Найвідоміший акціоніст Росії використовує суд над собою, щоб розповісти своїй країні про ідеї Майдану

Художник-акціоніст Пьотр Павлєнський перетворює судовий процес над собою на нову акцію, залучає до нього «людей свободи» і привертає увагу до ідей українського Майдану.

У грудні 2013-го року Павлєнський побував у Києві й підтримав Революцію Гідності. 23 лютого того ж року він разом з чотирма іншими учасниками відтворив події Майдану в Санкт-Петербурзі. Через цю акцію на художника відкрили справу за вандалізм. Її розгляд зараз триває Преображенському районному суді Москви. На чергове засідання 16 травня Павлєнський запросив у якості свідка захисту журналістку Наталю Гуменюк, якій давав інтерв’ю в ефірі Громадського. На засіданні також присутні активістка Марія Альохіна, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан, художниця Лариса Венедиктова, активістка Евеліна Ганська.  

 Наталя Гуменюк, журналістка Громадського (зі свідчень на слуханні 16 травня 2016)


Як акція змінила моральний образ Петербурга?

Акція «Свобода» зробила Петербург теплішим, світлішим, привітнішим, подарувавши атмосферу свята відновлення свободи

Як ви розумієте акцію Павлєнського?

Це вияв солідарності в час, коли режим розділяє людей, відновлення права на свободу. Палаючі Шини на Майдані зігрівали людей, музика бочок  задавала ритм солідарності.

​​Ми вирішили пригадати найвідоміші акції Петра Павлєнського і простежити, як тіло художника стало інструментом політичного мистецтва і як суди стають продовженням його акцій.

 

Хронологія: 6 акцій Петра Павлєнського

«Шов»

Фото з Facebook-сторінки журналістки Оксани Шалигіної

Що робить:

Зашиває рот грубою ниткою і стає перед Казанським собором у Санкт-Петербурзі з плакатом: «Виступ Pussy Riot був переграванням знаменитої акції Ісуса Христа (Мф. 21:12-13)». Робить це 23 липня 2012 року на знак протесту проти карального процесу над групою Pussy Riot.

Як коментує:

«Те, що відбувається з Pussy Riot, на мій погляд, в корені суперечить християнським цінностям. Й ігнорувати це більше не можна. Раніше ще здавалося, що є мирні шляхи вирішення проблеми, що можна постояти збоку, почекати, поки ця гра завершиться. Але зараз мені стало зрозуміло, що я як художник повинен звернутися до громадськості.

Зашиваючи собі рот на фоні Казанського собору, я хотів показати становище сучасного художника в Росії: заборону на гласність».

З інтерв’ю «Артхроника» 

Що відбувається потім:

Працівники поліції викликають автомобіль швидкої допомоги, бригада якої везе художника на огляд до психіатра. Лікар визнає художника адекватним і відпускає.

 

«Туша»

Акція «Туша». Архів Петра Павлєнского

Що робить:

3 травня 2013 року асистенти художника приносять його — оголеного і замотаного в кокон з колючого дроту — до входу в будівлю Маріїнського палацу, де розміщуються Законодавчі збори Санкт-Петербурга. Павлєнський лежить всередині мотка, не реагуючи на репліки та дії людей навколо. Так він протестує проти репресивної політики російської влади.

Як коментує:

«Низка законів, спрямованих на пригнічення громадянської активності, залякування населення, кількість політв’язнів, що неупинно зростає, закони про некомерційні організації, завони 18+, цензорські закони, активність Роскомнадзора, закони щодо пропагади гомосексуалізму — все це закони не проти криміналу, а проти людей. Ну, і останній закон про образу почуттів вірян. Тому я провів таку акцію. Людське тіло голе, як туша, на ньому нічого немає, навколо нього колючий дріт, винайдений для охорони худоби. Ці закони, як дріт, утримують людей в індивідуальних загонах».

З інтерв’ю «Радио Свобода»

Що відбувається потім:

Минає близько 5 хвилин, перед тим як поліцейські накривають скульптуру з дроту й тіла тканиною. Потім ріжуть колючий дріт садовими ножицями. Художника відвозять до лікарні, оглядають рани й подряпини, проводять психіатричну перевірку, тестують на алкогольне чи наркотичне сп’яніння. Згодом у відділку намагаються інкримінувати дрібне хуліганство, але зрештою відпускають.

 

«Фіксація»

Акція «Фіксація». Архів Петра Павлєнского

Що робить:

Прибиває мошонку цвяхом до бруківки на Красній площі у Москві. Робить це 10 листопада 2013 року, в День працівника органів внутрішніх справ.

Як коментує:

«Оголений чоловік сидів на Красній площі й дивився на свої прибиті до кремлівської бруківки яйця. Акцію можна розглядати як метафору апатії, політичної індиферентності й фаталізму сучасного російського суспільства».

Заява Петра Павлєнского щодо акції на Красній площі

Що відбувається потім:

Поліцейські накривають художника простирадлом і затримують. Йому висувають звинувачення в дрібному хуліганстві, але Тверський райсуд відмовляється розглядати справу через неправильно складений протокол.

 

«Свобода»

Відео Петра Павлєнского

Що роблять:

Павлєнский і четверо інших учасників акції імітують події українського Майдану: палять шини, б’ють палками по листах металу, розмахують чорним анархістським та синьо-жовтим українським прапорами. Події відбуваються в Санкт-Петербурзі неподалік від храму Спаса-на-Крові 23 лютого 2014-го року, в День захисника Вітчизни.

Як коментують:

«Палаючі шини, прапори України, чорні прапори і гуркіт ударів по залізу — це пісня визволення та революції. Майдан незворотньо поширюється і проникає в серце Імперії».

«Ми боремося за вашу і нашу свободу. В цей день, коли держава закликає святкувати День захисника Вітчизни, ми закликаємо всіх стати на стати на свято Майдану і захисту своєї свободи. Мости горять, і назад дороги вже нема».

З маніфесту акції, опублікованого на сайті Грани.ру

Що відбувається потім:

Акція триває близько 20 хвилин, після чого учасників затримує поліція. Спершу проти Павлєнского відкривають адміністративну справу за статтею «дрібне хуліганство». Згодом її закривають, але висувають нове звинувачення — у вандалізмі. Між слуханнями у цій справі значні перерви. 26 і 27 квітня 2016-го року вони поновлюються. Наступне засідання призначено на 16 травня.

 

«Відділення»

Фото з Facebook-сторінки журналістки Оксани Шалигіної

Що робить:

Кухонним ножем відрізає собі мочку вуха, сидячи на даху однієї з прибудов московського інституту соціальної і судової психіатрії імені Сербського. Проводить цю акцію 19 жовтня 2014-го року в якості протесту проти використання психіатрії в політичних цілях.

Як коментує:

«Ніж відділяє мочку вуха від тіла. Бетонна стіна психіатрії відділяє суспільство розумних від божевільних хворих. Повертаючи використання психіатрії в політичних цілях, поліцейський апарат повертає собі владу визначати поріг між ясністю і божевіллям».

Заява Павлєнского, опублікована в Facebook Оксаною Шалигіною

Що відбувається потім:

Поліцейські спускають художника на землю і відправляють в Боткінську лікарню. Ні мочку, ні ножа йому не повернули.

 

«Загроза»

Скріншот з YouTube-відео користувача YELLOW DOG

Що робить:

В ніч на 9 листопада 2015-го року обливає бензином вхідні двері ФСБ на Луб’янці та підпалює їх.

Як коментує:

«Палаючі двері Луб’янки — це рукавичка, яку кидає суспільство в обличчя терористичній загрозі. Федеральна служба безпеки керує методом безперервного терору й утримує владу над 146 000 000 людей. Страх перетворює людей в зліплену масу розрізнених тіл. Загроза неминучої розправи нависає над кожним, хто знаходиться в межах досяжності для пристроїв зовнішнього нагляду, прослуховування розмов і меж паспортного контролю. Воєнні суди ліквідують будь-які прояви свободи волі. Але тероризм може існувати лише за рахунок тваринного страху. Піти проти цього інстинкту людину змушує безумовний захисний рефлекс. Це рефлекс боротьби за власне життя. А життя варте того, щоб почати за нього боротися».

Заява Петра Павлєнского

Що відбувається потім:

За 30 секунд художника і журналістів, що знімали акцію, затримують. Спершу Павлєнского звинувачують в дрібному хуліганстві, але потім перекваліфіковують звинувачення на вандалізм за мотивами ідеологічної ненависті. Художник опиняється під арештом. Станом на 16 травня 2016, розгляд справи триває.

