Працювати менше — краще? Як чотириденний робочий тиждень змінює життя різних країн і чи буде він колись в Україні

Припустимо, що ви не раз уявляли собі ситуацію: ранок п’ятниці, та тільки звичний будильник не лунає. Ви прокидаєтеся й розумієте, що сьогодні не потрібно на роботу! І разом із тим ви не безробітні, ба більше: за додатковий вихідний навіть отримаєте звичайну зарплату.

Звучить трохи утопічно, та все ж ідея впровадження чотирьох робочих днів на тиждень (замість звичних нам п’яти) останніми роками здобуває все більше прихильників у різних країнах.

Зайвий аргумент на її користь — результати нещодавнього дослідження, проведеного в Ісландії. Уряд цієї країни оголосив, що внаслідок експерименту зі скороченням робочого часу, яких охопив понад 1% ісландців, працівники не стали менш продуктивними, а радше навпаки: мали більше мотивації й стали більш раціонально планувати свої завдання.

Нині досвід Ісландії готова переймати Іспанія, це також обговорює Сингапур, а низка компаній у Німеччині, США та Японії експериментує зі скороченням робочих буднів до чотирьох. А Франція ще багато років тому зменшила кількість трудових годин — і досі не жалкує про це.

Доки хвиля цього тренду не докотилася до України, розбираємося: чи так усе однозначно позитивно та чи варто брати до уваги цей досвід і нашим компаніям?

Хто і навіщо вигадав «п’ятиденку»?

Почнімо з азів. Чому нині у більшості країн світу саме п’ятиденний робочий графік?

Автором ідеї традиційно вважають американця Генрі Форда, який у 1926 році запровадив такий графік на своїх автомобільних заводах. Він припустив, що продаж автомобілів може зрости, якщо у людей з’явиться додатковий день для купівлі.

Зрештою скорочення робочого тижня до п’яти днів і восьми годин на день (на противагу звичним тоді шести дням та 10-12 годинам) виправдало себе і для самих працівників: їхня продуктивність суттєво зросла. До того в більшості країн працювали по 6-7 днів на тиждень.

Втім, насправді зміни почалися ще до Форда — завдяки промисловій революції XVIII-XIX століть, коли відбувся перехід від аграрного суспільства до індустріального.

Після появи електричного освітлення співробітників мануфактур та фабрик спершу вдавалося змусити працювати по 12 (і навіть більше) годин на день, проте через понаднормову працю на підприємствах почали спалахувати протести та з’являлися профспілки, які виступали за зменшення робочих годин.

В СРСР проводили чимало експериментів із тривалістю робочого тижня, поки у 1967-му «п’ятиденка» остаточно не закріпилася. Наприкінці 1920-х задля запровадження безперервної системи виробництва Радянський Союз перейшов на новий робочий календар: замість семиденного тиждень перетворився на п’ятиденний із одним вихідним (який для різних груп робітників був у різний день) та чотирма семигодинними робочими днями. Потім був шестиденний робочий тиждень із фіксованими датами вихідних. Проте в 1940-х григоріанський календар повернувся разом із шестиденним робочим тижнем та семигодинним робочим днем.

Працювати чотири дні на тиждень — справді краще?

Ще в 1930-х британський економіст Джон Мейнард Кейнс прогнозував, що людство рухається до п’ятнадцятигодинного робочого тижня — завдяки новим технологіям, автоматизації багатьох процесів та підвищенню ефективності праці.

Нам це поки видається надто віддаленою перспективою, але низка країн (як-от Франція та Нідерланди) вже почали рухатися в цьому напрямку — скорочувати загальну кількість робочих годин на тиждень. Ще у 1998-му Франція обмежила робочий тиждень 35-ма годинами, а в Нідерландах з 2000 року працюють менш як 30 годин на тиждень.

Окрім того, ідею впровадження чотириденної зайнятості ще у 2014-му підтримала Міжнародна організація праці. Тоді експерти зазначали, що зменшення робочих годин допоможе подолати перепрацювання та стрес. За п’ять років по тому на Всесвітньому економічному форумі одразу двоє авторитетних експертів: психолог Адам Грант та економіст й історик Рутгер Брегман — закликали підприємців активніше переходити на чотириденний робочий тиждень.

На той час однією з першопрохідців тут була новозеландська адвокатська компанія Perpetual Guardian, яка у 2018 році влаштувала двомісячний експеримент: вона перевела своїх працівників на «чотириденку», а зарплату лишила без змін. Головний висновок — скорочення робочого часу не означало погіршення продуктивності працівників. Ба більше: рівень стресу персоналу знизився на 7%, а зацікавлення роботою, мотивація та довіра до керівництва зросли на 20%. Так само змінилися й дані щодо пошуку балансу між родиною та роботою.

«Ідея була такою: якби я дав своїм співробітникам ще один вихідний на тиждень, аби вони могли займатися справами, на які зазвичай бракує часу, чи допомогло б це підвищити їхню продуктивність протягом чотирьох робочих днів? Адже люди часто витрачають час на різні дурниці. Вони настільки малі й незначні, що ми навіть не звертаємо увагу, коли вони відбирають час. А зараз, завдяки гарному стимулу у вигляді вихідного дня, ми уникаємо таких перешкод», — розповідав Ендрю Барнс, засновник і виконавчий директор компанії та один із засновників глобального руху за чотириденний робочий тиждень.

У 2019 році ідею підхопила японська філія корпорації Microsoft. Це було досить несподівано як на Японію — адже вона славиться саме специфічним трудоголізмом своїх мешканців, а трудове законодавство там дуже суворе. Цікаво, що новозеландська компанія намагалася скоротити час, який співробітники упродовж дня витрачали на соцмережі, а співробітникам Microsoft радили уникати довгих особистих обговорень робочого процесу, натомість послуговуватися месенджерами.

Врешті-решт, експеримент виявився більш ніж успішним: продаж (у перерахунку на одного співробітника) зріс майже на 40%.

Пандемія коронавірусу, перехід на дистанційну роботу та більша свобода у плануванні робочого графіка, здається, лише прискорили тенденцію до скорочення робочого часу.

До експериментів із «чотириденкою» вдаються насамперед технологічні компанії. І не лише з розвинутих та заможних у традиційному уявленні країн, а й, скажімо, з Білорусі. Так, у 2019-му зі скороченням робочих днів експериментував мінський стартап SpurIT.

Історії про «чотириденку» — не завжди про успіх

Чотириденний робочий тиждень намагалися тестувати в різних галузях у Швеції та Британії — і не всюди вдало. Наприклад, у головному офісі фонду Wellcome Trust, який фінансує наукові дослідження, спроби скороченого робочого тижня не оцінили й скасували вже за три місяці. Пояснили це тим, що розподіл навантажень все одно лишився неоднаковим для 800 співробітників фонду. Наприклад, робота фінансового відділу та HR не стала легшою навіть після скорочення формальної кількості робочих днів.

В Україні такі спроби теж подекуди є: наприклад, ІТ-компанія Brightа, яка запровадила додатковий вихідний у п’ятницю. Втім, її досвід теж виявився не дуже вдалим: віддача від членів команди була не рівноцінною, тож оптимізувати ті самі процеси протягом коротшого робочого тижня не вдавалося.

Відсутність змоги швидко оптимізувати процеси за нових умов у великих компаніях — один із найпопулярніших аргументів проти запровадження чотириденного робочого тижня. Як зауважує відома фахівчиня з таймменедженту Лора Вандеркамп, скорочення робочих днів може ще й негативно відбитися на кар’єрному розвитку. Наприклад, на якісне налагодження контактів із колегами у вашій галузі (зустрічі, походи на каву та інший нетворкінг) може просто забракнути часу.

Крім того, є ризики й для роботодавця: якщо кількість робочих днів зменшується, а зарплата найманих працівників лишається на тому ж рівні, що й продуктивність — доведеться наймати нових людей. А це додаткові витрати. Якщо ж розглядати це питання більш глобально, то може йтися навіть про скорочення ВВП країни внаслідок зменшення обсягів виробництва — адже їм не стане часу на виконання норми.

У Греції новини про ймовірне запровадження чотириденного робочого тижня сприймають з острахом. У червні грецькі робітники вийшли на страйки проти змін робочих годин, що були запропоновані прем’єром країни Кіріакосом Міцотакісом. Ідея, щоправда, тут трохи інша: влада країни хотіла додати ще один вихідний, але за потреби продовжити трудовий день — втім, так, щоб кількість робочих годин на тиждень усе одно не перевищувала 40. Профспілки у Греції (країні з найвищим рівнем безробіття у Європі) одразу ж почали бити на сполох: мовляв, таке рішення дозволить роботодавцям більше експлуатувати співробітників.

