Керівник місіі Європарламенту з оцінки потреб у реформуванні ВРУ, екс-президент Європаламенту про "дорожню карту реформ" ВРУ.

Якими є ваші пріоритети в реформуванні українського парламенту?

Моє завдання, шляхом домовленостей Верховної Ради та Європейського парламенту, очолити місію з оцінки потреб, яка встановить деякі пріоритети для реформ. Я не зійшов як Мойсей з гори з усім прописаним на кам'яних скрижалях. Я прийшов, щоб з повагою вислухати та зрозуміти, що турбує парламентарів та комітети, вислухати людей. Щоб взяти дзеркало і разом подивитися в нього, щоб побачити як ми працюємо разом для змін. Ми зараз вже провели 64 зустрічі, за період мого перебування тут, так що все відбувається дуже інтенсивно. Я хотів би подякувати всім, хто співпрацює із нашою місією. Звичайно, є дуже багато депутатів і комітетів, з якими я не мав можливості особисто поговорити, але я думаю, у нас є хороша репрезентативна вибірка для дискусії. Коли ви запитуєте про мої пріоритети, я можу дати коротку відповідь: мої пріоритети визначаються пріоритетами людей, з якими мені довелося говорити.

У такому випадку – які пріоритети, у тих людей, із якими ви вже зустрічалися?

Я наведу один приклад, і, якщо ви не заперечуєте, зупинюсь лише на одному. З тієї простої причини, що це буде проявом неповаги до тих людей, з якими я зустрічався, до спікера парламенту і депутатів. Мені би хотілося, щоб вони дізналися про цілі та пріоритети від мене, а не з екрану телевізора. Але дозвольте мені навести приклад. Кожен комітет розповів мені про велике навантаження пов’язане із величезною кількістю зареєстрованих законопроектів, які їм щотижня доводиться опрацьовувати. Часом їх може бути і десять, і двадцять-тридцять, навіть більше. Коли я розмовляв із Апаратом ВРУ, вони скаржилися, що надзвичайно важко зробити усю юридичну роботу, щоб перевірити, чи все в формулювання законопроекту є правильним. Ми проаналізували - що робить Верховна Рада, скільки проектів були зареєстровано, які із них ініціював президент, які кабінет міністрів, а які депутати? Виявилось, що за час 8 скликання з 2500 законопроектів 2000 зареєстрували окремі депутати 8 скликання. Я ставлю питання, яке всі формулюють мені: “Якщо це проблема, звідки вона з’явилася?”. У мене немає бажання просити членів парламенту, щоб вони не виявляли законодавчої ініціативи. Зрештою ми обговорити – як працюють механізми у тих країнах світу, де депутати мають право законодавчої ініціативи, але немає отакої хвилі цунамі, у якій усі захлинаються.

Це і є доволі конкретний приклад. Я його обрав, тому що не було жодної розмови із депутатом, лідером фракції чи очільником комітету, який би не сказав, що цю проблему дійсно важко вирішити.

Ті парламентарі, із якими ви зустрічалися чи можливо не зустрічалися, чи готові вони до реформ, до реформ українського парламенту?

Я думаю, що це дуже хороше питання, на яке я маю дати кваліфіковану відповідь: «я не знаю». Тому що ж звичайно вони ще не бачили реформ, а я не бачив відповіді. Що я знаю, і що я скажу вам, що спікер – Володимир Гройсман дуже відповідально до цього ставиться, як і члени секретаріату Верховної ради. Для мене також зрозуміло, що чимало депутатів, із якими я говорив (самовисуванці і партійні), усі вони схвалюють реформування та модернізацію Верховної Ради.

Одна із ключових проблем процесу запровадження реформ в Україні - це корупція. Якщо говорити про парламент - то це зв’язок між бізнесом та депутатами. Чи можливо змінити цю ситауацію?

Тут ми занурюємося в багато деталей, в яких я, звичайно, дуже добре обізнаний. Ми знаємо що Україна не отримає золотої медалі в антикорупційному класі. Говорячи про це, я думаю, що найкращий шлях змінити стару політичну культуру – це проливати яскраве світло там, де була темрява, відчиняти двері, які були закритими, знаходити те, що було приховане. Була серйозна спроба в минулому не тільки говорити про ці серйозні питання. Моя оцінка тому, що вдалося зробити у судовій та прокурорській системі – прийнято чимало необхідних і важливих законодавчих актів, але попереду ще довгий шлях впровадження.

Скільки часу вам потрібно, щоб реалізувати вашу стратегію?

Ми сподіваємося мати написаний звіт у січні-лютому. І це технічно буде презентацією місії, коли ми скажемо: «ось тут те, що ми зробили, ми запрошуємо вас підтримати нас і співпрацювати з нами». Це наш дедлайн – з огляду на той обсяг роботи, який ще попереду, ви можете сказати, що кілька місяців – це дуже швидко, але багато роботи зроблено, багато чого досягнуто під час переговорів.

Що якщо частина парламенту прагне реформ, а інша частина – це як ми знаємо люди бізнесу чи представники бізнес-інтересів олігархів, якщо вони не захочуть міняти систему, чи передбачений план дій у такому випадку?

Як я вже казав, я не володію цим, я маю честь допомагати, маю привілей це робити. Тут демократія, і врешті-решт, нам потрібно мобілізувати більшість парламентарів. Я не можу відповісти на це питання, бо цей момент ще не настав. Але я можу сказати, що це унікальна можливість для змін, яка випадає раз на покоління. І це буде великий сором, якщо через Парламент Україна втратить свою можливість привести країну до кращого майбутнього.

Яким чином подолати наростаючий песимізм в Україні та за її межами щодо реформ?

Ми розуміємо, що це cкладна реформа, що вона не закінчена, але важливо, що вона вже почалася. Мало чого відбулося, тому я попросив би людей не розчаровуватися. Зберігати надію, зберігати фокус. Часто закони, що зроблені швидко, стають законами, про які ви будете шкодувати. Бо ви не витратили достатньо часу, щоб досягти певного результату.

Я б сказав людям, які кажуть, що щось не надто швидко відбувається, що інколи втілюючи роботу, вам ліпше не використовувати час, як виправдання. Якщо дійсно працювати над реформами, зробити правильно, набагато важливіше, ніж зробити це раніше. Якість ліпша за швидкість. А от якщо взагалі нічого не робити – це катастрофа. Отже важливо робити, але робити правильно.

Те, що ми робимо – це не тривалі в часі процеси, але це займає трохи часу. Якщо ви слухаєте, якщо ви проводите 16-17 зустрічей із людьми на тиждень, вам потрібен час. Стратегія потребує часу. Ми хочемо зробити це якісно, а не швидко. Якщо це лише тактика і я би хотів видати себе за пана-Реформатора, я міг би пообіцяти, що ми зробимо це завтра. Але це не буде мати позитивних наслідків.

Людям не варто бути песимістичними, вони мають вимагати стратегію змін, стратегію реформ. І після того, як вони це зрозуміють, вони побачать, що це не так як вмикати-вимикати світло. Цей процес включає у себе глибокі рефлексії, гарну підготовку, але коли ви робите це так, ви отримуєте щось легітимне та стійке. А Україні нині потрібні саме стійкі реформи.

Поділитись: