ENRU
BBC

Об’єктив: Що привело на фронт героїв фільму «Добровольці Божої чоти»

В програмі «Об’єктив» цього разу режисерський дует Леоніда Кантера та Івана Яснія. Свої три спільні роботи хлопці зняли впродовж останніх двох років. Ці стрічки — воєнні документалки. Проте головне в цих фільмах — не війна, а любов, гумор і воля до життя.

Завантажити фільм «Добровольці Божої чоти» для перегляду і зробити доброчинний внесок для допомоги дітям загиблих в Донецькому аеропорту можна на сайті фільму

Як знімали фільм «Добровольці Божої чоти»

Фільм «Добровольці Божої чоти» Леонід та Іван зняли в 2015-му. Саме тоді тривали постійні бої за Донецький аеропорт. І саме туди поїхали документалісти — в найнебезпечнішу точку фронту.

Леонід Кантер та Іван Ясній, hromadske.ua

У цьому фільмі режисери шукають відповіді на питання: чому добровольці йдуть на фронт? Чому готові гинути?

Камера фіксує вибухи, поранення та не покидає бійців, які відстрілюються,  захищаючи Донецький аеропорт. Битва за нього тривала 242 дні. Люди витримали ­— не витримав бетон.

Кадр з фільму «Добровольці Божої чоти», hromadske.ua

Іван Ясній: Все почалося ще з Майдану, який дав поштовх волонтерству. Тоді якось логічним було те, що після Майдану треба було продовжувати щось робити. І ми з Леонідом вирішили робити фільм. Спершу «Війна за свій рахунок», а потім уже «Добровольці Божої чоти».

Леонід Кантер: Це наш спосіб боротьби. Це наш спосіб війни, тільки творчої, тому що у війні з автоматами ми з Іваном не дуже ефективні. А от воювати за серця людей — думаю, тут ми на своєму місці.

Ми потрапили в батальйон, який дуже сподобався, бо в них зовсім інша вже дисципліна. Це не совдепія, не марширування, не зображання війська, а реальне військо.

Іван: Тоді стало само собою зрозуміло, що про них треба знімати фільм.

Кадр з фільму «Добровольці Божої чоти», hromadske.ua

Леонід: Насправді ми йшли за своїми героями. Тобто ми потрапили в аеропорт, тому що вони туди потрапили. А вони потрапили тому, що вони туди прагнули. І взагалі, кожен доброволець прагне не додому потрапити, якщо в нього все добре виходить, а навпаки — щоб йому дозволили поїхати на найпередовішу передову. І я був щасливий дізнатися, що в нашій країні багато людей отаких, класних людей. Якби не війна, я не знаю, як би ми зустрілися всі.

Стати на ноги після війни

Герої фільму «Добровольці Божої чоти» — добровольці. Багато з них проміняли кар’єри на передову. Але як не втратити віру й позитив на фронті і після? Розповів Олександр Чуб, який із посмішкою та велосипедними пригодами відновився після поранення.

Олександр Чуб, hromadske.ua

Олександр Чуб: Тоді це було оптимальне місце, де мені треба було бути. Є нормальне відчуття, що треба захищати свої цінності, свою країну. Обов’язок чоловіка ніхто не скасовував. Є також випробування себе і просто пошук пригод — отакий мікс не дозволяв сидіти вдома на дивані.

На війні мені уламком перебило гомілкові кістки лівої ноги. Спершу мене лікували півроку неправильно — не зрослося. Потім була повторна операція, після якої через півтора місяця я вже пішов з паличкою, а потім сів на велосипед.

Я сів і проїхав — від Флориди до Каліфорнії. Це десять тисяч кілометрів, 10 штатів, здається.

«Є також випробування себе і просто пошук пригод — отакий мікс не дозволяв сидіти вдома на дивані», — Олександр Чуб, hromadske.ua

Треба менше слухати. Найбільше стримують люди, які не вірять в тебе. Самому важко повірити, а тут іще мамця каже: «Ой, побережи себе». І взагалі в нас зараз світ налаштований проти фізичного розвитку: телевізор, жрать — сиди і не рипайся. І це культивується.

Фізична робота з тілом — це штука, яка витягує. Особливо в інформаційний час, коли ти можеш відключити тіло і повністю мозком у фейсбуці переживати за Україну і долю всього людства. Замість цього просто піти прогулятися, почати з пробіжки — це те, чого вимагає час.

Люди мистецтва на війні

Чому люди мистецтва йдуть на війну? Що взяти в руки: камеру чи автомат? І як зберігати гумор і позитив, знімаючи воєнні документалки? Всі ці питання ми поставили режисерам Леоніду Кантеру та Івану Яснію.

Зйомки фільму «Добровольці Божої чоти», hromadske.ua

Леонід: Та на війні взагалі чорний гумор! Його дуже багато. Взагалі війна — це більше гумору, тому що людина починає жартувати в десятки разів більше, коли довкола неї стільки горя.

Іван: Ми так між собою домовилися з Леонідом, що ми зніматимемо позитив. Тому що довкола так багато негативу з телеекранів, з новин, а щоб було піднесення, таке загальне національне піднесення, треба шукати позитивні сторони. І ми так робили фільм.

Леонід: Взагалі тут дуже важливо те, що ми з Іваном оптимісти і бачимо цей світ досить смішним. Кумедним навіть, не смішним. Можливо через це з нами весь час щось таке і трапляється. Ну, воно з усіма трапляється, але не всі готові посміятися з себе.

«Людина починає жартувати в десятки разів більше, коли довкола неї стільки горя», — Леонід Кантер, hromadske.ua

Іван: Дещо кумедне лишилося поза кадром. Наприклад ще в перші дні, коли ми знімали інтерв’ю з нашим героєм, сидячи біля БМП, мене дуже сильно обвішали бронею: бронежилет, каски, в мене ще рюкзак ззаду з об’єктивами був. І ми отак присіли, в мене затерпли ноги і коли почався мінометний обстріл, треба було швидко відреагувати, встати і сховатися. Я почав підніматися, але неправильно розрахував земне тяжіння і впав на плечі. І отак лежав, як черепашка і метляв руками і ногами.

Леонід: Дуже класно з Іваном працювати. Він — «красатуліст». Це такий мистецький стиль, коли люди все дуже красиво роблять. Це добре, тому що я дуже цього не люблю. Я люблю навпаки: не впустити мить, для мене головне, щоб герой швидше потрапив у кадр, ніж я встиг навіть фокус навести. Бо він може вже не повторити те, що трапилося з ним у ту мить.

Зараз, коли пройшло стільки часу, я хочу вам розказати, що в фільмі були кадри, де пацани йшли з корягами. Зброї не було — у них один ствол на десятьох був. І от вони на навчальній базі з корягами ходять, але в одного був автомат. І от Іван каже: «Куди ми їх показуємо — ці драні кеди? Що це, українська армія? Давай оцього з автоматом». І ми вставили того одного з автоматом. А я кажу тепер: прикинь, якби ми дали тих, з корягами, зараз люди б збагнули, з чим усе починалося — з корягами!

Оперний співак і доброволець Василь Сліпак, hromadske.ua

Іван: Зараз ми робимо новий фільм «МІФ». З попередніми легше було знімати події і йти за ними, а в цьому фільмі з Василем (Сліпаком, оперним співаком, що повернувся з Франції до України й пішов добровольцем на війну — ред.) головна подія вже відбулася — це його смерть на фронті. І ми розуміємо, що не можемо відзняти його, а лише його близьких.

Леонід: Цей фільм — про оперного співака, про особу з унікальним голосом, яка мала вже щось дуже важливе, що не треба було втрачати. І от такого масштабу жертва… заради чого? Коли глядачі дізнаватимуться кожного разу, заради чого, заради чого, вони будуть думати взагалі над сенсом власного життя.

 

«Об’єктив» рекомендує:

Ми радимо до перегляду фільм «Земля картелів». Це документальний бойовик американського режисера Метью Гайнемана, в якому звичайні люди беруться за зброю, коли бачать бездіяльність влади.

Кадр з фільму «Земля картелів»

Кордон США та Мексики — безперервний «кокаїновий прохід» довжиною 80 кілометрів. З обох боків кордону звичайні люди — мексиканський лікар та американський ветеран починають боротися з наркоторгівлею. Хто може навести порядок на власній землі, якщо не ті, кому ця земля не байдужа?