ОКОЛИЦІ МАКІЇВКИ. Історії трьох родин

Незаважаючи на темряву, не вмикати другу лампочку, не користуватися холодильником, - усе, аби заощадити на електроенергії, бо немає чим платити. Не купувати шкільний сніданок для сина за 8 гривень, бо 8 гривень щодня – дорого.

Усе це реалії жителів Макіївки, які з певних причин – чи це декретна відпустка, чи хронічна хвороба матері чи дитини, - залишилися без соціальних виплат.

У Наталі двоє дітей: син першокласник і 10-місячна донька. Виховує без чоловіка, з матір'ю-пенсіонеркою. Кошти на дітей не отримує з літа. Родичів за межами зони АТО у них немає. Півтора місяці тому мати виїздила в Добропілля, щоб перереєструвати пенсію: заплатила 200 гривень за дорогу, але відповіді немає. Цими днями Кирило хворіє, а так – ходить в школу. Там і далі викладають українську мову. За інерцією.

У Світлани троє дітей. Двоє – геть малих. Їй соромно просити, особливо тому що знає, що є люди в гіршій ситуації. Утім, працювати в кондитерському цеху не може – там нічна зміна, а вона боїться: раптом бомбардування, а діти самі. Влітку можна було легко спуститися до підвалу, зараз ледь встигає вдягнути дітей. Виїхати з ними за межі зони АТО немає коштів. Поки харчувалися з батьківського городу, але нині вже майже все доїли. Наталя була певна, що виростить двох дітей, але у місті проблеми з роботою. Волонтери донецької групи «Відповідальні громадяни» привозять найнеобхідніше: продовольчий набір з капусти, картоплі, буряка, гречки й олії, а також памперси та ліки. Їжі вистачить на тижні зотри.

У Наталіної матері друга група інвалідності – друга стадія шизофренії. Пенсії так само немає з літа. Ліки для матері – надзвичайно дорогі. Родичів за межами зони АТО немає. В холодильнику – майже нічого.

У цих випадках до жителів Макіївки, які мають особливі потреби – самотні батьки малих дітей, старі чи хворі – дістаються волонтери. В інших випадках за гуманітарною допомогою треба їхати до Донецька, займати довгу чергу, а це – гроші.

/Наталя Гуменюк