У нашій редакції поки звичний п'ятиденний робочий тиждень, кожен день якого ми працюємо для вас! Підтримайте нас, долучившись до спільноти Друзів hromadske. Ми фінансуємося завдяки такій підтримці читачів, рекламі та міжнародним донорам.

Але менше з тим: вдалий досвід «чотириденки» як прагнення ідеального балансу між роботою й особистим життям надихає, тож усе більше країн долучаються до ініціативи його запровадження.

Вже восени чотириденний робочий тиждень почне діяти в Іспанії на національному рівні — з ініціативи лівоцентристської партії Más País. Поки що це пілотний проєкт уряду, який триватиме впродовж трьох років. На нього виділять 50 млн євро — аби підтримати компанії, які скоротять свій робочий тиждень із 40 до 32 годин, і разом із цим не зменшуватимуть зарплату для своїх працівників.

Несподівано, але факт: уряд Японії теж нещодавно з усією серйозністю заговорив про скорочення робочого тижня до чотирьох днів. Мовляв, пандемія все одно незворотньо змінила умови праці й ставлення до неї, тож традиційні жорсткі методи ведення бізнесу й управління корпораціями помалу будуть витіснені. Проте в іншій країні з високою «культурою перепрацювань» — Китаї — про це поки не йдеться.

Чи світить скорочений робочий тиждень і Україні?

Особливості менталітету, до слова, — дуже важливий аспект, який разом з економічною ситуацією в країні створює (або ні) ґрунт для запровадження чотириденного робочого тижня.

Це частково пояснює те, чому «чотириденку» в Україні поки що складно собі уявити. Проте юридично вона можлива з огляду на те, що в українському законодавстві прописана лише максимальна межа трудових годин — не більш як 40 на тиждень.

Чотириденний робочий тиждень в Україні здебільшого асоціюється не з найприємнішими моментами — наприклад, коли підприємство не має коштів і переводить працівників на коротший робочий час. Але в такому разі йдеться про неповний робочий час, — пояснює у розмові з hromadske докторка юридичних наук, професорка кафедри трудового права та права соціального забезпечення Інституту права КНУ імені Тараса Шевченка Наталія Мельничук.

Загалом же чотириденний робочий тиждень може розглядатися як нормальна тривалість робочого часу, встановлена на конкретному підприємстві, і це не призводитиме до скорочення заробітної плати. Власне, саме про таку модель і йдеться нині за кордоном. Однак є сумніви, чи захочуть українські роботодавці платити таку саму зарплату за меншу кількість робочих годин. Крім того, в окремих галузях запровадження «чотириденки» буде не просто збитковим, а ще й незручним для клієнтів.

«Для того, щоб це було запроваджено, як у світі, нам потрібно закріпити це в законах. Це потрібно, щоб роботодавці не зловживали на рівні конкуренції. Скажімо, один роботодавець встановить чотириденний робочий тиждень, і всі клієнти одразу підуть до того, хто буде довше працювати. У багатьох країнах Європи в неділю ніхто не працює: не тому, що вони не хочуть, а тому, що це заборонено на законодавчому рівні. Але це теж свого роду солідарність», — пояснює експертка.

Авжеж, у чотириденного графіка є чимало очевидних переваг: це й економія офісних приміщень, і зменшення викидів в атмосферу (адже можна менше користуватися автівкою) і вже загадане підвищення продуктивності працівників. Проте є ще один важливий нюанс: якщо працівники таки матимуть цей додатковий вихідний — на що вони його витрачатимуть? Якщо на підробіток в іншій компанії — тоді загальносвітова схема балансу між роботою і відпочинком (або самоосвітою, родиною тощо) ламається.

«На початку ХХ сторіччя в законодавстві Польщі була норма щодо того, що якщо працівник під час відпустки йде працювати до іншого роботодавця, а не відпочивати, то роботодавець має право навіть забрати його заробітну плату за період цієї відпустки. Великі переваги від запровадження чотириденного графіка пов’язані з можливістю працівника більше часу проводити із сім’єю. Це загальносвітова тенденція, яка насамперед пропагується у розвинутих країнах: життя — це не лише робота. Її слід поєднувати з сім’єю. І коли є таке ефективне поєднання — працівник віддається цій роботі, сумлінно її виконує та може творчо до неї підходити», — каже Наталія Мельничук.