Культура

Писати, як Орвелл: Поради класиків у книзі Ростислава Семківа

27 грудня, 2016 20:49
Культура/Писати, як Орвелл: Поради класиків у книзі Ростислава Семківа
Зберегти
Вигляд
lead
Свого часу письменники Джордж Орвелл, Агата Крісті і Курт Воннегут вирішили не приховувати секрети літературного успіху і створили тексти про те, як створювати тексти. Ростислав Семків зібрав ці поради у книзі «Як писали класики», що вийшла друком у листопаді. А в інтерв’ю журналістці Олесі Біді розповів про натхнення і раціональність, українську літературу й шлях до роману.

Ростислав Семків — директор видавництва «Смолоскип», літературознавець, критик, перекладач, викладач «Києво-Могилянської академії» та в. о. директора Українського інституту книги.

Ростислав Семків, фото: Олеся Біда

У книзі ви описували спонуки до письма різних авторів. Що вас спонукало написати книгу?

Я давно хотів написати про улюблених письменників у жвавому стилі. Тому що є певні теми, яких не порушують у наукових працях, бо вважають їх неважливими. Я додав у книгу тих письменників, які написали тексти про те, як, власне, писати тексти. З усіма ними я знайомий давно. Агата Крісті та Рей Бредбері — це взагалі ще дитячі спогади.

Мені дуже шкода, що в 6-7 класі, коли я починав мріяти про написання роману, то не мав у себе такої книги. Ба більше, я не знав, що автори взагалі писали про такі речі. Якби мені тоді в руки трапилася збірка есеїв Бредбері, яку я аналізую, можливо, все склалося б інакше. І я би вже мав написаний роман.

«Як писали класики» — це збірник рецептів від грандів літератури. Вони в різних вагових категоріях, але поради, якими вони діляться, перевірені.  Хтось із письменників робить це завуальовано, хтось — загально, а хтось — конкретно. Як на мене, вони дуже надихають.

Як писали класики» — це збірник рецептів від грандів літератури. Вони в різних вагових категоріях, але поради, якими вони діляться, перевірені

Презентація книги «Як писали класики», фото: Олеся Біда

Навчитися писати можна?

Треба обов’язково вчитися писати. Тому що є речі, які суттєво спростять рух до хорошого тексту та допоможуть уникати помилок. І як і в будь-якому іншому мистецтві, є технічна частина, тобто основні правила, які дають можливість ставитися до процесу писання осмислено. Натхнення, звісно, має значення, але потрібно себе постійно тримати в інтелектуальному, творчому тонусі. Можна написати вірш на хвилі натхнення, але не збірку. У цьому випадку до процесу творчості треба ставитися раціональніше. Тому навчитися писати непогані тексти можна, використовуючи поради класиків. Звичайно, це не гарантує створення шедевра. Але ліпше знати основні принципи літературної творчості. Наприклад, для того, щоб відрізняти не дуже вдалу дієслівну риму від хорошої, унікальної, потрібно мати розуміння того, що таке рима. А в прозових текстах обов’язково потрібно думати про композицію, знати її різновиди, й траєкторії ускладнення. Про це пише Кундера у своїх текстах.

Як би ви визначили жанр своєї книги?

Це нон-фікшн, літературні нариси або літературознавчі есеї. Вони передбачають суб’єктивний розмисел, що не претендує на науковість і системність.

Звичайно, певні речі в їхніх текстах я вважаю важливішими, тому на них і наголошував. А з іншого боку, якщо говорити про моє бачення всіх цих історій, то надихає можливість показати їх у різноманітті.

Так і хочеться сказати, що я теж писатиму одну книгу на рік або, як Бредбері — тисячу слів на день

Ростислав Семків на презентації книги «Як писали класики», фото: Олеся Біда

Ви розповідаєте про те, як пишуть класики, а як пише Ростислав Семків?

Він намагається писати, як класики. Я зрозумів, що в процесі написання книги я на несвідомому рівні захопився стилем художніх творів Воннегута. Мені імпонує його легкий і розмовний стиль текстів. Я не захоплююся його розхристаною структурою. Проте структуру майже маніакально продумує Кундера. Агата Крісті та Бредбері, що задають собі чіткий ритм, викликають захват. Так і хочеться сказати, що я теж писатиму одну книгу на рік або, як Бредбері — тисячу слів на день. Те, що пише Льйоса, мені не дуже імпонує через його серйозність. Натомість значно іронічніші Орвелл,  Воннегут,  Бредбері й особливо Еко. Звичайно, я враховував їхні поради, але також має значення досвід письма. І оскільки я пишу доволі регулярно, переважно рецензії або колонки, то на написання книги я витратив неповних два місяці. Процес видався швидким, тому що до того я робив певні замальовки.

