Операція «приватизація». Чому провалилася одна з головних обіцянок Зеленського

Запуск великої приватизації — одна з перших ініціатив Володимира Зеленського як президента. Її анонсували ще у 2019-му. У січні 2020-го на саміті в Давосі президент закликав іноземних інвесторів до України. Той виступ запам’ятався обіцянкою надавати їм «персональну інвестиційну няню».

Проте плани довелося дещо відкласти через пандемію коронавірусу. Повернулися до ідеї великої приватизації лише навесні цього року. Натоді влада вже мала успіхи в малій приватизації. Найбільш репрезентативний — продаж на конкурсі столичного готелю «Дніпро»: під час процесу вартість його виросла у 14 разів.

Оптимізм випромінював і голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко. Щоб підтвердити успішність приватизації, він наводив показники середнього збільшення ціни на аукціонах у 2020-му році на 191%, а також збільшення учасників торгів того року до 3,1 в середньому (попереднього року цей показник складав 2,2).

«Показники приросту доводять, що з боку інвесторів українські приватизаційні угоди — це не поблажливе “купив задешево”, а навпаки — запекла конкурентна боротьба. Бізнес готовий пропонувати ринкову ціну», — переконував Сенниченко у своїй колонці для «НВ» у квітні 2020-го.

Це все стосувалося малої та середньої приватизації. Але у влади з’явилися неабиякі очікування й щодо великої приватизації, яка включає державні активи, балансова вартість яких оцінюється у щонайменше 250 млн грн.

Плани на 2021 рік здавалися грандіозними. Із запланованих у бюджеті 12 млрд грн від загальної приватизації 9 млрд мали надійти саме від великої. Список підприємств вражав гучними «лотами»: АТ «Одеський припортовий завод», завод «Більшовик», Об’єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК).

Проте наприкінці року можна говорити, що сподівання виявилися марними. Фонд держмайна спромігся продати лише актив — завод «Більшовик» у Києві за 1,4 млрд грн. Та й цей продаж не приніс виразних бонусів владі. Стартова ціна зросла менш ніж на 3%, а сам аукціон мав ознаки змови серед учасників.

На 20 грудня запланований ще один аукціон — продаж Об’єднаної гірничо-хімічної компанії. Цьогоріч це вже третя спроба продати цей актив. І прогнози щодо приватизації компанії також песимістичні.

Чому велика приватизація провалилася в цьому році та які шанси, що вона запрацює в наступному, з‘ясовувало hromadske.

Як зруйнувалися плани 

Для продажу на великій приватизації на спеціалізованому сайті налічується 18 об’єктів.

Наприкінці минулого року прем’єр Денис Шмигаль анонсував, що у 2021-му продадуть три обленерго, підприємства «Більшовик», Одеський припортовий завод, Об’єднану гірничо-хімічну компанію, «Президент Готель».

«В Україні є політична воля для проведення великої приватизації», — переконував Володимир Зеленський журналістів у червні 2020-го на форумі «Україна 30. Економіка без олігархів».

Місце цієї заяви президента показове. Бо саме приватизація великих державних активів наприкінці 1990-х — початку 2000-х і створила клас олігархів. Тож одне з побоювань нині було не повторити досвід тих часів.

Для цього Фонд держмайна на основі відповідного законодавства намагався робити все максимально прозоро. Залучали інвестиційних радників, які готували об’єкти до приватизації, шукали потенційних інвесторів. Також важливою є стартова ціна на аукціонах. Для об’єктів малої приватизації її визначають за балансовою вартістю. Натомість для великої приватизації радник визначає ринкову вартість державного майна. З одного боку, таким чином усувається загроза продажу задарма, з іншого — під час аукціону ціна може не зростати в рази, як це відбувається за малої приватизації.

Проте ці запобіжники не гарантують, що об’єкти зрештою не потраплять до рук зацікавленим фінансово-політичним групам або тим самим олігархам.

Із джерел hromadske у президентській фракції, саме з цієї причини з переліку продажів у 2021-му виключили обленерго.

Про перенесення оголосили в червні на тому ж форумі «Україна 30. Економіка без олігархів». Тепер приватизацію обленерго планують на 2022 рік.

За інформацією члена парламентського комітету з питань економічного розвитку, проти приватизації обленерго виступав секретар РНБО Олексій Данілов. Логіку дій влади пояснює представник президентської команди. Він каже: відтермінування сталося, бо не хотіли віддавати ці активи Рінату Ахметову.

«Їх би купив або сам Рінат, або також він, але через треті руки. А навіщо продавати об’єкти монополістам? Не факт, що Антимонопольний комітет міг би це встановити (що переможцем приватизаційного аукціону став монополіст — ред.), щоби заблокувати продаж», — каже hromadske співрозмовник із команди Зеленського.

Також на наступний рік перенесли продаж АТ «Одеський припортовий завод». Разом із тим співрозмовники hromadske прямо кажуть: це вже геть не той актив, за який у попередні роки можна було отримати від покупця значну суму. «Там металобрухт», — коротко описує стан підприємства представник президентської команди.

Чому не вдалося успішно продати інші об’єкти та отримати заплановані 9 млрд грн від великої приватизації? Представники влади покладають відповідальність на керівництво Фонду держмайна.

«Плани на 2021-й рік формувалися на основі тих прогнозів, який давав сам Фонд. Тобто вони якось казали, що ми справді продамо на 12 мільярдів. Тому тут питання до Фонду та керівництва: як вони так планували наприкінці минулого року, що заклали 12 і отримали значне недовиконання», — каже депутат-«слуга» Олексій Мовчан із комітету економічного розвитку.

Натомість Олександр Лємєнов, експерт неурядової організації StateWatch, яка здійснює громадський контроль за приватизаційними процесами, вважає, що високі очікування Фонд озвучував через вимогу до нього.

«Ти не скажеш, що зможеш продати на 5 млрд, коли на Банковій від тебе очікують 10 або 12», — говорить Лємєнов.

Ще один депутат-«слуга» в розмові з hromadske розповідає, що Офіс президента виставив Фонду держмайна дедлайн для продажу заводу «Більшовик». І це стало однією з причин, чому ця приватизація відбулася не так, як сподівалися.

Приватизація «Першого київського машинобудівного заводу» (більш відомого як завод «Більшовик») відбулася 27 жовтня. І ця історія одразу зазнала значної критики.

«Справжнього конкурсу не вийшло, фактично, на аукціоні ніхто не конкурував», — стисло описує приватизацію «Більшовика» інвестиційний банкір Сергій Фурса.

На аукціон прийшли троє учасників. Їх пов’язують із Василем Хмельницьким (народний депутат п’яти скликань, «інвестор» — ред.), Степаном Черновецьким (син ексмера Києва Леоніда Черновецького — ред.) та Віталієм Хомутинніком (колишній нардеп-«регіонал» — ред.). Водночас як таких торгів не було. Надійшло лише дві ставки, а стартова ціна зросла лише на 40 млн грн — до 1,4 млрд. Переможець — структура з орбіти Василя Хмельницького.

«Це була змова», — вважає один із представників президентської партії. За інформацією цього нардепа, керівництво Фонду держмайна знало, що Хмельницький хоче купити «Більшовик». Проте сподівалося, що торги реально відбудуться через участь у них Хомутинніка. Очікування не виправдалися.

«Чи був “договорняк”? Не моя роль припускати змови. Ми зробили все за законом, чесно й прозоро. Антимонопольний комітет почав розслідування. Воно покаже, чи була змова», — пояснював згодом Сенниченко в ефірі «24 каналу».

Також голова Фонду держмайна розповів, що до продажу виходили на пів тисячі потенційних інвесторів. І кожен з охочих міг податися на аукціон. Проте багато хто міг відмовитися через проблемність заводу.

Актив презентували як такий, у який можна вкладати гроші під забудову. Натомість цільове призначення землі — промислове, а для зміни під забудову потрібне відповідне рішення Київради.

«Продавали цехи, які можна знести і далі “порішати” з Київрадою. Кому це потрібно? Жоден нормальний інвестор не пристав би на таку пропозицію», — каже депутат-«слуга» в розмові з hromadske.

Інша проблема «Більшовика» — судові процеси. Частина цехів перебуває в оренді структур, які пов’язують із тим-таки Хмельницьким. Фонд держмайна намагався розірвати угоди, але справи зав’язли в судах.

«Неможливо було очистити об’єкт. На це пішли б десятки років. Це судова гілка влади. У фонду ресурсів не вистачить на все. Мав би бути пул органів публічної влади, хтось мав би взяти на себе лідерство, щоб очищати активи, землю виділяти», — вважає Лємєнов.

