ENRU

Іван Драч: «вічний єретик», що творив обличчя епохи

Acaf25e3b1be178c3
Український поет, державний і громадський діяч Іван Драч під час відкриття проекту «Тіні забутих предків. Виставка», присвяченого культовому фільму Сергія Параджанова, Київ, 23 березня 2016 року Фото: Сергій Нужненко/УНІАН
Івана Драча виключали з університету імені Тараса Шевченка за творчі й політичні погляди. Але взяли в КПРС. Він висловився на підтримку дисидентів у 65-му, та за рік відмовився від своїх слів. А згодом став першим головою «Народного Руху України» й усіляко підтримував незалежність України.

Іван Драч помер 19 червня в лікарні Феофанія. Він був прозаїком, поетом, перекладачем, сценаристом, політиком і громадський діячем. На його віршах зростало покоління дітей-шістдесятників. Спогади про Івана Драча та його вірші — в добірці Громадського.

Поезія

Перша збірка Драча «Соняшник» вийшла у 1962-му, тоді ж поет увійшов до Спілки письменників України. Улюбленими жанрами були балади та етюди. За його ставлення до слова сучасники називали Івана Драча «вічним єретиком» — серед поетів-шістдесятників він був справжнім революціонером. У 1975-му отримав Шевченківську премію за збірку «Корінь і крона»

Український поет, державний і громадський діяч Іван Драч у себе вдома в Києві, січень 1986 року Фото: Володимир Фалін/УНІАН

«Я дитина-шістдесятник, я виростала з його текстами. Вони були громіздкі, молоді, опальні, геніальні. Він до останнього був живою людиною. І це дійсно вражає», — розповідає про Івана Драча письменниця Оксана Забужко. За її словами, як і кожного великого поета, світ його завжди цікавив значно більше, ніж власна особа.

Це був великий талант, яскравий, живий, дуже цікавий чоловік. Він мав свої погляди на різні речі. В Україні небагато подібних талантів, які б лишалися такими до кінця».

Письменник та колишній політик Володимир Яворівський познайомився з Іваном Драчем у студентські роки на одному із мистецьких вечорів. Проте тісна співпраця почалася після переїзду Яворівського до Києва:

«Одного разу під час перерви між заняттями в «Літературній Україні» я прочитав «Ніж у сонці» Драча. Для мене це стало відкриттям, адже нічого подібного я до цього не чув. У той час Драч був мистецьким знаменом, на нього орієнтувалася молодь, адже разом з частиною інших митців він радикально змінив обличчя і дух української радянської літератури. З'явилася нова українська література європейського зразка».  

Ніж у сонці (уривок)

… Збираю я в долоні сині тіні,

Прощаюсь із синицею, з Дніпром,

Бо в мене не Ньютонове тяжіння,

А галактичне — в безвість напролом.

Сковороду зустрів я у трамваї

(Блукає він по світу двісті літ).

Смушеву скинув і мене питав,

Чи можу Сонцю передать привіт.

Чоло в старого з жовтої розлуки,

Мільйони зморщок пов'ялили вид,

Меланхолійні філософські руки

Ціпком тривоги пробують цей світ.

Шепоче він: "Ти відлітаєш, сину,

На лобі в тебе знак неправоти.

Щоб корабель не став за домовину,

Візьми благословення — і лети.

Пройдись землею. В серце йди людське ти,

Питай у нього дозволу і права,

Бо якорі космічної ракети

Вросли в народ —

навічно, аж іржаво.

Іван Драч на церемонії прощання з українським поетом Борисом Олійником у Києві, 3 травня 2017 року Фото: Володимир Гонтар/УНІАН

Політика

У 1965-му на показі фільму «Тіні забутих предків» Іван Драч долучився до протесту проти ув'язнення дисидентів. Проте за рік подав у партком пояснювальну записку: «Я як комуніст, тепер розумію, що об'єктивно мої вчинки в цих історіях суперечать моєму званню комуніста і я їх засуджую з усією категоричністю. Взагалі, всі ці події є великою політичною школою для мене, як комуніста...»

Відтак пише вірші про партію та Леніна:

«Віра — це праця. Все інше — тля.

Дихаю Леніним до останнього подиху...

Навшпиньках завмерла сива земля

В передчутті вогнеликого подвигу»

За свої вірші Драч отримував Державні премії УРСР та СРСР.

Та з початком горбачовської «перебудови» Драч відновлює контакти з дисидентами. На І з'їзді «Народного Руху України» за перебудову у вересні 1989 Драча обрали головою партії.

Зліва направо: перші лідери «Народного Руху України», політв'язні — В'ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь та Іван Драч на одному з перших з'їздів Руху, 1989 рік Фото: АРХІВ УНІАН

До «Руху» в той час входив і Володимир Яворівський:

«Ми з ним не раз говорили про те, що не збиралися бути політиками, — розповідає він. — Ми ставилися іронічно і з презирством до тодішніх політичних діячів, а особливо письменників-депутатів — Олеся Гончара, Михайла Стельмаха. В політику ми пішли з необхідності, бо Україна не мала своїх політичних патріотичних діячів. Але Україні були необхідні люди, які б боролися за її незалежність.

Ідеальних людей не існує, Драч теж не був ідеальним. Не можна сказати однозначно, що він був комуністом, адже він виступив з критикою влади після трагедії на Чорнобильській АЕС. До нього були різні претензії. Але судити не нам, це зробить історія», — каже Яворівський.

Оксана Забужко згадує, що Драч радше був інтуїт, і менше раціональною людиною. «Він був більше талановитіший у почуттях, ніж в логіці, аналітиці. Таким не можна було йти в політику, бо все робилося на емоціях. Байдуже ким він був, байдуже де він був, як помилявся, куди емоційно звертав, як його емоційно заносило. Він був яскравим талановитим чоловіком. У нього зсередини світив божий ліхтар. Він один із тих людей, які творять обличчя епохи».

Український поет, державний і громадський діяч Іван Драч та письменник, громадсько-політичний діяч, народний депутат України Володимир Яворівський на відкритті меморіальної дошки Павлу Загребельному на вулиці Терещенківській у Києві, 20 серпня 2014 року Фото: УНІАН

Крила (уривок)

...Жінка голосила: «Люди як люди.

їм доля маслом губи змастила.

Кому — валянки,

кому — мед од простуди,

Кому — жом у господу,

а цьому гаспиду,

прости Господи,— крила?!»

Так Кирило до тями брів,

І, щоб мати якусь свободу,

Сокиру бруском задобрив,

І крила обтяв об колоду.

Та коли захлинались сичі,

Насміхалися зорі з Кирила,

І, пробивши сорочку вночі,

Знов кипіли пружинисті крила.

Так Кирило з сокирою жив,

На крилах навіть розжився —

Крилами хату вшив,

Крилами обгородився.

А ті крила розкрали поети,

Щоб їх муза була небезкрила,

На ті крила молились естети,

І снилося небо порубаним крилам.

(Кому — нові ворота,

кому — ширшого рота,

Кому — сонце в кишеню,

кому — дулю дешеву,

Щоб тебе доля побила,

а Кирилові — не пощастить же

отак чоловікові! — крила.)