З українських письменників можна сформувати таку книгу?

На жаль, не можна, бо жанр, у якому автори дають поради щодо письма, родом із ХХ сторіччя. Можливо, це позначився прагматичний підхід англосаксонських авторів, який в українців не такий розвинений. Також однією з причин може бути наша поліцентричність, а іншою — те, що нам не дуже давали розвиватися у ХХ сторіччі. Зеров, Хвильовий і Підмогильний могли би написати таку книжку. Але наразі ми маємо лише «З секретів поетичної творчості» Івана Франка. У ній  він говорить не про рецепти, а про психологію творчості загалом.

«Як будується оповідання» Йогансена надто іронічне, щоб бути прагматичним і давати прямі пояснення. Ми не знаємо точно, наскільки він серйозно говорить. Потенційно їх можна було додати до книги, але в неї ввійшли насамперед ті письменники, про яких читав лекції в курсі «Як писали класики» в Центрі літературної освіти. Я мав там п’ять лекцій і вони перетворилися на п’ять частин цієї книжки. Потім я додав Воннегута й Агату Крісті.

Письменники в цій книзі ніби рівномірно розподілені по століттю зі зміною прагнень, рекомендацій, поглядів на літературу

Ростислав Семків, фото: Олеся Біда

У книзі ви намагаєтеся наблизити письменників до читача. Чи можна те ж саме зробити з українськими письменниками?

Звичайно, треба їх показати різноманітніше та повніше, ніж це роблять у школі. Треба розуміти, що нам неминуче доведеться обирати. Є сильніші письменники, а є слабші,  про яких за інерцією продовжують говорити. Варто показувати учням справді досконалі тексти і супроводжувати це жвавішою розповіддю про письменника.

Наприклад, є Довженко. Звичайно, якби обирати між «Україною в огні» та «Зачарованою Десною», то треба звернути увагу на «Зачаровану Десну». По-перше, це сильний твір. По-друге, всю кінопоетику Довженка можна на ньому продемонструвати. А по-третє, він не настільки великий, щоб фруструвати учнів. Про фільми Довженка можна по-різному розповісти, зокрема, обов’язково згадати його комедію «Ягідка кохання».

Тобто, з одного боку, треба переосмислювати постаті українських письменників і показувати їх цікавіше. З іншого боку, відбирати їхні справді вагомі та якісні тексти.

Які письменники могли би стати імовірним продовжувачем традиції ваших класиків?

Є ще автори, які давали поради з написання художніх творів. Але про них я знаю менше. Наприклад, про Стівена Кінга, в якого скоро з’явиться український переклад книги про письмо. З іншого боку, в книзі міг бути Жан Поль Сартр. Він написав «Що таке література». Або Вірждинія Вулф, у якої є есеїстика з міркуваннями про проблеми письма та творчості. Список можна продовжувати, але ми намагалися показати саме спектр у ХХ сторіччі. Його починає Агата Крісті з першим романом у 20-му році. Потім в 30-х роках у літературу входить Орвелл. Далі — Воннегут і Бредбері в 50-х. Кундера, Льйоса — це вже 60-ті роки й Еко — 80-й рік. Вони ніби рівномірно розподілені по століттю зі зміною прагнень, рекомендацій, поглядів на літературу. У книзі я показав повністю століття з відмінними творчими програмами.

Треба, як заповідав Бредбері, тренуватися на малих жанрах

«В процесі написання я на несвідомому рівні захопився стилем художніх творів Воннегута», — Ростислав Семків, фото: Олеся Біда

Можна від вас очікувати роману?

Я би хотів від себе очікувати роману. Всі, хто займається літературою, рано чи пізно хочуть написати твір великої форми. Але це непросто, бо до роману треба йти та підбиратися. Хтось це робить швидко, а хтось повільніше. Тут існує певна проблема в тому, що я знаю, як має виглядати хороший роман. До того ж важко зізнатися собі в тому, що я написав добрий текст. До цього треба йти, мати певні вміння та досвід.

Я переконаний, що до роману треба зробити збірку оповідань або повістей. Треба, як заповідав Бредбері, тренуватися на малих жанрах.

Рано чи пізно роман трапиться і зі мною. Я би хотів, щоб це з багатьма трапилося. Коли талановиті люди напишуть романи, то в нас збільшиться кількість якісної літератури. Інша річ, що не всі можуть себе до цього спонукати, зацікавити, переконати, що це треба почати та завершити.

Авторка інтерв’ю: Олеся Біда

Пов`язані новини