Сам голова Фонду держмайна оцінював, що «очищатимуть» завод у судах ще 2-3 роки.

Проте не факт, що держава врешті-решт перемогла б у судовій тяганині. Сергій Фурса нарікає: фінальний покупець міг мати вплив на суди через так званий низовий рівень корупції — окремих суддів. Тому і створював проблеми як державі, так і іншим потенційним покупцям. І керівництво Фонду не могло дати цьому раду.

«Сенниченко не міг сказати СБУ: “Розберіться з тими чортами, які створюють проблеми для заводу”. Він не міг сказати потенційним інвесторам: “Якщо купите, то далі держава вам допомагатиме, і всі проблеми розв’яжуться”. Це може зробити зовсім інша людина з іншими повноваженнями. Хто? Президент. Президент або Єрмак», — вважає Фурса.

Але в президентській команді проблемність заводу через наявні судові справи покладають саме на Сенниченка. «Як у нас це працює: ти маєш прийти в Офіс президента і сказати: “Допоможіть”. Дадуть Смірнова, який допоможе. А в команди Сенниченка була принципова позиція не займатися очищенням — мовляв, це нечесні суди, рейдерство», — пояснює представник президентської команди.

Власне, приватизація «Більшовика» відбулася під одну людину. Під людину, яка створила проблеми державному активу через судові рішення. І яка має хороші взаємини з Віталієм Кличком, що збільшує шанси отримати відповідне рішення Київради щодо цільового призначення землі заводу.

Суди і земля стали основною причиною, чому від участі в приватизаційному аукціоні відмовилися інші учасники. І хоч сам продаж був відкритим і конкурентним, але держава отримала значно менше, ніж могла за цей же «очищений» об’єкт.

«1,4 млрд грн — і так дуже добре. Мотоциклетний завод Хмельницький купив за 80 млн грн. А “Арсенал” узагалі безкоштовно “віджав”», — каже депутат-«слуга».

Інший член президентської фракції Олексій Мовчан називає продаж «Більшовика» неуспішним через можливу змову учасників. Проте позитивне він вбачає в тому, що велика приватизація таки відбулася. І державі потрібно робити висновки для подальшої приватизації, зокрема, передбачити запобіжники для “зливу” інформації про потенційних учасників аукціонів. Це унеможливлює змову.

Схожі проблеми мають й інші об’єкти зі списку великої приватизації. Так, наприклад, вже згаданий «Президент Готель» до 2034 року повністю перебуває в оренді у структури, яку пов’язують з одеськими бізнесменами Борисом Кауфманом та Олександром Грановським. У жовтні Фонд програв суд про розірвання угоди оренди.

«99% державних активів мають так звані “отруйні піґулки”. Десь штучно створена кредиторська заборгованість, десь через суди щось “відчужують”», — пояснював в ефірі «24 каналу» голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко. Розв’язувати всі ці проблеми держава може роками. Без цього, вважає Сенниченко, кожен інвестор сам має вирішувати, чи готовий він боротися на приватизаційному аукціоні за «отруйні» об’єкти.

Із цим погоджується й депутат «Слуги народу» Олексій Мовчан. Він вважає, що Фонд сам має обирати, за яким принципом продавати активи — очищеним чи «отруйним». «Коли ми говоримо про продаж з “отруйними піґулками”, то продавайте з ними. Але зробіть так, щоб усі мали рівний доступ до цих активів», — каже Мовчан.

Уже найближчим часом Фонд спробує продати ще один об’єкт великої приватизації — ОГХК. На 20 грудня призначена вже третя спроба. Попередні не відбулися: першу скасували, бо з трьох учасників Фонд держмайна не допустив двох, наступну — через наявність лише двох заявок, одна з яких не відповідала вимогам.

Упродовж тривалого часу майно ОГХК орендував Дмитро Фірташ. Сировину комбінату він постачав на свій завод «Кримський титан». Із 2014-го підприємство потрапило у сферу інтересів нардепа «Народного фронту» Миколи Мартиненка.

«Це годівниця, яку використовували фінансово-політичні групи. Такі об’єкти ризиковано продавати, тому що не будуть приходити інвестори. А якщо іноземці не прийдуть, то не зросте й вартість», — каже Лємєнов.

Проте у Фонді держмайна переконують, що активом зацікавилися майже 30 потенційних інвесторів, половина з яких — іноземні. Але останні хочуть більше гарантій від держави.

«Йдеться про те, що уряд і ФДМУ відобразять у договорі з покупцем: те, що написано та відомо про цю компанію, — і є правда. Якщо якийсь “чорт із табакерки” прийде і скаже: “Я минулих років тут володів половиною”, — то це не проблема інвестора», — пояснив Сенниченко.

У можливості юридично прописати подібні гарантії сумнівається інвестиційний банкір Сергій Фурса. І додає, що без них іноземних інвесторів на аукціоні можна не чекати.

Через це й нардеп Олексій Мовчан сумнівається в успішності продажу ОГХК. «Маємо кейс “Більшовика” та розуміємо, чому інші можуть бути неуспішними», — каже Мовчан.

Хто продовжить велику приватизацію

На тлі провалу великої приватизації голова Фонду держмайна заявив, що подав заяву про добровільну відставку.

«Я написав заяву, зустрівся з президентом, він схвально оцінив усі реформи. Ми добре поспілкувалися. Я маю підтримку і подяку», — заявив Сенниченко 18 листопада.

Проте у президентській команді дещо інші оцінки діяльності Сенниченка на чолі ФДМУ. Йому закидають ледь не роботу «агентом НАБУ» через те, що він здав трьох осіб, які пропонували йому хабарі.

«Він за рік нічого не продав, але спіймав за руку трьох злодіїв. Це чудово. Але якщо ти агент НАБУ, то займайся ним, а не руйнуй нам приватизацію», — різко висловився представник президентської команди.

Також Сенниченку закидають занадто публічну діяльність, якою він займався замість рутини з очищення підприємств.

Попри це в Зеленського визнають, що на керівництво ФДМУ чинили сплановану атаку зсередини «слуг». Нібито група нардепів атакувала Сенниченка через його непоступливість щодо впливу зацікавлених осіб на деякі активи, а на чолі цієї групи був нардеп Андрій Холодов.

Незважаючи на невдоволення Сенниченком, його відставка «забуксувала». Хоч його заяву підтримали на профільному комітеті, але на розгляд в сесійну залу досі не винесли. Одна з причин — відсутність заміни. «Немає кандидата. Ніхто не хоче. Офіс хоче класного, а класні кандидати не хочуть», — розповідає один депутат із президентської фракції.

«Тут справді є питання про наступництво. Треба розуміти, хто буде далі», — підтверджує наявність складнощів зі зміною керівника ФДМУ депутат-«слуга» Олексій Мовчан.

Одразу декілька співрозмовників повідомили hromadske, що очолити Фонд держмайна запропонували голові комітету економічного розвитку Дмитру Наталухові. Проте той відмовився. Разом із цим у президента зі здивуванням з’ясували, що їхній нардеп і голова профільного комітету виступає проти приватизації.

Представник команди Зеленського назвав hromadske два головних критерії для наступника Сенниченка.

Новий керівник ФДМУ має, як колишній перший віцепрем’єр Любченко, бути більш закритим і не так презентації готувати, як очищувати об’єкти великої приватизації.

З іншого боку. ця людина має бути з профайлом, як у заступника керівника Офісу президента Ростислава Шурми, що має досвід керівництва великим заводом і може розмовляти з бізнесом однією мовою. «Потрібна людина, яка зможе пояснити умовному Васі Хмельницькому, що, якщо купити “Більшовик” за 3 млрд, а не за 1,5, то буде всім краще», — пояснив представник команди Зеленського.

Проте лише зміна керівника Фонду не зможе дати значний поштовх великій приватизації. На відміну від олігархічної приватизації 20-річної давнини, нині ФДМУ таки здійснює конкурентну приватизацію. Проте цей механізм гальмує з інших, незалежних від Фонду причин.

«Інші вади держави, як-то відсутність верховенства права, не дають цій конкуренції повністю відбутися. Інвестори не хочуть іти, беручи до уваги нечесну гру. А чесну ніхто не може забезпечити», — каже інвестиційний банкір Сергій Фурса.

У червні 2021-го на форумі «Україна 30. Економіка без олігархів» прем’єр Денис Шмигаль проголошував: розблокування великої приватизації — це сигнал, що Україна готова співпрацювати з інвесторами й готова до інвестицій. Тоді на хвилі успіху малої приватизації влада сподівалася на значні дивіденди й від великої. Зокрема, мільярди до бюджету.