Повернення Лаври

Києво-Печерська лавра незабаром знову стане українською. Це звучить дивно для будь-якої нормальної країни. Проте в Україні це стало шоком — приємним для одних і трагічним для інших.

До виселення ченців російської православної церкви в Україні (яка досі офіційно чомусь називається «Українською православною церквою») залишаються лічені дні. Вони вже заявили, що нікуди не підуть і чхати вони хотіли на рішення української держави. Якій ця Лавра, власне, й належить.

У відповідь міністр культури Олександр Ткаченко сказав, що ченців будуть переконувати залишити територію. Насамперед візьмуться за керівників — одіозного намісника Лаври Павла, митрополита Антонія та все керівництво РПЦ в Україні, яке за збігом обставин перебуває на території Лаври.

Представники РПЦ уже волають про репресії. Реєструють петиції. Одна — «проти заборони УПЦ», інша — «проти виселення з Лаври». Наголошують, що підтримують Україну та українське військо.

Але ж питання не в цьому! Питання до РПЦ в Україні конкретне: ця церква досі є частиною російської православної церкви. І саме дискусії про це вони уникають. Говорять про що завгодно: про погоду, антихриста, репресії. Лише не про статус. Ну бо статус — це святе! За належність до РПЦ її українська філія готова піти на будь-які «страждання». І відмовляється говорити про будь-які зміни.

Тож який сенс підписувати петицію проти заборони УПЦ? Її в Україні ніхто не забороняє і не збирається цього робити. Єдина вимога України — чітка. Назва «УПЦ» не має вводити українців в оману. Допоки УПЦ канонічно є частиною російської церкви, вона мусить так і називатися. Тому логічно, що рано чи пізно держава в будь-який спосіб її назву змінить. Але тут не йдеться про заборону — лише про чесність.

Хіба що УПЦ (яка насправді є РПЦ в Україні) офіційно відокремиться від російської церкви так, щоб це можна було вважати переконливим. Не просто заявить — «ми незалежні», як було перед цим. Бо «незалежність» — це не про церкву. Церква може бути автокефальною, автономною, екзархатом. Частиною іншої церкви або ні.

Будь-які намагання керівників РПЦ в Україні називати чорне білим і навпаки — для ідіотів. Або для внутрішнього користування. Бо всім усе й так зрозуміло. Допоки російська православна церква в Україні не піде на проголошення автокефалії або на приєднання до ПЦУ, вона залишатиметься частиною РПЦ. Що б не говорили її керівники.

Тому було б дивно, якби Україна не припинила договори оренди Києво-Печерської та Почаївської лавр. Важко сприйняти і зрозуміти, що два найбільші монастирі в Україні належать церкві країни, з якою ми вже мало не десять років ведемо відкриту війну. Тим більше, що обидві лаври — символи української духовности й культури.

Чуємо від російських православних: «Побудуйте своє, залиште нам наші храми». Але ж стривайте, це не ваші храми! Ви їх не будували, вони не належали до РПЦ. Ці храми й монастирі захоплені. І в усіх випадках (якщо йдеться про храми, зведені до 1688 року) їх потрібно повернути Православній церкві України (а подекуди — і Українській греко-католицькій церкві). Це називається реституція і справедливість. Їх не будувала російська церква — вона їх захопила й утримує.

Цьогоріч минає 335 років, відколи Києво-Печерська лавра належить росіянам. Місце прощі для мільйонів українців за цей час перетворилося на розсадник російського шовінізму. Кожному, хто відвідував Лавру в останні 30 років, відоме це відчуття дикої російської нетерпимости до всього українського. Не кажучи про те, що й тамтешню архітектуру добряче спаскудили. Та ж таки Трапезна церква — чудовий приклад українського бароко — була знищена ще у ХІХ столітті. Замість неї побудували псевдовізантійську споруду. Вона мала символізувати правдиве російське православ’я. І таке робили й роблять із нашими церквами та пам’ятками по всьому Києву. По всій Україні.

Чи вірю я, що річ лише у керівництві? Мовляв, піде Павло — і ченці приєднаються до ПЦУ. Ні, не вірю. Зокрема й через те, що дехто з них або був, або досі є російським агентом. І я не можу повірити, що нормальний українець погодився би бути ченцем у тій фанатично російській атмосфері, яка існує в Лаврі. І зовсім не здивуюся, якщо зараз ті самі ченці допомагатимуть вивозити культурне й духовне надбання України з Лаври. Кажуть, що вже вивозять.

Тому виселяти російських церковників із Лаври варто якнайшвидше. Але саме це дуже сумнівно. Міністерство культури, схоже, довго збирається їх маринувати. Так само як у держави досі не стає волі знести храм-кіоск на місці Десятинної церкви.

Невже ми не здатні припинити ці знущання? Знущання з українців, із нашої віри й історії? російська церква поводиться нахабно й не гребує нічим. А наша «зелена» влада лише декларує правильні речі. Я дуже хочу подивитися, як її представники забезпечать звільнення Лаври.

З деякими знайомими з УПЦ дискутуємо. Кажуть: «Чому ви напосілися на УПЦ? Так, у нас є зрадники, ловіть їх. Зрадники є в багатьох органах, але ж їх не забороняють». Стоп, кажу, сама УПЦ як структура є російською. Не окремі люди, а вся церква. Це непорівнянні речі. Навіть якщо до неї належать багато чесних, патріотичних людей, які вірять у Бога. Сама структура. Тому завжди питаю: до якої автокефальної церкви ви належите? Їх є 15-17, залежно від Диптиха. Відкриваємо й читаємо. До якої? Дратуються. Так отож. Бо всі ці розмови про уявну «незалежність» розбиваються від простих фактів. І звісно, держава не може толерувати російську структуру в країні. Ніяк не може. Вона змушена діяти так, як діє. І це ще вельми ліберально.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.