ENRU

Непрості 90-ті: про Dendy, ігри та атаку клонів

Ac460cd2c784be3ef
Колаж: hromadske/Настя Коріновська

Біля метро «Арсенальна» хлопець на гіроскутері голосно репетує та смикає маму за руку. «Ну купи мені, купи, я дуже хочу», — тицяє він на маленький лоток.

На ньому — різнокольорові трикутники з підшипником усередині. Це «спіннери» — об’єкт численних жартів та фотожаб.

Але чи справді нинішні іграшки такі дивні в порівнянні з тим кумедними та алогічними іграшками з дитинства сьогоднішніх тридцятирічних?

Громадське розпочинає серію публікацій, де згадує, чим грали, що носили, що їли та як розважалися в 90-ті. Отже, у перший серії розповімо про ігрові консолі — «приставки» для телевізорів.

Під прапором Китаю

Дитинство в 1990-ті минало під прапором Китаю: після розпаду СРСР на заміну радянським іграшкам, виробленим на танковому заводі, прийшли химерні китайські «новинки»: кольорові пружини, які можна пускати сходами, липкі кульки, що прилипали до стелі та стін, роботи-мутанти, трансформери.

Гумові «стрибуни», Тетрис, пізніше — кишенькові «тамагочі», які перевернули уявлення про догляд і піклування за домашніми тваринами.

Але найжаданішою була ігрова приставка — маленька скринька, яка в парі з телевізором дозволяла грати в тисячі відеоігор. 

Історія відеоігор у Радянському союзі, а відтак і в Україні, почалася ще у 80-ті з копіювання популярної на Заході Pong-консолі. На чорному екрані рухалися два прямокутники, а між ними — кулька. Таким чином імітувалася гра в теніс.

Приставки під назвою «Електроніка відеоспорт» вироблялися на Львівському заводі імені Леніна в 1980 році. Утім, дозволити собі приставку могли далеко не всі, позаяк коштувало таке задоволення 100 карбованців, а це — тогочасна середня зарплата.

Електронна приставка «Електроніка відеоспорт»

Пізніше набули популярності портативні відеоігри «Електроника». Випускалося кілька різновидів: вовк і яйця, повар, перегони, або морські пригоди — усього близько 50. Ігри були точною копією Nintendo Game & Watch та DigiCase.

Радянська інженерія скопіювала все: від дизайну до «сюжету». Деякі підприємства випускали ці консолі до середини 90-х.

Радянська гра (ліворуч), оригінальна гра від Nintendo (праворуч)

Справжній бумом, який викликав фанатське божевілля, стали приставки з 8-бітними іграми, найпопулярнішою серед яких була Dendy.
 

Nintendo​ з СНД

Ні в Україні, ні в Росії, ні будь-де на пострадянському просторі приставки Nintendo, популярні у США та Японії у 80-ті, легально не продавалися.

На початку 90-х перші торговці-«човникарі», які їздили до Польщі за екзотичними для країни товарами, завезли до Росії клон приставки NES — Pegasus. Це класична ігрова консоль, популярна в Польщі, Сербії та Боснії наприкінці 80-х.

Консоль Pegasus Колаж: hromadske/Настя Коріновська

Сама NES, відома як Family Computer або просто «Фаміком», була представлена ще в 1985 році.

Отже, після того, як Pegasus потрапила до РФ, фірма Steepler, яка займалася цифровими розробками, звернула на неї увагу.

У Тайвані, де виробляли нескінченні клони «Фамікомів», які в народі отримали назву «Фаміклон»,  домовилися з фірмою ТХС. Саме вона виробляла приставки Micro Genius — іще один клон NES. Утім, тоді все було клоном NES.

«Фаміком», оригінальна приставка

Щоб уникнути конкуренції з іншими «кустарними» виробниками відеоігор, Steepler вигадують бренд Dandy, логотипом якого стає сіре слоненя.

Dеndy Junior один в один схожа на Famicom

Для цього створюється міф про ліцензійність: на коробки чіпляють наліпки «Тільки для «Денді», картриджі з іграми пакують у картонні бокси, а на самих приставках з’являються голографічні картинки.

Коробка для картриджу від «Денді»

«Денді» запускає масштабну рекламу на телебаченні. З’являється вірусний ролик, в якому слоненя бігає серед графічних об’єктів під джингл: «Денді, Денді, усі люблять Денді, Денді — грають усі!».

Що таке, власне, «Денді» та чому всі у нього грають, у ролику не йшлося, але рекламу легко було запам’ятати. Так починається шалений бум відеоприставок, прибуток Steepler швидко зростає та сягає мільйонів доларів. Відтак у «Денді» дійсно грають усі.

Пізніше один із засновників фірми розповідав, що в ті часи офіс компанії був завалений коробками: у одній половині були приставки, а в іншій — долари готівкою.

Тисни, доки не пройдеш

Ринок заповнюють китайські, тайванські, та найгірші — малайзійські «Фаміклони».  Тисячі дітей грають у «Super Mario», «Super Contra 6», «Batlle Toads 3», вони ламають джойстики і не знають, що таких ігор просто не існує.

Адже всі вони, не зважаючи на «ліцензію» «Денді», — підробки, які насправді можуть і не мати логічного завершення, а обкладинка та назва не збігаються з оригіналом на «Nintendo». Часом виробники згадували про авторське право, тому інколи на жовто-гарячих картриджах з’являлися кумедні малюнки.

Китайський малюнок на піратській копії гри Duck Tales

Картриджі міняли на звичайному базарі, оскільки нові коштували занадто дорого. Наприклад, «Парк Юрського періоду» в 1997 році коштував 30 гривень, при зарплатні лікаря у 250 гривень.

Тому процвітали «обмінні пункти», де з доплатою в кілька гривень можна було обміняти свій картридж на інший. Нехай він пройшов через десятки рук, зате гра на ньому була геть іншою. Крім того можна було пограти прямо на вулиці.

Головною колективною грою був «Мортал-Комбат». У колишньому «Універсамі» Луганська пограти в цю «мрію» можна було за 5 копійок на хвилину.

Звісно ж, здибати нову гру можна було, обмінюючись картриджами з друзями. Цікаві та дорогі картриджі купували гуртом та грали разом у когось удома або користувалися по черзі.

Колаж: hromadske/Настя Коріновська

«Кінескоп посадиш!»

Щоби дізнатися про таємні коди та баги в іграх — а їх було чимало, позаяк картриджі були «ламаними» — купували спеціальні часописи.

Steepler вкладалася в кілька ТВ-програм та журнал «Денді» зі слоганом «Нова реальність».

Китайські «пірати» виявилися найжорстокішими руйнівниками дитячих мрій. Приміром, на ринку була гра «Batlle Toads 3». І скільки б не шукали першу частину — її ніде не було. З часом пошуки обросли міфами та легендами — не гіршими від пошуків Граалю. У чому таємниця? Виявляється, що «першої частини» ніколи не існувало, оскільки «пірати», аби не отримати позов від правовласників, просто додавали до назви цифру та перемальовували обкладинку. З іграми «Чіп і Дейл», «Супер контра» — та сама історія.

Тайванські та китайські картриджі працювали неправильно

Навколо самої консолі існували свої повір’я та забобони. У найпоширенішому з них стверджувалося, що не можна грати на кольоровому телевізорі, оскільки нібито зламається кінескоп. Водночас було дуже багато ігор на основі «Тетрису», де потрібно складати блоки за кольорами. Яскравий приклад: «Доктор Маріо» з різнокольоровими пігулками.

Щоби не «посадити кінескоп», батьки дозволяли грати лише на чорно-білому телевізорі. Складати на ньому кольорові пігулки, особливо під той «незабутній» саундтрек, було справжнім випробуванням.

Гра «Доктор маріо»

Найжахливіша історія пов'язана з «Черепашками-ніндзя 3». Картридж продавали лише у фірмовому магазині «Денді», він коштував космічних грошей та обіцяв цікавий квест з бійками.

І коли ж після численних поневірянь і тисяч спроб геймер нарешті діставався головного боса — Шредера, убити його було просто неможливо. Він блимав, падав, але ніяк не хотів помирати, натомість гравця вбивав ледь не з першого удару.

Кожен підліток уважав, що просто погано грає, і годинами намагався здолати Шредера. Але «бос» так і лишався непереможним, аж поки не з’ясувалося, що гра має захист компанії «Konami», яка розробляла оригінальну версію. ЇЇ неможливо було скопіювати. Та китайським розробникам було байдуже до страждань пострадянських підлітків — так на ринок СНД потрапила гра, яку не можливо було пройти.

Колаж: hromadske/Настя Коріновська

Атака клонів

На хвилі успіху «Денді» кількість «Фаміклонів» зросла. На ринку з’явилися Lifa, Rambo, BT та інші приставки з дивними назвами.

Найкумеднішими були коробки з «труднощами перекладу». Наприклад, існувала приставка «Отличительный боеч — 93». Що це означало, відомо тільки виробникам.

Китайська приставка з «труднощами перекладу»

Були приставки з упаяними джойстиками, з якимись антенами, у вигляді авто, у вигляді пожежної машини. Усі вони вироблялися в Китаї або Тайвані та, незважаючи на вигадки дизайнерів, не працювали як слід. А діти 90-х, які не підозрювали, що гра не має завершення, із задоволенням натискали на кнопки, гаючи по 10 годин на день.

Уже у квітні 1995-го «Денді» уклала угоду з китайською компанією Subor, на той момент — найвідомішим виробником «Фаміклонів». У результаті до СНД почали поставляти дві моделі від Subor.

Одна з моделей «Сюбор»

«Сюбор» був другосортним «Денді»,  для тих, кому не вистачило грошей на «оригінальну» приставку. Хоча нині вже зрозуміло, що «Сюбор» — лише результат співпраці російських піратів з китайськими, тож про якість не йшлося. 

Слідом за «Денді» на ринок вийшла компанія «Бітман». Вони не надто переймалися питаннями ліцензійної продукції, тому просто купували тайванські підробки та перепаковували у свої коробки. Компанія продавала клони NES, Mega Drive, а також копію кишенькового Game Boy.

Game Boy від «Бітман»

Іще одна цікава фірма вигадала бренд Kenga. І хоча це були ті самі тайванські копії, компанія рекламувала приставки, як високонадійні, якісні та оригінальні. У «Кенги», символом якої стало маленьке кенгуру, був свій клуб з картками, серед власників карток «розігрували» по 500 доларів щомісяця. Звісно — усе це було вигадкою.

«Кенга» також вироблялася на Тайвані і була клоном NES

Занепад імперії

Окрім 8-бітних приставок, з 1994 року «Денді» продавала також і 16-бітну Super Nintendo і надзвичайно дорогі, а відтак мало кому доступні приставки на дисках, приміром, Sega CD.

Коштували вони від 400 до 1500 доларів, дисків з іграми знайти було фактично неможливо, тому і продавалися ці приставки переважно в Москві.

У другій половині 90-х 16-бітні Sega Mega Drive користувалися попитом, адже впали у ціні. Згодом з’явилися Sony Playstation. Але навіть ті діти, батьки яких не могли розщедритися на новинку, отримали можливість пограти в них у спеціальних клубах. Тому 8-бітні приставки поступово втрачали популярність, стаючи нецікавими та застарілими.

Sega Mega Drive 2

Що ж сталося з фірмою Steepler, яка вигадала «Денді»? Річ у тім, що у 1994 році фірма уклала контракт з Державною думою РФ на розробку електронного обладнання. Але чиновники з Федерального агентства державного зв’язку з приводу контракту мали свій інтерес. Менеджерам Stеepler натякали: влізати в багатомільйонну угоду не варто, але ті не дослухалися. За кілька місяців один з них потрапив у ДТП, на другого скоїли замах біля власного будинку, інших залякували та погрожували вбивством.

Стенд компанії на виставці в середині 90-х

Поступово для компанії настали скрутні часи: лопнули банки, де були рахунки Stеepler, а наприкінці 97-го компанія розвалилася.

Самі консолі нині переживають «друге народження». На китайських сайтах продають безліч клонів, у які вже вбудовані різні ігри.

Водночас є клони, як приставки з дитинства, а є кишенькові — зі слотом під SD-картку, на яку можна завантажити хоч тисячу ігор.

Пограти в дитинство можна і за допомогою сучасного комп’ютера: достатньо завантажити програму-емулятор та, власне, ігри.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram