ENRU

«Піду з поліції»: чому патрульні поліцейські в різних містах звільняються з роботи

Створення патрульної поліції стало чи не єдиною справжньою реформою після Революції Гідності. Набрані з нуля поліцейські і зовнішнім виглядом, і роботою почали доводити суспільству, що створити європейський правоохоронний орган у нашій країні цілком можливо.

Але останнім часом на роботу патрульних з'являється все більше нарікань. Громадяни скаржаться, що приїзду поліцейських доводиться чекати все довше й довше. Інколи на виклики патруль взагалі не приїздить. Окрім того, зростає число копів, які звільняються з лав поліції.

Чому так відбувається? І що стане з патрульною поліцією, якщо нічого не змінювати? Про це — у спеціальному розслідуванні «Слідства.Інфо»

15 людей змагалися за одне місце в патрульній поліції Києва на початку 2015-го року. Запеклий конкурс, у якому етап за етапом відсіювали, тестували і навчали, щоденно відстежувався вітчизняними та іноземними медіа.

Перші 2 тисячі поліцейських присягнули на Михайлівській площі в самому центрі столиці. 

Спершу поліцейські приїздили на виклик за лічені хвилини, нині ж на патруль можна і не дочекатись. Патрульні, які були героями телерепортажів і статей про нову поліцію, розміщують у соціальних мережах оголошення про звільнення.

Хтось відмовляється від коментарів із солідарності з уже колишніми колегами, а хтось не приховує причин зміни професії, як це робить киянин Андрій Кобилінський. 

«Ти поступово розумієш, що реформи не відбуваються, що ти є просто ширмою, щоб прикрити відсутність реформ в Україні, красивою картинкою», — каже Андрій Кобилінський.

Що сталося за два роки із реформою поліції? Чому ті, хто присягнув, залишають лави українських копів? 

Селфі iз перехожими, щоденні телерепортажі, інтерв’ю iз журналістами — киянин Олексій Бардадим фіксував робочі будні патрульних із першого дня, як оператор реаліті-шоу про столичних  копів:

«Я їздив із ними в автомобілі, ми потрапляли в різні ситуації, починаючи від побутових алкоголічних істерій, закінчуючи якимись перестрілками і погонями. Вони ризикують своїм життям. Я бачив, як вони працюють: повний ентузіазм, горять очі, вони дійсно щось роблять», — згадує Олексій.

Два роки потому його обікрали в центрі Києва. Посеред білого дня із машини витягли вартісну професійну техніку:

«Крадіжка з автомобіля сталася три хвилини тому, я знаю напрямок, куди побіг злочинець, я знаю, як він був одягнений. Мені сказав це свідок: шорти були і зелена футболка. Це підтвердилося потім на камерах. Можна було зробити по гарячих слідах. 

За три з половиною години до мене ніхто не приїхав. Я сам поїхав у відділення писати заяву. Я просто чекав, кожні 20 хвилин дзвонив, питав. Вони казали: «Ми можемо продублювати ваш виклик. Вибачте, ми нічим вам не можемо допомогти», – доповнює потерпілий.

Олексій змушений був сам їхати у відділок і просити прийняти заяву про злочин. Потім умовляв слідчих взяти відео із численних камер спостереження, за якими можна було прослідкувати, звідки прийшов злодій, із ким взаємодіяв та куди втік із украденим. З часу крадіжки минув місяць — ані викраденої техніки, ані підозрюваних слідчі не знайшли.  

Випадок Олексія не поодинокий. На сторінках патрульної поліції у соціальних мережах відгуки вдячності губляться серед численних обурень на кшталт: викликали поліцію, а вона не приїхала, приїхали, але надто пізно тощо. 

Чому так відбувається, — пояснює Андрій Кобилінський. Один із упізнаваних копів столиці звільнився з лав патрульних навесні. 

«Немає ні машин, ні людей. Там такі перегони тривають жорсткі — чого стане менше. Зараз менше машин, а завтра менше людей, а потім навпаки», — виправдовує колишніх колег Андрій Кобилінський.

Прибутковий бізнес, яким заробив на квартиру і позашляховик, Андрій два роки тому змінив на службу в новій патрульній поліції:

«Як планувалося з початку, як Згуладзе нам розказувала: обіцяли певний кар'єрний ріст, що будете туди, туди залучені... І перші кілька місяців я справді вірив, що так буде. Ми думали, що все буде нехай не так, як в Штатах чи в Канаді, хоча б як в Грузії. Але сталося, як завжди буває в Україні. Певно, вище керівництво, тобто Аваков, подумав, що то занадто небезпечно так багато молодої крові вливати. Краще на старих професіоналів сподіватись», — каже колишній коп. 

Два роки тому патрулювати в Києві вийшли 2000 патрульних, 200 екіпажів на новеньких «Пріусах». Нині через звільнення та переходи копів до інших підрозділів, недобір серед патрульних складає понад 20 відсотків. Андрій каже, що люди йдуть з поліції насамперед через виснаження та брак часу на особисте життя.

«Ну а як можна, коли о сьомій ранку вже на шикуванні потрібно бути, або з нічної зміни приходиш мінімум о дев'ятій годині ранку. Ніяк не вдається. Коли я на зміну йшов коли ще дитина спить, а повертався, коли вже спить, то я просив дружину, щоб скидала у вайбер фотографії під час дня. Одне з небагатьох, що додавало енергії під час роботи — фотографії дитини», — пригадує Андрій. 

Сьогодні він може набагато більше часу приділяти родині. Наприклад, особисто забрати молодшого сина із дитсадка. Його дружина Наталія згадує часи, коли чоловік працював у поліції, як найважчі в їхньому подружньому житті:

«Приходив сонний. Майже все робила я сама. Від нього допомоги я й не чекала. Хотілося, щоб він відпочив від роботи, виспався хоч трохи», — зітхає вона.

Типова робоча зміна українського копа триває щонайменше 12 годин. Разом з дорогою на роботу та з роботи, отриманням-поверненням зброї та патрульної автівки — це всі 14, а то й 15 годин. Якщо зміна закінчується о сьомій ранку, додому патрульний потрапляє близько десятої. Це в ліпшому випадку, якщо не сталося затримань або інших подій, які потребують оформлення документів.

А вже о сьомій вечора треба заступати на нову зміну. Для цього на службі треба бути на півгодини раніше. Між змінами треба не лише відпочити, а й устигнути підготувати форму. Патрульний має лише один комплект, який видали ще на початку служби. Треба випрати, висушити, випрасувати. На сон часу майже не залишається. Про перевтому вже відкрито пишуть у соцмережах копи всієї України:

«Скільки б в день не спала, а друга нічна жахливо важка. Особливо, коли в піший патруль поставлять. О 5 ранку піший патруль вже схожий на примару», — пише в соцмережі Ксенія Боянова, інспекторка патрульної поліції з Охтирки (Полтавська область).

Проблема була б менш гострою, якби в патрульних не крали вихідні: 

«Вогневій підготовці, тактиці постійно потрібно навчати, бо ці навички пропадають, якщо не навчати, якимось юридичним речам потрібно навчати, повторювати. Коли ж це все пробувати? Тільки у вихідний день. А якщо ще якісь події у місті — мітинг великий під Верховною Радою чи річниця, то, звичайно, крім чергової зміни залучаються й ті, у кого вихідний», — каже Андрій Кобилінський.

Через перевтому знижується швидкість реакції. Часом патрульний просто засинає за кермом. Як наслідок — ДТП. 

19 червня 2017 року о 5:30 ранку «Пріус» патрульної поліції врізався у дерево в парку біля Голосіївського озера. Андрій Кобилінський упевнений — патрульний заснув за кермом від перевтоми:

«Однозначно по характеру пошкодження і по фотографії видно, що патрульний зранку просто собі помалу, помалу їхав, поки не заснув. А тоді, заснувши, продовжив рух і врізався в дерево. Добре, що в дерево, а не в озеро заїхав. Оскільки я сам часто фактично засинав за кермом, я знаю, як це буває»

Начальник столичної поліції Юрій Зозуля каже, що людей дійсно не вистачає. А тому на тих, хто лишився, навантаження збільшилося. Якщо два роки тому вулиці патрулювало 200 екіпажів, то нині лише півтори сотні. Але втрати персоналу не пов’язані із перепрацюванням, переконує керівник, а розповіді про перевтому — це перебільшення, як і скарги на вихідні, половину з яких доводиться проводити на роботі. 

«Я якось висипаюся. Безумовно, бувають моменти із охороною громадського порядку, якісь великі збори, великі акції проводяться, але не настільки часто, не щодня. Для того, щоб проводити якісь навчання, нам доводиться залучати патрульних у їхні вихідні. Але це відбувається не настільки часто», — пояснює Юрій Зозуля.

Львів. Це друге після Києва місто України, де з’явилася патрульна поліція. Нас зустрічає Лілія Таранда. Їй 30. Півтора роки тому вона проміняла сімейний бізнес на поліцейський значок.

«Я дуже хотіла йти в патрульну поліцію, — розповідає Лілія Таранда. — Я завжди хотіла, щоб в Україні краще ставилися до правоохоронних органів».

Мати трьох дітей влучно стріляє та вправно кермує. Спортсменка швидко отримала посаду заступника командира взводу обслуговування доріг державного значення. Каже — здоров'я не витримувало перепрацювань навіть у молодих хлопців:

«У мене було у взводі 42 людей. Із 42 завжди п'ять-шість мали високий тиск. Їх відправляли на лікування, не допускали на зміну. Хлопці йшли в лікарню, де їм лікарі говорили: «Синдром хронічної втоми. Треба відпочивати». Тобто, єдине лікування — це просто виспатися, а часу не було. Тому що в кожного вдома є сім'я, діти, робота. І тих вісім тисяч явно не вистачає для проживання на всю родину».

Машини патрульної поліції у всій Україні не мають страхування КАСКО на випадок аварій, тому не лише у Львові копи ремонтують автівки за свої гроші.  

«Розбиті “Пріуси” патрульні ремонтують за свої кошти. І ремонт цей дуже коштовний», — пише Ксенія Боянова, інспекторка патрульної поліції з Охтирки.

Патрульні роблять ремонти добровільно, запевняє один із керівників львівських копів Андрій Богуш:

«За власним бажанням, якщо, скажімо, незначне, якась подряпина, чи легенько бампер, тріщина тощо, патрульний може написати рапорт, поклопотати за власний кошт зробити. Ніхто не силує, ніхто не змушує їх це робити. Просто, якщо оформлюється ДТП, надалі йде службове розслідування і там відповідні санкції...»

Мало хто з патрульних хоче потрапити під санкції. Бо це догана в особисту справу і депреміювання, іноді неодноразове. За таких умов копам не здається дотепним жарт міністра Арсена Авакова про ДТП на нових поліцейських джипах Mitsubishi Outlander:

«Враховуючи високу вартість цих машин і особливо їхню специфіку... Ми домовилися перших трьох розстріляти, хто потрапить в аварію», — пожартував тоді міністр.

Патрульна поліція України працює за північноамериканською моделлю. Інструктори із Канади другий рік поспіль передають власний досвід українським копам.

Ми зв’язалися з поліцією Калгарі, звідки приїздили тренери для наших патрульних. Наш співрозмовник Кен Тоуер. Він —досвідчений поліцейський, який служить уже багато років. Про відсутність страхування КАСКО для автівок патрульних канадієць уперше чує саме від нас.  

«Ні, наші поліцейські ніколи не платять гроші за ремонт авто із власної кишені, це правда. Поліція міста Калгарі має страховки на авто, які компенсують витрати на ремонт пошкоджень», — каже Кен.

Де копи ремонтують «Пріуси» після ДТП? Про це в поліції не говорять на камеру.

За офіційною інформацією, пошкоджені «Пріуси» у Дніпрі мають ремонтуватися на сертифікованому автосервісі Тойоти «Алмаз-Мотор». Від нього до управління патрульної поліції менше восьми кілометрів. Насправді ж активісти знаходять побиті поліцейські автівки зовсім в інших місцях. 

Щоб дістатися місця, де ремонтують автівки дніпровські копи, доводиться подолати майже 20 кілометрів. Половина шляху —  суцільні вибоїни. На міській околиці, у глибині приватного сектора, стоять одразу три патрульні “Пріуси”. Саме там їх знайшли міські активісти. 

Кожна із патрульних машин обладнана GPS, а її місцеперебування контролюється з пульту керування міського управління поліції. Але машини стояли у приватному секторі кілька днів і їхньою долею не зацікавився ніхто, окрім активістів. Вони вирішили, що поліцейські автівки або вкрадені, або продані, або відбувається спроба видати “Пріус” за поліцейську машину. 

Оперативна група слідчих, що прибула на виклик громадських активістів, зафіксувала три автівки патрульних зі слідами пошкоджень і навіть частково розібраних. 

«Патрульних у дворі стоїть скільки машин? Я бачу дві, — пояснює слідчий своєму керівництву в телефонній розмові. — Скільки тут машин? Візуально дві і одна на вулиці, розбита. Виходить, попереду там бампера немає. Це як звідси видно, може, за будинком ще машини...»

