«Ну, судили б мене, відсидів би, не можна людину тримати без суду» — Історія організатора псевдореферендуму

Громадське продовжує публікувати історії в'язнів так званих «таємних» тюрем СБУ. Третя історія – Віктора Ашихміна – шахтаря з містечка Українськ, що на Донеччині. Він перебував в Харківському ізоляторі СБУ разом із другом Миколою Вакаруком, історію якого Громадське розповідало раніше.

Віктор Ашихмін брав учать в організації і проведенні незаконного «референдуму» в Українську в травні 2014 року. Возив бюлетені в Донецьк, рахував їх в Донецькій ОДА, яка в той час перебувала вже під контролем бойовиків. Через півроку – в грудні – в його будинок прийшли правоохоронці. За словами Віктора Ашихміна, «перевірили» будинок, знайшли мобільні телефони і сказали, що саме з них він передавав інформацію бойовикам. Попросили не хвилюватися і пообіцяли, що через два дні він повернеться додому. В Українськ Віктор Ашихмін повернувся через 597 днів. 

Спочатку, за словами Ашихміна, його відвезли до Краматорської СБУ, побили і змусили підписати зізнання, потім перевезли до Харкова. Кілька разів його вносили до списків на обмін, але обмін зривався. Дружина Віктора Ашихміна знала, де він перебуває, зверталася до переговорників з боку України і з боку «ДНР». Писала запити в Службу безпеки та в міліцію, проте їй приходили листи з повідомленнями, що її чоловік не перебуває в жодній правоохоронній структурі України. 

Тільки через півтора роки – в липні 2016 — його та ще кількох в'язнів посадили в машину та відвезли до Костянтинівки Донецької області.  Вони розповідають, що їх висадили на узбіччі, дали сто гривень та сім-карту і порадили розповідати, що були на заробітках. 

Військова прокуратура сил АТО здійснює досудове розслідування за фактом викрадення та незаконного позбавлення волі у приміщенні управління Служби безпеки України в Харківській області Костянтина Безкоровайного, Віктора Ашихміна, Миколи Вакарука та інших осіб, про яких йшлося в доповіді правозахисників організацій Amnesty International та Human Rights Watch.

«Наразі досудове розслідування триває, проводяться слідчі (розшукові) та процесуальні дії спрямовані на встановлення об’єктивної істини у кримінальному провадженні» – йдеться у відповіді Генеральної прокуратури України на запит Громадського.

 Ми не можемо стовідсотково підтвердити усі викладені  факти, про які розповідає Віктор Ашихмін. Про те, що він перебував у так званій тюрмі СБУ в Харкові і був відпущений з іншими 12 людьми розповіли правозахисники HRW та Amnesty international. Він погодився розповісти свою історію, яку ми вважаємо показовою і суспільно важливою, тому публікуємо текст у вигляді прямої мови в хронологічному порядку.

«НАВКОЛІШКИ РАХУВАЛИ БЮЛЕТЕНІ В ДОНЕЦЬКІЙ ОДА. В ЦЬОМУ МЕНЕ І ЗВИНУВАТИЛИ»

11 травня 2014 / Українськ / дім

Приїхали до нас 1 травня представники «ДНР». Зібралося багато людей, виголошували промови. Почали питати, хто хоче допомогти з референдумом. Коли дізнались, що я був депутатом, брав участь у президентських виборах, у виборах до Верховної Ради, був членом комісії, заступником голови комісії, — мені запропонували допомогти. Я не зміг просто відмовити. Я вважав, що в цьому нічого страшного немає, тим більше питання стояло на референдумі не про відокремлення Донбасу від України, а про автономію.

Провів я цей референдум. Людей багато було, йшли натовпом. Були ті, про яких я думав, що їх в Українську вже немає, що вони вже неживі. Приходили й на милицях, на візках, як завгодно.

Ми зібрали ці бюлетені і поїхали з документами в Донецьк. І в Донецьку ми вже рахували голоси, писали протоколи. Нас спочатку відправили в Донецьку ОДА на шостий поверх (обласна державна адміністрація – ред.). А в той час в Донецьку вже була стрілянина. Прийшов комендант і кричить: «Вас тут як курок перестріляють, давайте вниз!» Нас відправили на перший поверх. Я просив якісь столи, стільці. Як столи, сідайте на підлогу. І ми навколішки стояли і рахували ці бюлетені. Здали все нормально. Власне в цьому мене і звинуватили.

«БИЛИ ПІВТОРИ ГОДИНИ, ЩОБ СКАЗАВ ТЕ, ЩО ЇМ ТРЕБА»

7 грудня 2014 / Краматорськ / СБУ

В грудні, 7 грудня, десь на початку другої години постукали в двері. Відчиняю двері, — стоять хлопці в балаклавах. Їх загалом було шість осіб, ось тут перед ганком.

— Ашихмін Віктор Олексійович тут живе?

— Тут, — кажу.

— До стіни.

Я став до стіни. Вони мене перевірили і почали обшук. Не знаю, що хотіли знайти. В мене тут літня кухня, гараж – там нічого не шукали. Спитали одразу паспорт, військовий квиток. В той же день мене забрали. Почав хвилюватися, мені ж на роботу сьогодні.

 – Не хвилюйтеся, ми все скажемо на роботі. Це всього два дні і ви повернетесь. 

Два дні перетворилися на 597 днів.

Дружина Ашихміна писала запити в правоохоронні органи. Їй відповідали, що Ашихміна ні в СБУ, ні в міліції немає

Одна камера була як склянка. Там стояв один стілець, стирчала така труба провітрювання, яка виходила на самий верх. Через трубу потрапляло холодне повітря, тому в цих камерах було дуже холодно. В туалет не виводили, не хотілося їм цього робити. Давали пляшки і всі природні потреби ми справляли в пляшку.

Вранці мене вивели. Там на цьому ж рівні є спортивний зал. Велике таке приміщення: стоять бруски, гантелі, біта одна така велика дерев’яна. Поставили мене перед столом. Підійшли двоє хлопців. Один вдарив кулаком в груди, інший – бітою. Я був тепло вдягнений, зойкнув якось очевидно непереконливо. Вони примусили мене роздягатися до трусів. Я кажу — шкарпетки знімати? Знімай, кажуть. Поклали на підлогу і двоє великих хлопців такими металопластиковими трубками, які були набиті чимось важким на кшталт дробібили в районі ніг, намагалися потрапити по п’ятках. В них було три листки паперу, на яких були записані мої телефонні розмови. «Ти таке казав?». Не казав, — відповідаю. Починають бити. Зізнався в одному дзвінку, і другому, в третьому. Все, досить. Загалом били півтори години, щоб нормально себе поводив, казав все, як їм треба.

«ТИ ХТО, СЄПАР? – НУ, СЄПАР. – НЕ БІЙСЯ, ТУТ ВСІ СВОЇ»

11 грудня 2014 / Харків / СБУ

11 грудня 2014 року привезли не знаю куди. Піднялися на другий поверх. Дивлюся, такі довгі коридори, пахне лізолом. Подумав, що це лікарня. Потім дивлюся, якісь камери, вічка. Я в тюрмі ніколи не сидів, подумав, що це таке. Підвели до дверей, кажуть: «Знімай пакет». А коли везли з дому до Краматорська та з Краматорська до Харкова, надягали на голову пакети для сміття, наручники. Я зняв пакет, переді мною — двері. Двері відчиняються, а там людей – осіб п’ятнадцять. Камера невелика, хлопці неголені. В мене таке враження спочатку було: куди я потрапив і де мої речі. Хлопці посміхаються, кажуть:

– Ти хто? Сєпар? 

– Та сєпар, кажу. 

– Не бійся, всі свої. 

Віктор Ашихмін малює план приміщення Харківського управління СБУ

«МИ ПОСИДІЛИ В АВТОБУСІ І ПОВЕРНУЛИСЬ В КАМЕРУ, А ВОНИ ПОЇХАЛИ НА ОБМІН»

26 грудня 2014 / Харків /СБУ

26 грудня приїхали автобуси на територію СБУ в місті Харкові. Це вулиця Мироносицька, 2. Автобуси вже були повні. Не знаю, звідки були ті хлопці. Хтось казав, з Холодної Гори – це є тюрма така в Харкові, хтось казав, що з Ізюму. В списках було 222 людини. Приїхав автобус, почали шукати у списках. Хлопець, який там сидів, сказав, — я вас від руки допишу. Тож я був 223-м. Посадили мене в автобус, сказали сидіти і чекати. Хвилин через десять заходить офіцер, називає моє прізвище і ще кілька прізвищ і каже виходити з автобусу. Двері зачинилися, вони поїхали, а ми стоїмо на цій площі – там майданчик такий невеликий перед СБУ – і не знаємо, що робити далі. Офіцер підійшов: «Ходімо назад». Ми посиділи в автобусі, повернулися в камеру, уявіть, що ми відчували тоді.

На прогулянку нас виводили рідко. 7 грудня мене взяли, вперше на прогулянку я вийшов 2 травня. Майже півроку я перебував в одному приміщенні. Бачив тільки стінку навпроти і решітку.

«СКАЖЕТЕ, ЩО НА ЗАРОБІТКАХ БУЛИ» І ПРОСТЯГАЄ СТО ГРИВЕНЬ»

25 липня 2016 / Дружківка / визволення 

25 липня. Везуть. Куди везуть, — не знаємо. Бачимо, що Харковом везуть. Пакетів не надягали. Наручників також. Нас зачинили, повісили замок. Проїхали Костянтинівку, першого висадили Тіщенка. Потім проїхали метрів 500 — 600, висадили Грічіна. Потім ще одного – Костю Владимирова. Проїжджаєш блокпост, метрів 600 — 700 після нього праворуч — розплідник для рослин, ялинки ростуть. Там прохідна така. Сидить хлопець з телефоном, там нас і висадили біля входу. Я питаю в Миколи Олександровича (за словами Ашихміна – співробітник СБУ який їх супроводжував – ред.), що за акція така. Він каже: акція не акція, а деякі прізвища почали часто з’являтися в засобах масової інформації. І на нас з Миколою (Вакаруком – ред.) так дивиться. Віддає документи, в мене був паспорт, військовий квиток. А Колі дає ще «сімку» (телефонну картку — ред.). Я кажу, — а телефонувати з чого? — З чогось зателефонуєте, каже.

Нам дали по сто гривень. Я кажу: а довідки якісь, де ми перебували, де були? — Скажете, що на заробітках були, – і сто гривень простягає. Доїхали ми на маршрутці до Дружківки, люди нам підказали де там вокзал. Коля – інвалід другої групи, а я — пенсіонер – нам ще й безкоштовно дали квитки. І ми від Дружківки до Костянтинівки доїхали електричною. А в Дружківці я телефонував дружині. Ми підійшли до бабусі, попросили телефон подзвонити, вона дала без проблем. У мене, як почув голос дружини, говорити не можу. Вона — «ало, ало», чує, що мій голос, в неї теж голос тремтить. Я пояснив що і як, сказав, що ми їдемо до Костянтинівки, грошей обмаль, чи зможеш приїхати в Костянтинівку? Зможу, зможу, — каже.

Віктор Ашихмін в камері СБУ записував номери машин співробітників, які паркувалися у дворі СБУ

«НУ, ВІДСИДІВ БИ ТЕРМІН, ДРУЖИНА НА ПОБАЧЕННЯ Б ПРИХОДИЛА... А ТАК — НЕ МОЖНА»

4 жовтня 2016 / Українськ / дім

Ну невже це має залишитися безкарним? Протримали стільки людей, не я один там перебував. За час, що я там був в СБУ, слідство провели, але нас же не судили взагалі.

Відкрила кримінальне провадження Військова прокуратура АТО, не буду казати, хто слідчий, далі це буде відомо. Можливо, буде суд, коли нас визнають потерпілими, потім будемо подавати до Страсбурзького суду. Я не знаю, мене не цікавлять гроші, які там можуть бути, просто так не має бути, це не має залишитися безкарним.

Звісно, це ризиковано, я знаю. Але справа в тому, що, якби я там когось вбивав. А так... Ну, судили б мене за те, що я цей референдум проводив, відсидів би вже. Я би знав, коли я буду вдома, дружина могла б приходити на побачення, щось би привозила, ми б якось спілкувались. А це ж ми з нею не спілкувалися майже 600 днів. От вона знала, що я там перебуваю, всяке ж могло б бути, це ж не в тещі на млинцях, могли б прибрати та й все. Як от Колі казали, «ми людину втратимо» – а в нього температура близько сорока трималася три дні. А один з цих чергових каже: «Ну то й що, нам простіше, — вивеземо, закопаємо і все. Його не було і немає».

ВІД РЕДАКЦІЇ: 

20 вересня керівництво СБУ офіційно повідомило Громадському, що за рішенням голови СБУ Василя Грицака у порядку «винятку» «зацікавленим представникам масової інформації» 1.09.2016 було дозволено відвідати приміщення управління СБУ в Харківській області. Утім до списку «зацікавлених» чомусь не потрапили журналісти, які, зважаючи на резонанс щодо інформації про незаконні утримання у приміщеннях СБУ неодноразово зверталися за коментарями та запитами на зйомку.

Журналісти Громадського разом з колегами після численних запитів на інформацію опублікували відкритого листа з проханням провести «екскурсію» для інших журналістів, яких не було попереджено про брифінг.

На що в СБУ відповіли Громадському у соцмережах гіфкою і заявою, що СБУ не може проводити «екскурсії» в СБУ «щодня для тих, хто запізнився, бо це режимний об'єкт».