Життя

НЕПОТРІБ ДЛЯ ФРОНТУ І СМІТТЯ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ

Життя/НЕПОТРІБ ДЛЯ ФРОНТУ І СМІТТЯ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ
Зберегти
Вигляд

З початку війни на сході добровольці фактично вдягають армію у натівський секонд-хенд та купують для бійців на передовій якісні каски. Чому військові з неприхованою радістю прощаються з казеною екіпіровкою української армії? Відповідь ми отримали з перших рук.

На блок-пості під Горлівкою десантники дев’яносто третьої бригади ходять у шортах. Номінально на них - українські військові штани. Солдати кажуть: на інше вони не придатні. Десантник Сергій сміється:

- Штаны подскочили. Пришлось обрезать, сделать из них шорты.

- А чего подскочили?

- Потому что стирал пару раз и они сели.

У цивільному житті Сергій - шахтар із Павлограда. У десанті служить з початку квітня. Від отриманого в армії одягу він не в захваті. «Я покупал форму себе тоже за свои деньги себе форму. Нормальная форма. Не садится, ничего. А ту, что выдали, она уже вся дырявая, протертая. Посмотрите вот: карман разлезается». «Краска потекла і вже всьо. Десь присів і розлізлася», - додає колега.

Радник Президента України і відомий волонтер Юрій Бірюков каже, що давно відмовився від вітчизняної форми і витрачає зібрані кошти виключно на закордонний секонд-хенд. «Это украинская форма, класс «дубок». Ее достали со склада, выдали бойцу, она, естественно стала рваться. Потому что естественно сэкономили. А скорее украли, потом сэкономили, а сэкономленное все равно украли», - каже він.

Та справа не тільки у міцності тканини. Якість військового однострою – це часто питання життя і смерті, різниця між нормальним існуванням і каліцтвом. У Дніпропетровському опіковому центрі поранені розповідають, що при високій температурі українська форма прилипає до шкіри. Олег у складі екіпажу самохідної гармати потрапив під обстріл міномета. З п’ятьох хлопців вижили троє. Олег дістав важкі опіки, але натівський секонд-хенд не пристав до шкіри. «Верх был, куртка-британка. Та сгорела полностью на мне. А штаны были из НАТО. Они там грубые, толстые. Так они чуть-чуть, только попалило», - згадує він.


У сусідній палаті лікується Роман. Його бронемашина потрапила у засідку і підірвалася на фугасі. Солдат був у стандартній формі.

- Я британську хлопцю віддав одному.

- А самі були в чому?

- А сам оцю нову форму, в стєкляшкє. Нам прислали.

- Це нова українська форма?

- Ну да. Вона вже давно, в принципі. «Стєкло» і «вафля» вони ж давно уже.

Айсулу приїхала до сина з-під Києва. Вона переконана, що Роман постраждав через неякісну форму: «Прямое попадание огня и она вся сбегается и что с нее остается. На нем формы не было, даже остатков».

Хоча на кількох вітчизняних підприємствах уже налагодили виробництво якісної форми за західними стандартами, Міноборони продовжує постачати на фронт старі однострої зі складів. В МО ситуацію не коментують. З військ повідомляють, що потроху почала надходити утеплена форма нового зразка, яка наближена до натівських аналогів. До неї вже багато питань.

Натомість в осіннє-зимовий період загостриться проблема з іншою екіпіровкою – взуттям та касками. «Слідство» поговорило про це з солдатами.


- Сколько проходили эти берцы?

- Даже не знаю. Две недели дождя, блин. Месяц, мабуть, не больше.

- Это то, что выдало командование?

- Да. И шнурок с бушлата военного. - А шнурок из бушлата почему?

– Порвался…

Власник цих берців, десантник 25-ї бригади, просить не показувати його обличчя, щоб не мати проблем із командуванням.

- А скільки вони мають прослугувати, щоб дали нові, на скільки дають?

- До года це точно вони должні служить, носиться. Но на самом дєлє не так воно.

Волонтер Тетяна Ричкова раз на три тижні возить воякам берці великими партіями. Та їх усе одно не вистачає — українське військове взуття живе недовго. «Она лопается. Трещит на всех сочленениях, как нога ходит. Вот тут, тут. Нитки расходятся. Клей отходит. Их хватает ненадолго. Но, к сожалению, беушных натовских нету. Я бы взяла», - каже вона.

Погана якість берців - це наслідок використання поганих матеріалів, каже фаховий чоботар Роман Горбаченко. Він шиє берці лише зі справжньої шкіри. Вони вдвічі дорожчі, але носяться довше. «Специальные шнурки ставим, видите, восковые, в которые не цепляются ни колючки, ничего. И они не так пачкаются», - каже майстер.

У Романа - невеличке підприємство із виробництва модного і комфортного взуття на замовлення. Колись він служив в армії і чудово розуміє «плюси» й «мінуси» берців: «В такой обуви болтаться будет пятка. Мозоли будут конкретные, именно вот эта часть. Она стянута должна быть, зафиксирована и тогда нога не болтается».

Та якщо погане взуття — це мокрі й натерті ноги, то каски зразка 1942 року, які видало Міноборони, бійці просто ненавидять. Сумно жартують — у них добре хіба що воду на багатті кип’ятити. «Решили мы проверить каску, в чем мы ходим. Поставили каску на метров 10. Выстрелили и увидели, что эти каски не пригодны ни к чему, абсолютно», - кажуть хлопці.


Юрій Бірюков запевняє, що в українських касок піввікової давнини є й інші, не менш небезпечні вади: «В случае попадания в каску будет резкий удар по кадыку. Ломается кадык. Все натовские каски с начала 80-х годов, они на подбородок крепятся, чтобы при ударе не ломать горло».

Та найгірше — це крихкість металу касок, який травмує голову бійця за найменшого контакту з кулею. Встановлено експериментально. Куля вириває шматок металу, і метал іде в голову.

Українські кевларові каски початку 2000-х на складах перетворилися на пап’є-маше, яке легко продавлюється навіть пальцями.

Альтернатива - старі натівські каски, які волонтери змушені завозити в країну напівлегально. Щоразу постає питання: чи пропустять через кордон, чи не обдурять постачальники, легальність яких за кордоном теж під великим питанням. І це в той час, коли на рахунки міністерства оборони пішли 17 мільярдів гривень. Освоювати кошти військові не поспішають.


“Проблема в тому, що палкою ганяєш, у першу чергу військове відомство. А вони з першого траншу, який знайшов уряд, використали лише 45% коштів», - бідкається прем’єр Арсеній Яценюк.

Забезпечення війська – це тепер питання виживання української держави. З голою, босою і беззахисною армією виграти війну неможливо. Патріотизм не замінить каски, любов до рідної землі не врятує від холоду, а відвага не вилікує рани. Армійським чиновникам, які тишком-нишком прокручують мільярдні кошти, варто замислитися над тим, як і з ким вони збираються захищати своє світле майбутнє. Інакше його просто не буде. І країни теж.

/Олександр Курбатов

Пов`язані новини