Власник подвір'я, де стояли машини, відмовився пояснити, чому вони в нього. Запитання переадресував на Красну, 2А. Площа Красна, 2А, нині Троїцька, 2А — це адреса Дніпровського міського управління патрульної поліції.

Того дня громадські активісти виявили ще два гаражних СТО, де ремонтують патрульні авта. Уже наступного ранку після імпровізованого рейду, усі поліцейські “Пріуси”, навіть розібрані, звідти зникли. 

Представники поліції протягом 20 днів відмовлялися відповідати на запити активістів про причини ремонту машин у місцях, які ніяк не нагадують сертифіковане СТО «Тойоти». Урешті відповідь надійшла — патрульні ремонтують свої автівки добровільно. Безкоштовно для бюджету поліції — копи платять із власної кишені. Про це розповідає вже колишній патрульний із Дніпра Володимир Олексієв:

«Спочатку сказали, бережіть “Пріуси”. Негласно, якщо будуть у “Пріуса” пошкодження, то, відповідно, це будуть ваші витрати. Окрім того, не тільки “Пріуси”. Патрульний несе відповідальність за бодікамери, за планшети. Якщо десь вам вибили з рук планшет, ви його розбили — підете за власні кошти його ремонтувати»

Володимир був патрульним у Дніпрі понад рік. Пішов у поліцію на хвилі ейфорії, але у квітні 2017-го вирішив звільнитися. Рекламні гасла, які супроводжували набір до поліції і реальність — це зовсім різні речі, пояснює колишній коп. Реальний розмір заробітної плати виявився вдвічі меншим. Друга половина зарплатні — це премія, якої можуть позбавити за будь-яку провину. 

«Кажуть, у патрульних високі зарплати. Спростую. Зарплата у патрульних – 4 000 гривень. Плюс 4 000 гривень — премія у Дніпрі. У Києві — 10 000 зарплата із премією. Існує такий механізм депримації. На розсуд керівництва вас до кінця місяця можуть залишити із чотирма тисячами. Відповідно, людина, яка повністю залежить від керівництва, буде і лагодити “Пріус” за свій рахунок, і виконувати будь-які установки керівництва. Тому що є така залежність», — стверджує Володимир Олексієв. 

Як і більшість інших копів, з якими ми спілкувалися, Володимир каже, що проблеми в роботі нової поліції почали з’являтися через півроку:

«Деякі автомобілі в жахливому технічному стані. Коли заводилися — стукали, кректали. Вони не призначені для наших доріг. Були зношені покришки, сильно зношені, страшно приймати автомобіль. А не прийняти не можеш — треба якось їхати на зміну. Повністю голі покришки. Це було і влітку, і навесні — за зиму все позношувалося. Нам не поспішали їх змінювати. Кожного разу на свій страх і ризик виїжджали — тільки не розганятися, щоб потім нікуди не влетіти». 

Львівянка Лілія Таранда не знайома з Володимиром, але розповідає те ж саме. Вона навіть показує фото, які робила на машинах свого, уже колишнього взводу, коли забороняла виїзд. На них стерті до ниток протектори коліс, гулі на гумі, що могли призвести до ДТП, гальмівні колодки, які просто вилетіли на ходу. 

«Це не стається за один день, правда? Напевно, треба було досить довго поїздити. Ми завжди писали рапорти, що зламані автомобілі потребують ремонту. Хто водій, той зрозуміє. Гальмівні колодки просто зірвало. Їх там майже не було. Вони такі затерті, що просто злетіли. 100% писалися рапорти, що автомобіль несправний.

Ми зробили такий флеш-моб — рапортами закидали. Може, через місяць-два воно мінялося. Але це не було одразу і автомобілі все одно виїжджали на лінію. Був випадок, коли не мінялося мастило в коробці і коробка просто заклинила. Той «Пріус»​ досі стоїть і не ремонтується. Його на евакуаторі доставляли», — коментує Лілія Таранда свої фото із стертою гумою на поліцейських «Пріусах». 

Дніпровець Володимир Олексієв каже, що на інтерв’ю з нами його вмовили колишні колеги, які не можуть говорити відверто без дозволу керівництва, адже депримація — іще одне табу в розмові з копами. Прості патрульні про неї говорити не хочуть. Наприклад, керівництво столичної поліції стверджує, що покарання грошима — це крайня міра. Навіть за розбиті з вини патрульного машини можуть не оштрафувати.

«На гроші ми намагаємося не карати патрульних ніколи. Ми намагаємося мінімізувати цей момент, тому що, у першу чергу, грошей ти позбавляєш не самого патрульного, а його родину. Тому цей вид стягнення ми намагаємося використовувати вкрай рідко», — стверджує Юрій Зозуля, начальник управління патрульної поліції Києва.

Заступник начальника управління чергової служби патрульної поліції у Львові Андрій Богуш каже про депримацію відвертіше:

«Скажімо, інспектор такий-то, щодо вас зараз проводиться службове розслідування. Під час служби ви разом із інспектором таким-то, теоретично, спали. Вас знайшов відеомоніторинг, усе задокументовано. З вас цього місяця будуть зняті 2-3 тисячі гривень»

Одеса. На умовах анонімності один з поліцейських розповідає, що  покарання позбавленням премії практикується часто. Закон сполучених посудин: без позбавлення премії одних патрульних її не отримають інші:

«Я кажу: ось у мене розкриття. Чи можу я розраховувати на якусь премію? Ну, ти розумієш, цього місяця ніхто не проштрафився. Тому ми не зможемо виплатити премію. Тобто, для того, щоб преміювати співробітника, потрібно в когось із родини забрати ці гроші. Як цей співробітник буде дивитися на того, хто отримав премію? Тобто, це буде конфлікт усередині колективу».

Ми отримали можливість зазирнути до закритих чатів, де поліцейські обговорюють щоденну рутину. Про це вони не зізнаються на камеру, але головний показник успішності підрозділу це — кількість адмінпротоколів. Щоб отримати премію, потрібно оформити якомога більше. Бюрократична статистика, як у старій добрій міліції, знову важливіша за реальну боротьбу зі злочинністю. 

— У нас есть рота, которой дают наряды постоянно. Они списывают вызовы и стоят, лупят постановы.

— Бо всім пох..й, що в тебе куча викликів, має бути показник, от і все…

Українські копи не мають обіцяного медичного страхування. Натомість, патрульному пропонують застрахувати своє здоров’я власним коштом, як і будь-якому іншому громадянину, розповідають одеські копи:

 «Насправді пропонують захищати себе в суді і з тієї людини, яка завдала йому поранень, отримувати завдані збитки. — А якщо гроші просто зараз потрібні? — Скидаємося по 5 гривень, по 10, по 50, по 100, хто скільки може, уся патрульна поліція збирає гроші. От дівчинка, яка постраждала в ДТП, їй скидали гроші на рахунок»

Понеділок, 19 червня. О 14:30 у дворі управління патрульної поліції Дніпра стоїть 39 автівок із 96. Майже половина. Тобто мільйонне місто патрулює лише 57 екіпажів. Для порівняння, канадське місто Калгарі з мільйоном мешканців патрулює утричі більше поліцейських машин, каже інспектор поліції Кен Тауер:

«У звичайний день різні райони міста патрулюють до 120 автомобілів з поліцейськими. У вечірні години може бути по 2 поліцейських у кожному авто. Але патрульних автівок на виїзді зазвичай від 90 до 120». 

Юлія Бриндіна не знайома з цією статистикою, однак зменшення кількості патрульних екіпажів відчула на собі. О третій ранку четвертого липня цього року мешканці багатоповерхівки на вулиці Новоорловській, 2Б у Дніпрі почули, як злодії удерлися в гараж.

«Прокинулися від того, що був дикий скрегіт металу і крики жінки: «Перестаньте ломитися, зараз викличу поліцію». Коли кричали, що зараз викличуть поліцію, з інших вікон, вони тільки сміялися, але ніхто нікуди не тікав. Вони не боялися, що поліція приїде», — обурюється Юлія.

Жінка одразу зателефонувала 102, адже торік пограбували її гараж і приватний будинок, а у квартиру матері вдерлися минулого тижня. З’ясувалося, що навіть сусіди вже зробили кілька викликів:

«Дзвонили до нас, робили виклики. Ось – поліція: вихідний дзвінок, о 3:29 виклик, о 3:45 ми повторно дзвонили, питали, де машина»

Зрештою самі ж мешканці будинку відлякали злодіїв, а от копи на виклик приїхали лише за годину. Юлія запитувала чергового у телефонній розмові, чому так трапилося.

«Колись у нашому районі регулярно їздили патрульні, блимали синіми вогнями. Останнім часом машин немає. На що він відповів, що раніше працювали тисяча патрульних, а зараз — 500 осіб, тому говорить: «Ідіть до нас працювати, будете вчасно приїжджати». 

Колишня патрульна Лілія Таранда зі Львова каже, що довго вагалася, перш ніж написати рапорт про звільнення. Мати-одиночка зізнається — не змогла прогодувати трьох дітей на зарплату копа:

«Вижити за рахунок того, що заробляла не вдавалося — це комунальні послуги і харчі. Мама із трьома дітьми одна, було важко. Мені самій уже приходили в голову ідеї десь ще щось працювати, але це було нереально. Тому що я була одна із трьома дітьми і такий графік».

Колишній коп Андрій Кобилінський тепер допомагає колишнім колегам підробляти у вільний час. Не всі можуть дозволити собі піти з поліції — знайти іншу роботу непросто. 

«Деякі навіть, бувало, у мене підробляли вже після того, як звільнилися. Я плачу людям без кваліфікації, просто студентам, які приїхали на один день підробити, майже стільки, скільки поліцейський за зміну отримує. А працювати в мене треба менше, ніж триває зміна в поліцейського», — зізнається Андрій. Але називати імена відмовляється, щоб поліцейських не покарали. 

Постраждалому від крадіїв Олексієві Бардадиму про складнощі роботи поліції невідомо, але контраст між тим, що було і як стало, відчув на собі:

«Мені здається, що це питання системи. Тобто системи немає. Система просто занепала. Її немає і незрозуміло чому. Я закриваю очі і не можу уявити масштаби і не можу уявити грошей, які пішли на цю реформу»

Наразі чи не єдиним досягненням реформи патрульної  поліції є відсутність системного хабарництва, так, як це було раніше в ДАІ. Про це кажуть і ті, хто звільнився, і ті, хто служить досі. Та чи на довго це? 

«Коли відмовляєшся від півтори тисячі доларів, які тобі пропонують, коли ловиш за кермом заможну людину в нетверезому стані — багато про що замислюєшся: варто — не варто. Мою родину годував сімейний бізнес. А в кого лише одна зарплата?» — міркує Андрій Кобилінський. 

«Що сильніше будуть затягувати людей фінансово, я думаю, то складніше буде боротися зі спокусою», — прогнозує Володимир Олексієв. Як і решта колишніх і діючих копів, він каже, що робота патрульного захоплює. Вона дає адреналін і безліч вражень, які нічим не заміниш. Але коли родину нічим прогодувати, то рано чи пізно патрульні почнуть брати хабарі або знайдуть іншу роботу. Кому є куди йти — уже пішли, міркують патрульні.

Через такі розмови не варто хвилюватися, уважають у керівництві київської поліції. Якби всі хотіли, уже б звільнилися, переконує Юрій Зозуля:

«Приходили патрульні, пишуть рапорти за власним бажанням, кажуть, що їх не влаштовує фінансова сторона, ще щось — це абсолютно нормальний процес. Казати, якщо не піднімуть, то всі звільняться, це непрофесійно і нелогічно. Якби так було — уже всі б звільнилися. Багатьох це задовольняє. Їм подобається служба і вони готові працювати так усе життя»

Але факти кажуть про те, що нові набори не компенсують дефіцит патрульних, у той час, як у Північній Америці бажаючі служити в поліції готові кілька років чекати своєї черги. Навіть з високими результатами тестів беруть не одразу — перевіряють. Констебль поліції канадійського міста Торонто Володимир Світличний ділиться власним досвідом:

«Я не провалив жодного етапу. Співбесіда тривала чотири години. Вона була дуже непростою. Пішло майже два роки, щоб потрапити на службу»

Інший пункт, що гарантує непідкупність і якість роботи копів —  це достойна оплата ризикованої праці, каже Володимир:

«Я не хочу міняти цю работу на жодну іншу. Тому що у нас хороша, стабільна зарплата, контракт на 30 років. Ніхто не буде ризикувати. Бо якщо раптом попадешся на хабарі, ти не просто втратиш роботу, ти потрапиш до в'язниці. Це 10 — 15 років тюрми...»

В українських патрульних інша ситуація: щоденний стрес, хронічна перевтома та високий ризик для життя, невисока зарплата і відсутність медичного страхування. Відтак, чи не єдина справжня реформа, якою пишалася і влада, і суспільство, перетворюється на розчарування. На радість тим, хто заробляє на життя, порушуючи закон.

/Олександр Курбатов, “Слідство.Інфо”

Підписуйтесь на наш канал в Telegram