Як починалась перша Чеченська війна 22 роки тому

 Перша чеченська війна почалася 22 роки тому, 11 грудня 1994 року. З виходом указу президента Росії «Про заходи щодо забезпечення законності, правопорядку і громадської безпеки на території Чеченської Республіки» сили російськіої регулярної армії увійшли на територію Чечні.

Громадське публікує хроніку подій, що передували початку війни, і описаний перебіг бойових дій аж до «новорічного» штурму Грозного 31 грудня 1994 року.

Матеріал підготовлений партнерським виданням «Кавказский узел».

Перша чеченська війна тривала з грудня 1994 року по серпень 1996 року. За даними МВС Росії, в 1994 — 1995 роках в Чечні загинули в цілому близько 26 тисяч осіб, зокрема 2 тисячі осіб — російські військовослужбовці, 10 — 15 тисяч — бойовики, а решта втрат — мирні жителі. За оцінками генерала О. Лебєдя, кількість загиблих тільки серед мирних жителів склала 70 — 80 тисяч людей і військовослужбовців федеральних військ — 6 — 7 тисяч осіб.

Вихід Чечні з-під контролю Москви

Рубіж 1980 — 1990-х рр. на пострадянському просторі відзначився «парадом суверенітетів» — радянські республіки різного рівня (як РСР, так і АРСР) одна за одною ухвалювали декларації про державний суверенітет. Декларацію про державний суверенітет РРФСР, перший республіканський з'їзд народних депутатів ухвалив 12 червня 1990 року, а 6 серпня Борис Єльцин сказав в Уфі свою відому фразу: «Беріть суверенітету стільки, скільки можете проковтнути».

В 1990 році, 23 — 25 ​​листопада в Грозному відбувся Чеченський національний з'їзд, який обрав Виконавчий комітет (згодом перетворений в Виконавчий комітет Загальнонаціонального конгресу чеченського народу (ЗКЧН)). Його головою став генерал-майор Джохар Дудаєв. З'їзд ухвалив декларацію про утворення Чеченської Республіки Нохчі-Чо. За кілька днів, 27 листопада 1990 року, Верховною Радою республіки була ухвалена Декларація про державний суверенітет. Пізніше, в липні 1991 другий з'їзд ЗКЧН заявив про вихід Чеченської Республіки Нохчі-Чо зі складу СРСР і РРФСР.

Під час серпневого путчу 1991 року Чечено-Інгушський республіканський комітет КПРС, Верховна Рада і уряд Чечено-Інгушської АРСР підтримали ГКЧП. У свою чергу, ЗКЧН, який перебував в опозиції, виступив проти ГКЧП, зажадав відставки уряду і виходу зі складу СРСР і РРФСР. Врешті-решт, в республіці стався політичний розкол між прихильниками ЗКЧН (Джохара Дудаєва) і Верховної Ради (Завгаєва).

Обраний президент Чечні Джохар Дудаєв, 1 листопада 1991 року, видав указ «Про оголошення суверенітету Чеченської Республіки». У відповідь на це, Єльцин 8 листопада 1991 року підписав указ про введення в Чечено-Інгушетії надзвичайного стану, проте практичні заходи з його реалізації провалилися — два літака зі спецназом, які приземлилися на аеродромі в Ханкалі були заблоковані прихильниками незалежності. А вже 10 листопада 1991 року, виконком ЗКЧН закликав розірвати відносини з Росією.

З листопада 1991 року на території ЧР, прихильниками Дудаєва почалося захоплення військових містечок, озброєння і майна Збройних сил і внутрішніх військ. Вже 27 листопада 1991 року Д. Дудаев видав указ про націоналізацію озброєння і техніки військових частин, які перебувають на території республіки. До 8 червня 1992 року всі федеральні війська покинули територію Чечні, залишивши велику кількість техніки, озброєння і боєприпасів.

Восени 1992 року ситуація в регіоні знову різко загострилася, цього разу — у зв'язку з осетино-інгушським конфліктом в Пригородному районі. Джохар Дудаєв оголосив про нейтралітет Чечні, але під час загострення конфлікту, російські війська увійшли на адміністративний кордон Чечні.  Дудаєв вводить надзвичайний стан 10 листопада 1992 року, починається створення мобілізаційної системи і сил самооборони ЧР.

