Після Кельну Німеччина хоче мати більше поліцейських-мусульман – експерт

Німеччина лише шукає мову, якою можна говорити про насильство, в якому підозрюють, зокрема, і мігрантів. Велику порцію критики нещодавно отримали німецькі медіа за надто пізнє реагування на випадки насильства щодо жінок у Кельні в новорічну ніч. Одне з пояснень такого запізнення – у Німеччині не знали, як про це розповідати, щоб не сіяти страх перед біженцями. Тим часом до німецької поліції прагнуть набирати якомога більше службовців-мусульман, а Ангела Меркель робить акцент у своїй політиці на правах людини, зокрема праві на притулок. Про це в інтерв’ю програмі «Громадське.Світ» розповів український історик Андрій Портнов, який нині працює в Берліні.

Як саме пишуть німецькі медіа про напади на жінок у Кельні в новорічну ніч? Не лише поліції, але й медіа закидають, що ті не одразу відреагували.

Ці закиди мають підставу. У німецьких ЗМІ дійсно детальна інформація про інциденти в Кельні з’явилася через три-чотири дні після них. На мою думку, одна з причин цієї затримки – це те, що німецькі медіа дуже довго думали, в який спосіб говорити про це. Мене дуже засмучує те, як деякі українські ЗМІ це висвітлюють: одразу говорять, що мігранти напали на жінок. Німецькі медіа, як і канцлер Меркель, намагаються уникати таких формулювань – позначити групу нападників одразу, як мігрантів або як сирійців. Загалом висвітлення цієї ганебної історії в німецьких медіа є значно більш політкоректним, ніж у польських, українських чи російських ЗМІ.

На днях у Кельні відбулася акція протесту - жінки вийшли з плакатами проти сексизму та расизму. Як взагалі громадянське суспільство реагує на те, що німецьким урядовцям потрібно було кілька днів думати, як реагувати на ці випадки насильства?

Дійсно, було багато справедливої критики щодо неможливості оперативно відреагувати. Крім того, у Німеччині тривають непрості дискусії на тему біженців. Понад мільйон осіб звернулися з проханням про отримання політичного притулку в Німеччині. Це не значить, що всі вони його отримують. Думаю, багато з них вимушені будуть повернутися до своїх країн. Німецьке суспільство постійно думає над тим, як про це говорити. Його не треба ідеалізувати. Тут насправді виринають чимало спрощених тез. Є страх перед біженцями, який частково виправдовують певні політики. У мейнстримі залишається та лінія, яку обрала канцлер Меркель: найвища цінність – це права людини. Саме людини, а не громадянина, тобто всі люди, незалежно від того, чи вони громадяни Німеччини, чи Сирії, чи України рівні у своїх правах. І одне з цих прав – це право на політичний притулок.

Цей скандал отримав такого розголосу ще й через певні заяви деяких німецьких політиків. Приміром, мер Кельна Генрієтта Рекер запропонувала жінкам триматися на відстані витягнутої руки від незнайомих чоловіків. У соцмережах навіть поширився мем #einarmlaeng про відстань витягнутої руки. Такі заяви робляться від розгубленості?

Безумовно, від розгубленості. На жаль, німецьке суспільство ще не зовсім готове до сприйняття всіх культурних відмінностей. Хоч воно має великий досвід мультикультурності. Щодо відстані витягнутої руки, то в німецькій культурі не прийнято торкатися іншої людини в громадському транспорті або на вулиці. Тому ця ідея недоторканності приватного простору є важливою для німецької моделі комунікації. Але проблема в іншому. Для західного суспільства, не лише німецького, расизм, на жаль, - повсякденна реальність. Хоч багато хто думає, що він зникає. Людей оцінюють візуально за кольором шкіри, як вони виглядають. Бути людиною арабської зовнішності чи європейської і жити на Заході – це все ж таки трохи інші речі. І ось про це треба пам’ятати.

Що ця історія може змінити в Німеччині?
Ця історія вкотре приверне увагу до питання про те, які є прийнятні норми стосунків між статями в публічному просторі. Ця історія вплине на дискусію щодо розподілу квот на прийом біженців і ставлення до людей іншого походження. Я ризикну сказати, що цей страх перед напливом «іншого» буде зростати не лише в Німеччині, але й загалом у Західній Європі. Ангела Меркель у цьому сенсі є чи не єдиним прикладом відповідального політика. Для політиків завдання – пояснити виборцям, що цей страх не повинен бути підставою голосувати за праворадикальні партії, як-от Національний фронт у Франції. Багато виборців у Німеччині, Франції, Швеції розуміють, що існує загроза правого радикалізму й сподіваються, що на неї буде знайдена відповідь. Однак це ніяк не означає, що ЄС не докладатиме зусиль для зменшення кількості шукачів притулку. Ангела Меркель про це теж заявляла. Це означатиме, що для сирійців, які тільки думають нелегально вирушати до Європи, зробити це буде значно важче.

Чи зміниться щось у тому, як німецька поліція поводиться у таких випадках?

Буде проведене дослідження того, як поводилася поліція. Один із моїх добрих друзів у Берліні – поліцейський турецького походження. Він розповів, що нині у поліції є великий попит на людей східного, мусульманського походження. Важливо показати, що сирійці не тільки по той бік барикад, що поділ на злочинців та людей, які дотримуються права, не є расовим.

/Ангеліна Карякіна. Hromadske.Світ