Пройтися «Поганими дорогами». Режисерський дебют Наталки Ворожбит

Війна на сході України зображена вже в десятках стрічок. Спектр широкий — від зроблених нашвидкуруч агіток для внутрішнього глядача до авторських фільмів, визнаних міжнародною кіноспільнотою. Робота Ворожбит, безперечно, належить до другого табору, але разом із цим зроблена саме для українського глядача. Причина проста: це суто розмовна стрічка, де все тримається на діалогах, роботі з мовою та контекстом. Перекласти це іншою мовою чи показати комусь ззовні досить складно.

«Погані дороги» — це п’ять сюжетів, п’ять новел про життя на сході України під час війни. Тут не буде жодної перестрілки чи бойової сцени — ні, це кіно про реальність, у якій з весни 2014 року опинилася більшість цивільного населення на Донбасі. Але тут є й військові, які покинули звичне життя вдома і тепер перебувають одночасно в атмосфері недовіри з боку місцевих та небезпеки з боку ворога. Зрештою, на екрані з’явиться й ворог і навіть висловить свою позицію, хоч на тлі решти героїв він виглядає мало не абсолютним злом. Ворожбит не створює героїчних персонажів, навіть навпаки — наприклад, прямо говорить про сексуальні стосунки українських військових та місцевих неповнолітніх дівчат, — але її «сепаратист» (хоча Ворожбит неодноразово казала в інтерв’ю, що їй не подобається це слово) видається ледь не людожером. У фільмі він такий один, проте завдяки грі Юрія Кулініча запам’ятовується найкраще.

Ворожбит написала сценарій на основі своїх польових досліджень Донбасу. Звідти до фільму потрапила мова — суміш української та російської, ненормативна лексика, — режисерка ніби бореться з однією хронічною хворобою нашого кіно, коли що професор, що гопник на екрані говорять мовою Шевченка та Франка. З тієї ж поїздки до п’єси (а потім до фільму) перейшла емпатія. У «Поганих дорогах» немає тієї зневаги до місцевих, що можна відстежити в «Атлантиді» Васяновича, немає злої іронії Лозниці з «Донбасу». Гірко це визнавати, проте сам факт, що мешканці сходу зображені живими людьми, можна записувати в плюси фільму. Хоча це мало б бути стандартом.

Дебют Ворожбит гарно сприймають критики та професійна спільнота — стрічка отримала 15 номінацій на національну премію «Золота Дзиґа», але тепер слово за масовим глядачем. Успіх телесеріалу «Спіймати Кайдаша» прославив і без того відому сценаристку, а тепер замість оновленої класики на глядачів чекає серйозна розмова про нинішню війну та її не героїчні сторони. Було б добре, якби це дослідження продовжувалось, адже нам не бракує «патріотичного» кіно — індустрія дуже швидко намацала ці рейки. Натомість замало стрічок про реальну людину в ситуації війни. Хотілося б, аби «Погані дороги» стали початком цієї тенденції в нашому ігровому кіно.