Фото Міхаіл Євстафьєв

СПРОБА ШТУРМУ ГРОЗНОГО СИЛАМИ ТИМЧАСОВОЇ РАДИ

У лютому 1993 загострилися розбіжності між парламентом Чечні і Джохаром Дудаєвим. Виявлені розбіжності призвели, врешті, до розгону парламенту і консолідації опозиційних політичних діячів Чечні навколо Умара Автурханова, який став головою Тимчасової ради Чеченської Республіки. Протиріччя між структурами Дудаєва і Автурханова переросли в штурм Грозного чеченською опозицією.

На світанку 26 листопада 1994 року, в Грозний увійшли крупні сили супротивників Дудаєва. Танки без особливих проблем дійшли до центру міста, де незабаром були розстріляні з гранатометів. Багато танкістів загинули, десятки потрапили в полон. З'ясувалося, що всі вони — російські військовослужбовці, завербовані Федеральною службою контррозвідки.

Після невдалого штурму, Рада безпеки РФ ухвалила рішення про військову операцію проти Чечні. Єльцин висунув ультиматум: або в Чечні припиняється кровопролиття, або Росія буде змушена «піти на крайні заходи».

ПІДГОТОВКА ДО ВІЙНИ

Активні бойові дії на території Чечні велися з кінця вересня 1994 року. Зокрема, силами опозиції здійснювалися точкові бомбардування військових об'єктів на території республіки. Збройні формування, що протистояли Дудаєву, мали ударні вертольоти Мі-24 і штурмовики Су-24, в яких не було розпізнавальних знаків. За деякими даними, базою для розгортання авіації став Моздок. Однак, прес-служба міністерства оборони, Генеральний штаб, штаб Північно-Кавказького військового округу, командування ВПС і командування Армійської авіації сухопутних військ категорично заперечували приналежність вертольотів і штурмовиків, які бомбили Чечню, до російської армії.

30 листопада 1994 року президентом Росії Борисом Єльциним був підписаний секретний указ №2137с «Про заходи з відновлення конституційної законності і правопорядку на території Чеченської Республіки», який передбачав «роззброєння і ліквідацію збройних формувань на території Чеченської Республіки».

Згідно з текстом указу, з 1 грудня пропонувалося, зокрема, «здійснити заходи щодо відновлення конституційної законності і правопорядку в Чеченській Республіці», почати роззброєння і ліквідацію збройних формувань, організувати переговори щодо врегулювання збройного конфлікту на території Чеченської Республіки мирними засобами.

30 листопада 1994 р. Грачов заявив, що «почалася операція з примусового переміщення в центральні регіони Росії офіцерів російської армії, які воюють проти Дудаєва на боці опозиції». Того ж дня у телефонній розмові міністра оборони РФ з Дудаєвим була досягнута домовленість про «недоторканність російських громадян, захоплених в Чечні».

8 грудня 1994 року відбулося закрите засідання Державної думи РФ щодо чеченських подій. На засіданні ухвалили постанову «Про ситуацію в ЧР і заходи щодо її політичного врегулювання», згідно з яким діяльність виконавчої влади з вирішення конфлікту визнана незадовільною. Група депутатів направила Єльцину телеграму, в якій попередила його про відповідальність за кровопролиття в Чечні і зажадала публічного роз'яснення своєї позиції.

9 грудня 1994 року президент РФ видав указ №2166 «Про заходи щодо припинення діяльності незаконних збройних формувань на території ЧР і в зоні осетино-інгушського конфлікту». Цим указом президент доручив уряду Росії «використовувати всі наявні в держави кошти для забезпечення державної безпеки, законності, прав і свобод громадян, охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, роззброєння всіх незаконних збройних формувань».

Того ж дня уряд РФ прийняв постанову №1360 «Про забезпечення державної безпеки і територіальної цілісності РФ, законності, прав і свобод громадян, роззброєння незаконних збройних формувань на території ЧР та прилеглих до неї регіонів Північного Кавказу», яким на ряд міністерств і відомств покладалися обов'язки по введенню і підтриманню на території Чечні особливого режиму, подібного до надзвичайного, без формального оголошення надзвичайного або воєнного стану.

Ухвалені 9 грудня документи передбачали використання військ МО і МВС, зосередження яких відбувалося на адміністративних кордонах Чечні. Тим часом, 12 грудня під Владикавказом повинні були початися переговори російської та чеченської сторін

Фото Міхаіл Євстафьєв

ПОЧАТОК ПОВНОЦІННОЇ ВОЄННОЇ КАМПАНІЇ

11 грудня 1994 Борис Єльцин підписав указ №2169 «Про заходи щодо забезпечення законності, правопорядку і громадської діяльності на території Чеченської Республіки», який скасовував указ №2137с. Того ж дня президент виступив зі зверненням до громадян Росії, в якому, зокрема, заявив: «Наша мета полягає в тому, щоб знайти політичне вирішення проблем одного з суб'єктів Російської Федерації — Чеченської Республіки — захистити її громадян від збройного екстремізму».

В день підписання указу частина військ МО і ВВ МВС РФ увійшла на територію Чечні. Війська просувалися трьома колонами з трьох напрямків: Моздокського (з півночі, через райони Чечні, контрольовані антидудаєвською опозицією), Владикавказького (із заходу, з Північної Осетії через Інгушетію) і Кізлярского (зі сходу, з території Дагестану).

Війська, що рухалися з півночі, безперешкодно пройшли по території Чечні до населених пунктів, розташованих приблизно в 10 км на північ від Грозного, де вперше зіткнулися з озброєним опором. Тут, біля селища Долинське 12 грудня російські війська були обстріляні з установки «Град» загоном польового командира Вахи Арсанова. В результаті обстрілу було вбито 6 і поранено 12 російських військовослужбовців, спалено понад 10 одиниць бронетехніки. Вогнем у відповідь «Град» був знищений.

На лінії Долинське — станиця Першотравнева російські війська зупинилися і встановили укріплення. Почалися взаємні обстріли. Протягом грудня 1994 року в результаті обстрілу російськими військами населених пунктів серед мирних жителів з'явилися численні жертви.

Інша колона російських військ, що рухалася з Дагестану, 11 грудня була зупинена ще до перетину кордону з Чечнею, в Хасавюртовському районі, де проживають переважно чеченці-аккінці. Натовпи місцевих жителів блокували колони військ, при цьому окремі групи військовослужбовців були захоплені в полон і потім переправлені в Грозний.

Колона російських військ, що рухалася із заходу через Інгушетію, була блокована місцевими жителями і обстріляна біля села Варсукі (Інгушетія). Були пошкоджені три БТРи і чотири автомашини. В результаті обстрілу з'явилися перші жертви серед мирного населення. З вертольотів було обстріляно інгушське село Газі-Юрт. Застосувавши силу, російські війська пройшли через територію Інгушетії. 12 грудня ця колона федеральних військ була обстріляна з боку станиці Ассиновської в Чечні. Серед російських військовослужбовців були вбиті і поранені, у відповідь по станиці також був відкритий вогонь, який призвів і до загибелі місцевих жителів.

Поблизу села Новий Шарой натовп мешканців прилеглих сіл блокував дорогу. Подальше просування російських військ призвело б до необхідності стріляти у неозброєних людей, а потім — до сутичок з організованим в кожному з сіл загоном ополчення. Ці загони мали на озброєнні автомати, кулемети і гранатомети. У районі, розташованому на південь від села Бамут, базувалися регулярні збройні формування ЧРІ, що мали важке озброєння.

Врешті на заході Чечні федеральні сили закріпилися уздовж лінії умовного кордону Чеченської Республіки перед селами Самашки — Давиденко — Новий Шарой — Ачхой-Мартан — Бамут.

15 грудня 1994 р на тлі перших невдач в Чечні, міністр оборони РФ Грачов відсторонив від управління військами групу старших офіцерів, які відмовилися вводити війська до Чечні і висловили бажання «перед початком великої військової операції, здатної спричинити великі жертви серед мирного населення», отримати письмовий наказ Верховного головнокомандувача. Керівництво операцією було покладено на командувача СКВО генерал-полковника А. Мітюхіна.

16 грудня 1994 року Рада федерації прийняла постанову, в якій запропонувала президенту РФ негайно припинити бойові дії і висунення військ і вступити в переговори. Цього ж дня, голова уряду Росії В. С. Черномирдін заявив про готовність особисто зустрітися з Джохаром Дудаєвим, за умови роззброєння його формувань.

17 грудня 1994 року Єльцин відправив Д. Дудаєву телеграму, в якій останньому наказувалося з'явитися в Моздок до повноважного представника президента РФ в Чечні, міністра у справах національностей та регіональної політики Н. Д. Егорова і директора ФСБ С. В. Стєпашина і підписати документ про здачу зброї і припинення вогню. У тексті телеграми, зокрема, дослівно значилося: «Пропоную без зволікання Вам зустрітися з моїми повноважними представниками Єгоровим і Стєпашиним в Моздоку». Одночасно президент РФ видав указ №2200 «Про відновлення федеральних територіальних органів виконавчої влади на території Чеченської Республіки».

Російський МІ-8, збитий чеченськими озброєними групами в Грозному. Грудень 1994. Фото Міхаіл Євстафьєв

ОБЛОГА І ШТУРМ ГРОЗНОГО

Починаючи з 18 грудня по Грозному багаторазово завдавали ракетно-бомбових ударів. Бомби і ракети падали переважно на квартали, де розташовувалися житлові будинки, було відомо, що там не розміщувалисся військові об'єкти. В результаті цього з'явилися численні жертви серед мирного населення. Незважаючи на заяву президента Росії від 27 грудня про припинення бомбардувань міста, авіація продовжувала завдавати ударів по Грозному.

У другій половині грудня російські федеральні війська наступали на Грозний з півночі і заходу, залишивши практично не перекритими південно-західний, південний і південно-східний напрямки. Решта відкритих коридорів, що зв'язували Грозний і численні села Чечні з зовнішнім світом, дозволяли мирному населенню виїхати із зони обстрілу, бомбардувань і боїв.

У ніч на 23 грудня федеральні війська зробили спробу відрізати Грозний від Аргуна і закріпилися в районі аеропорту в Ханкалі, на південний схід від Грозного.

26 грудня почалися бомбардування населених пунктів в сільській місцевості: тільки в наступні три дні ударів завдали по близько 40 селах.

26 грудня було вдруге оголошено про створення уряду національного відродження ЧР на чолі з С. Хаджієвим і готовності нового уряду обговорити питання створення конфедерації з Росією і вступити з нею в переговори, не висуваючи вимоги про виведення військ.

Того ж дня на засіданні Ради безпеки Росії було ухвалено рішення про введення військ до Грозного. До цього конкретних планів взяття столиці Чечні не розробляли.

27 грудня Борис Єльцин виступив по телебаченню зі зверненням до громадян Росії, в якому пояснив необхідність силового рішення чеченської проблеми. Він заявив, що Н. Д. Єгорову, А. В. Квашніну і С. В. Стєпашину доручено ведення переговорів з чеченською стороною. 28 грудня Сергій Стєпашин уточнив, що мова йде не про переговори, а про пред'явлення ультиматуму.

31 грудня 1994 року почався штурм Грозного частинами російської армії. Планувалося чотирма угрупованнями завдати «потужних концентричних ударів» і з'єднатися в центрі міста. З цілої низки причин війська відразу ж зазнали великих втрат. Наступали з північно-західного напрямку під командуванням генерала К.Б.Пуліковського 131-я (Майкопська) окрема мотострілецька бригада і 81-й (Самарський) механізований полк були практично повністю розгромлені. Понад 100 військовослужбовців потрапили в полон.

Як заявили депутати Державної думи РФ Л.А.Пономарьов, Г.П.Якунін і В.Л.Шейніс «в Грозному і його околицях розв'язана великомасштабна військова акція. 31 грудня після запеклих бомбардувань і артобстрілу в місто було введено близько 250 одиниць бронетехніки. Десятки з них прорвалися в центр міста. Захисниками Грозного бронетанкові колони були розсічені на частини і сплановано знищувалися. Їхні екіпажі перебиті, взяті в полон або розсіяні містом. Війська, які увійшли в місто, зазнали нищівної поразки».

Керівник прес-служби уряду Росії визнав, що російська армія під час новорічного наступу на Грозний зазнала втрат в живій силі і техніці.

2 січня 1995 року прес-служба російського уряду повідомила, що центр чеченської столиці «повністю контролюється федеральними військами», «президентський палац» блокований».

Війна в Чечні тривала до 31 серпня 1996 року. Вона супроводжувалася терористичними актами за межами Чечні (Будьоновськ, Кізляр). Фактичним підсумком кампанії стало підписання 31 серпня 1996 року Хасав'юртівських угод. Угода була підписана секретарем Ради безпеки РФ Олександром Лєбєдєм та начальником штабу чеченських бійців Асланом Масхадовим. За підсумками Хасав'юртівських угод, були ухвалені рішення про «відкладений статус» (питання про статус Чечні мало бути вирішене до 31 грудня 2001 р.). Чечня де-факто стала незалежною державою