Ніч поезофонії: Іздрик, мінімалісти і сни

На мистецькому фестивалі Porto Franko окремою програмою стала поезофонія — поєднання віршів і музики. В ній Юрій Андрухович презентував нову програму з гуртом Karbido, а Тарас Прохасько читав свої вірші під традиційну музику Сенегалу.

Але найбільш насиченою стала ніч поезофонії, в якій взяв участь письменник Юрій Іздрик. Виглядало це так: ніч, фойє івано-франківського драмтеатру, навколо майже немає світла, люди вмощуються на матрацах, таких, як у нічних поїздах. Від півночі до другої триває перша частина. Після неї настає час Іздрика і двох музикантів-мінімалістів: контрабасиста та перформера Алірези Тогіяні та акордеоніста Даміана Келлера. Вони звучать трохи по-шаманському, часом у звучання вплітаються дерев’яні кастаньєти, а рядки з віршів повторюються багато разів поспіль, поки не розпадуться на склади і букви. Хтось уже заснув, а хтось навпаки слухає уважно. Як почув цю ніч сам Юрій Іздрик, розпитали ми в письменника після перформансу.

Юрій Іздрик,Фото: hromadske.ua

Про ніч поезофонії

Моя історія на цій поезофонії відрізнялася тим, як мені здається, що мені дісталися мінімалісти. Причому мінімалісти дослівні, вони дійсно грають дуже мало нот. В будь-якому разі, побачивши, що у моїх віршах літер набагато більше, ніж у їхніх партитурах нот, я вирішив, що читати свої вірші повністю немає сенсу. Доцільніше брати фрагменти, де буде відчуватися, що це доречно. А все інше — повна деконструкція. Це вибір іноді одного слова, іноді строфи, іноді рядка — що коротше, то краще. Бажано вірусного характеру, щоб могло бути рефреном, щоб могло в цю петлю, «loop», увійти, повторюватися безкінечне число разів.

Серед всіх моїх сейшенів, спільних виступів з різними музикантами у різних жанрах, це було дуже трудно, але я собі подумав, що ж, потрібно ставити собі складні завдання...

Ми були задоволені, все пройшло нормально. Себто якихось енергетичних провисів, музичних провисів, які відчувалися нами трьома, тобто вже виходили на ранг об'єктивної реальності, не було багато. Мені було простіше, мені дали радіомікрофон і я міг собі дозволити пересуватися простором. Це проста дія, коли ти береш кастаньєти і йдеш залом, звук тебе починає оточувати. Потім я ще пробував з тарілками щось робити і це все кінчилося, звичайно, великим бабахом.

Аліреза Тогіяні та Даміан Келлер, Фото: hromadske.ua

Ще трохи про той простір. Він попри те, що зручний і багато можливостей відкриває для виконавця, так ще й дає надблизькість і контакт з публікою, яка вже до того лежить, її добивати не треба, вона вже готова, це фантастично.

Про написання віршів та ідеї, що захоплюють

Уявляю, який би шок, а може й травму пережили б ви, якби побачили, як я проводжу свої дні. Я пенсіонер, в 50 років у мене була можливість піти на пенсію, чому було нею не скористатися. Я взагалі нічого не роблю, я дуже лінива людина. Коли я загорюся ідеєю, то я буду горіти, бити чолом стіну, буду вимотувати всіх і себе перфекціонізмом. Але для цього потрібен якийсь зовнішній стимул. Найпростіше це закохатися, тоді тебе просто рубає. Або якоюсь ідеєю захопитись. Насправді, що таке кохання, що таке жінка? Жінка — це теж ідея, ніколи не знаєш, яка вона є насправді, ти любиш тільки те, що у тебе в голові.

Юрій Іздрик, Фото: hromadske.ua

Останні 4 місяці я справді працюю напружено, зосереджено, щодня (коли є вдома і не виїжджаю)  і весь час, поки не сплю. Але це виглядає так: зранку я сідаю за комп'ютер і починаю слухати всю музику, яка є в категорії «трап», вибираю собі звідти саундтреки для нової музичної програми, яку маю надію реалізувати ще цього літа, якщо Бог буде добрий і мотивація не спаде. А мотивація теж зовнішня: мене захопила ця музика трап. Можна полюбити не тільки ідею, не тільки жінку, а й музичний жанр. І поки шо пре, от напружено працюю, виловлюю перли з тої всесвітньої каналізації, якою є інтернет.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram