Об’єктив: Маріуполь і «10 секунд», що його змінили

Документальний фільм «10 секунд»

Жителі Маріуполя живуть у постійному очікуванні. Але не дива, а бомбардування. У фільмі «10 секунд» зібрано історії людей, які після обстрілу міста в січні 2015 втратили своє минуле і не знають, яке обрати майбутнє. Люди різні, а біда одна.

Кадр з фільму «10 секунд», реж. Юлія Гонтарук

Юлія Гонтарук почала знімати документальне кіно у складі кінооб’єднання Babylon’13, яке народилося під час Революції Гідності.

   Юлія Гонтарук, режисерка

«Через тиждень після обстрілу мені запропонували поїхати показати фільм «Сильніше, ніж зброя» в Маріуполь. Я сказала, що я поїду тільки, якщо буду знімати. Мені важливо було зустріти цих людей, які там живуть і зрозуміти, як це — жити на межі, коли ти кожної миті можеш померти. Я не знала, що ми будемо знімати, з чим я зустрінуся, тому ми просто ходили вулицями і зустрічали людей».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: КІНО, СЕЛО І ЛЮДИ ВАЛЕНТИНА ВАСЯНОВИЧА

«І от нам сказали, що є такий Валєрчік, він проукраїнський і варто зайти до нього, бо снаряд потрапив у його квартиру. Ми прийшли і в якийсь момент він стоїть на тлі цієї дірки в стіні й каже: «Я считаю, что Путин — это мужик. Он НАТО за луну загонит». І тут я ж розумію, що якщо ти вже туди приїжджаєш, то тільки, щоб почути цих людей.  Якщо почати йому щось доводити, то це вже не документалістика».

Валерій з фільму 10 секунд», реж. Юлія Гонтарук

«Коли я їхала, я хотіла говорити, що Маріуполь — це українське місто. Але там я зіштовхнулася з повністю іншою реальністю. У людей там каша в голові, вони не розуміють, що з ними трапилося, хто в цьому винен. Мені дуже важливо було розібратися все-таки, Маріуполь — це українське чи не українське місто? Потім я зрозуміла, що це взагалі не важливо. Кіно не про це — кіно про відчуття цих людей, коли за 10 секунд життя перевернулося і більше ніколи не буде таким, як раніше.

На фестивалі Docudays запитали: «Чому ви не замилили трупи?» Я це свідомо робила, тому що так виглядає війна. Зображення замилюють на телебаченні, щоб градус знизити, а я не хочу знижувати градус».

Кадр з фільму «10 секунд», реж. Юлія Гонтарук

«10 секунд» — це інше кіно. Це кіно мене, Юлії Гонтарук, яка живе в цій країні, яка знімає людей, які живуть в Маріуполі, які живуть у війні, як і я. Тому що моя країна живе у війні. Для мене документальне кіно — це мій погляд. Я не могла інакше, адже будь-який режисер говорить про те, що йому важливо. Я би порадила всім режисерам зняти кілька документальних фільмів. Після цього дуже відчувається фальш. От як в оркестрі, коли одна нота фальшивить, то ти її починаєш чути. Так і тут — в документальному кіно ти можеш спостерігати, як мізансцени самі собою в житті народжуються, сцени завершуються — такого ти ніколи в ігровому кіно не придумаєш і не вигадаєш. Тобто документальне кіно потім дуже допомагає знімати ігрове».

Кадр з фільму «10 секунд», реж. Юлія Гонтарук

«Об’єктив» рекомендує: фільм Віталія Манського «У променях сонця»

Ця стрічка показує життя цілої країни на межі брехні та утопії. Життя в Північній Кореї сповнене ілюзорних прагнень до ідеалу, служіння йому та вдячності за своє життя. Історія маленької дівчинки демонструє, яка неминуча безвихідь оточує її зараз та в майбутньому.

Кадр з фільму «У променях сонця»

«Об’єктив» — проект про документальне кіно, що поєднує інтерв’ю зі знавцями та творцями фільмів і трансляцію стрічок від Docudays UA.