серед яких «Пригоди капітана Врунгеля», «Лікар Айболить», «Острів скарбів», «Короткі історії», «Повернення на острів скарбів», український мультиплікатор, режисер і сценарист Давид Черкаський помер 29 жовтня. Йому було 87 років.

Мріяти про мультиплікацію почав іще з шести років — тоді вперше побачив мультфільм «Союзмультфільму». Але професійної освіти мультиплікатора так і не отримав, а малювати вчився самостійно. Перший мультиплікаційний фільм створив у 1965-му — фільм-плакат про протипожежну безпеку «Таємниця чорного короля».

Громадське зібрало спогади друзів і колег Черкаського.

Євген Сивоконь, аніматор:

«Ми познайомилися у 1959 році, коли я вперше прийшов на студію «Київнаукфільм» у цех художньої мультиплікації. Близько 10 років тому Давид перестав працювати з анімацією, а я ще продовжував. Разом грали у футбол — у нас на студії була команда відділу художньої анімації. Він працював у моїх фільмах як художник аніматор, а потім я — в його фільмах «Колумб причалює до берега» та «Містерія-буф». Давид доводив фільми до гротескової, гумористичної манери. Звісно, між нами була творча конкуренція — кожен намагався зробити свій фільм кращим. 

У роботі він міг довго думати над чимось. Не можна сказати, що зранку до вечора працював над одним фільмом, у нього були творчі вибухи. Є режисери, які самі все роблять, починаючи від сценарію та закінчуючи монтажем. Я так працював. А Давид умів збирати навколо себе талановитих людей і був їхнім диригентом. Він так і казав: головне для режисера — зібрати талановитих людей і не заважати їм робити фільм. Він часто імпровізував, працював з акторами театру й кіно, аніматорами, сценаристами, композиторами».

Валерій Чигляєв, актор:

«Іще до «Острова скарбів» я озвучував його мультфільми. Ми майже 40 років знайомі. У нас з Віктором Андрієнком була театральна пара, й Давидові дуже сподобалися наші імпровізації. Мені здається, що я знаю його все життя й він був, є і буде. Він створив такий фантастичний світ, без якого складно уявити дитинство. Уже три покоління дивляться його мультики, зустрічають мене на вулиці й кажуть: «Це ж ви, той пірат! Дякуємо вам!» На творчих зустрічах маленькі діти співають пісні з мультфільму.

Працювавати з ним було дуже весело, це був творчий політ, він сам був веселий, хулігансько-піратський дядько, радів життю. Він був дуже начитаним, мав безліч неймовірних історій. Не боявся в цих історіях виглядати смішним, трішки недоладним.

Часто вранці телефонував і казав: «Здрастуй, маленький». А я кажу голосом Армена Джигарханяна: «Дейзи, ты губишь мой талант». Він так на знімальному майданчику казав, коли Давид йому робив зауваження.

Він ще й мій хрещений батько. Колись він побачив, як я подивився на мою майбутню дружину, взяв мене за руку й сказав: «Це вона». Я йому кажу, що різниця у віці. А він: «Уперед, не бійся жити! Я бачив, як ви дивитеся одне на одного».

Нині ми знімаємо про Черкаського фільм «Давид — свято довжиною в життя». Зйомки над почали весною. Хотіли закінчити роботу й презентувати до дня народження Давида або й раніше. Планували подарувати ще одну зірку на небі (одна в нього вже є). Фінал фільму мав бути такий, що збираються всі друзі, вручають йому карту неба й кажуть, що навіть коли зірка зникає, світло від неї йде ще довго. І ми сподіваємося, що світло Давида йтиме до нас довго. Але, на жаль, не встигли»

Євген Паперний, актор:

«Він любив життя, професію, жінок, алкоголь. Коли я вперше до нього прийшов, то показав голосом, манерами все, що міг. Він сказав: «Ми з тобою друзі». Поставив пляшку болгарського коньяку й київський торт. Він полюбив мене, а я його. Він вичавлював з мене все, що міг. Я озвучував мультфільм і міг працювати тільки голосом. Я так старався, що зірвав голос, коли озвучували мюзикл «Лікар Айболить». Відтак мені навіть робили операцію. Давид — це енергія. Я знаю, що хоча його тіло відійшло, енергія залишилася. Я хотів би, щоб його душа вселилася в таку ж людину, як і він».

Володимир Бистряков, композитор:

«Останні два місяці після інсульту він не міг спілкуватися, лежав із заплющеними очима. Й ми розуміли, що Давид помирає. Ми втратили велику частину себе. Для мене Черкаський дуже схожий на Франсуа Війона та Вольфганга Амадея Моцарта. Ці троє були веселими розбишаками, адже як можна робити великі речі, не будучи в душі веселою й позитивною людиною? Таким був і Черкаський. Він нас усіх надихав оптимізмом, життєрадісністю, був для нас лідером у всьому. Не уявляв свого життя без компанії, жінок, а на столі в нас завжди стояла горілка для підняття й так гарного настрою. Колег він дуже поважав, ніколи я від нього не чув розгромних рецензій навіть на слабкі фільми. Єдиний його ворог — «Шрек». Він казав, що ненавидить його, адже це нерозумний розвиток анімаційного кіно. 

У мене є книжки байок, і там багато є про Давида Черкаського — з ним відбувалися такі речі, які не могли відбутися з якимись посадовцями або начальниками. Це була людина, для якої нічого не вартувало роздягнутися на новорічному вечорі й станцювати голяка на столі. Через це на певний час на студії, де він працював, його перевели до освітлювачів. 

Понад 20 років ми з ним сиділи в «Золотому гусаку», його історії про життя ми готові були слухати безліч разів, щоразу він додавав нові інтонації, нові деталі. У нас була традиція — після «Гусака» ми залишалися обідати, трохи випивали. Зазвичай він пив горілку. У хмелі був елегантним, ніхто не здогадувався навіть, що він випив. Попри те, що ми були знайомі майже 30 років, два роки тому він почав зі мною знайомитися в такому стані. Я запропонував підвезти його. А він запитує: «Ви мене знаєте? І знаєте куди мене відвезти?» Я кажу — знаю. Ми навіть коли під’їхали додому, він запитав, скільки я йому винен. 

У нього був дуже цікавий відбір пісень для своїх робіт. Якщо знайомився з дівчиною і в ту мить вона була прихильною до нього, значить пісня йому підходить. А якщо він їй не подобався, то й пісню треба було писати іншу. Таких пісень набралося на половину альбому. Нині виходить альбом пісень, які ввійшли та не ввійшли до «Острову скарбів». Ми будемо його поминати весело, смуток у нас залишиться глибоко в душі».