 

Тіло, мистецтво й політика

Чотири з шести описаних акцій Петра Павлєнского дуже пов’язані з тілесністю: художник використовує своє тіло в політичному мистецтві, показує на ньому механізми роботи влади, надає метафорам морального тиску та насильства матеріальності.

Схожий метод застосовували в 1960-х роках віденські акціоністи. Ці художники післявоєнного покоління переносили свою реакцію на політичне і соціальне пригнічення в Австрії у радикальні тілесні практики. Наприклад, Герман Нітш проводив у своєму замку багатолюдні акції, що мали вивільнити людську сутність і стерти з неї вплив цивілізації. Учасники приєднувалися до кривавих ритуалів з тваринними жертвоприношеннями. Інший віденський акціоніст Рудольф Шварцкоглер досліджував душевний і фізичний біль у серії робіт «Акції». В них тіло художника замотували бинтами, кололи, зв’язували, різали тощо.

Рудольф Шварцкоглер. Дія друга. 1965. Фото: L. Hoffenreich © Museum moderner Kunst Stiftung Ludwig

У 70-90-х роках роботу з власним тілом у мистецьких перформансах продовжують Віто Аккончі, Джина Пейн, Марина Абрамович та інші.

В кінці 80-х і на початку 90-х виникає московський акціонізм. Його головними діячами стають Олександр Бренер, Олег Кулик, Олег Мавроматті й Авдій Тер-Оганьян. Від австрійського цей рух відрізняється відсутністю ритуальності, виходом у публічний простір, профанацією та іронічністю. Для прикладу, московські митці відтворюють акцію Малевича і його товаришів «Футуристи виходять на Кузнєцовський міст», коли ті з’явилися на людях з дерев’яними ложками в петлицях замість квітів і викликали цим скандал. Передбачувано, в 1993-му році на такий жест взагалі ніхто не звертає уваги.

Акція «Футуристы выходят на Кузнецкий». © Игорь Мухин

Якщо акції 1990-х сприймаються як дивацтва чи хуліганство, то діяльність групи «Война» чітко спрямовується на політику, силові структури, судову систему. Учасники цього об’єднання працюють переважно з зовнішніми об’єктами: розмальовують міст, перевертають машини міліції, палять автозак, розкидють мадагаскарських тарганів у будівлі суду.

В акціях Петра Павлєнского поєднуються ці два підходи: робота з власним тілом, притаманна віденському акціонізму, та чітко сформульовані політичні повідомлення, характерні для російського.

Суди як нові акції

Зараз діяльність Петра Павлєнского виходить за рамки роботи з власним тілом: він стає режисером своїх судових слухань, що далі проявляють симптоми системи. Проти художника порушені дві кримінальні справи. Одна за вандалізм через акцію «Свобода», інша — за підпал дверей ФСБ. Підпал спершу теж розглядався як вандалізм, але в березні 2016-го був кваліфікованаий як пошкодження культурної спадщини. Сам художник не раз просив перекваліфікувати цю справу на тероризм, адже саме за цією статтею до 20 років засудили кримчанина Олега Сенцова, який буцімто підпалював двері офісу «Русской общины Крыма». Павлєнский теж підпалив двері, але ФСБ.

Під час слухання у справі «Свободи» 27 квітня в якості свідків від захисту виступають три жінки. Вони не знайомі з художником особисто, кажуть, що працюють у сфері продажів. Акцію побачили на відео від посередника, що й запросив їх свідчити в суді, як «людей свободи». Ці жінки не вважають дії художника мистецтвом і називають його психічно нездоровим. В кінці засідання Павлєнский пояснює появу цих свідків: «Це проститутки, яким я заплатив гроші, щоб вони прийшли і дали свідчення. І вони рівнозначні свідченням інших свідків обвинувачення, оскільки мають до справи такий самий стосунок. Мотив у них однаковий».

Далі захист наводить матеріали справи: акти огляду мосту, на якому не зафіксовано пошкоджень, висновки психолога і психітра, що не виявили у художника психічних розладів. Потім адвокат представляє соціо-гуманітарне дослідження Дмітрія Дубровского, де зазначено, що в акціях Павлєнского нема розпалювання ненависті та закликів до насильства, це художні акції. Розгляд справи триває. 

 

 

Поділитись: