ООН закликає Україну побороти безкарність за сексуальні злочини

Українському правосуддю не вистачає спроможності ефективного розслідування справ, пов’язаних із сексуальним насильством, особливо у районах військового конфлікту. Це призводить до безкарності сексуальних злочинів, повідомляє Моніторингова Місія ООН з прав людини у доповіді «Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, в Україні».

Згідно з доповіддю, особи, які пережили сексуальне насильство в контексті збройного конфлікту, часто позбавлені доступу до правосуддя, належних послуг та психологічної підтримки, що призводить до повторного перетворення на жертву.

Доповідь охоплює період з 14 березня 2014 року по 31 січня 2017 року та всю територію України, особливо фокусуючись на окупованих територіях Донбасу. Зазначається, що більшість задокументованих випадків сексуального насильства в контексті військового конфлікту сталися в контексті позбавлення волі з боку українських сил, так і формувань бойовиків.

«Побиття та ураження електричним струмом області статевих органів, зґвалтування, погрози зґвалтуванням та примусове оголення застосовувалися як методи катування і жорстокого поводження для покарання, приниження чи отримання зізнань. Окрім цього, для посилення тиску злочинці також погрожували затриманням, викраденням, зґвалтуванням, нанесенням травм або вбивством родичів жертв, особливо їхніх дітей», — йдеться в доповіді.

На переконання Моніторингової Місії ООН, на територіях, підконтрольних бойовикам, сексуальне насильство також використовувалося для того, щоб змусити осіб, позбавлених волі, відмовитися від свого майна або виконати інші дії, як умову їхньої безпеки та звільнення.

Згідно із доповіддю, блокпости та військова присутність обох сторін конфлікту в населених районах збільшує ризик сексуального насильства для цивільного населення, особливо жінок.

Зазначається, що внаслідок руйнування суспільного життя у районах конфлікту, переселення тощо, люди вдаються до шкідливих стратегій виживання, які призводять до збільшення ризиків сексуального насильства і торгівлі людьми.

Також підкреслюється брак послуг підтримки жертв насильства, зокрема в районах Донецької та Луганської областей, що контролюються бойовиками.

Послуги таким категоріям населення переважно надають громадські організації у рамках програм, що фінансуються донорами, а також агентствами ООН і міжнародними організаціями. Окрім цього, якщо у великих містах якість таких послуг є високою, то у менших містах та сільській місцевості допомога доступна лише в обмеженій формі або недоступна взагалі.

Обмеження, накладені бойовиками, істотно звужують можливість представників громадянського суспільства та гуманітарних організацій реалізовувати свої програми, особливо ті, що пов’язані з захистом та соціально-психологічною підтримкою.

Окрім цього, на території, що контролюється бойовиками, немає жодних реальних механізмів правового захисту для жертв.

На основі задокументованих випадків немає підстав вважати, що сексуальне насильство використовується у стратегічних чи тактичних цілях. Однак деякі з задокументованих випадків можуть становити військові злочини.

«Розслідування та засудження злочинців, які вчинили сексуальне насильство, є вкрай необхідним для жертв, які мають право на справедливість та відшкодування. Це також може мати визначальний вплив на те, щоб запобігати цим жахливим злочинами. Безкарність лише заохочує злочинців продовжувати те, що вони робили», — сказав Верховний комісар ООН з прав людини, Зейд Раад Аль Хусейн.

Доповідь містить 29 рекомендацій українській та російській владі, міжнародним гуманітарним організаціям, а також бойовикам, що описують кроки для запобігання сексуальному насильству, а також гарантування справедливості для жертв.