Станиця-Луганська, Щастя, Трьохізбенка, Кряківка, Золоте, Попасна, Дебальцеве, Чорнухине, сусідні з Пісками Тоненьке й Первомайське. За тиждень журналісти Громадського Богдан Кутєпов та Наталка Гуменюк проїхали уздовж лінії фронту від району донецького аеропорту аж до Станиці Луганської, що біля російського кордону, щоб побачити, як живуть люди в селах і містечках, які найбільше потерпають від остбрілів та наслідків конфлікту.

 

Пам’ятник Леніну поблизу райадміністрації у м. Станиця Луганська. Як і багато поставментів Ілліча на Луганщині, розмольований у жовто-сині кольори.

 Ці будинки в Попасній мало змінилися, відколи журналісти Громадського працювали там на початку серпня.

 Фото цього будинку на блокпосту у с. Семенівка з літа використовують як ілюстрацію до війни на сході України світові, вітчизняні та російські видання. Його власник Ілля Лазаренко не отримав документальне підвердження, що на його вулиці велися бойові дії.

 

Сьогодні донецькі терикони – стратегічна висота. Місцеві завжди зауважують їхню красу.

 Сергій та Рустем – переселенці з окупованих територій. Нині розвозять допомогу у найгарячіші точки: Піски, Тоненьке, Первовайське, Опитне, що біля донецького аеропорту.

 

Марія Юхимівна майже не бачить і погано говорить. Живе у с. Первомайське поблизу Пісків. Про неї турбуються сусіди, які нагадують, щоб волонтери відвідали і її будинок.

  В будинку для літніх людей у Тоненькому, що менш як в кілометрі від аеропорту, який обстрілюється понад півроку, донині лишалося 14 жителів. Вивезти до Красноармійка волонтерам їх вдалося лише минулого тижня.

 

Ігор з с. Первомайське, що біля Пісків, пасе кіз під обстрілами. Не чує їх, тому що слухає аудіокнигу – «Братів Карамазових» Достоєвського. Одна його дочка вчиться у Києві і має хлопця з Тернополя, інша – живе у Москві і заміжня за росіянином.

 

Блокпост в Артемівську. У напрямку Дебальцевого новостворена «митниця». До лінії стику ще далеко, але вантажівки не пропускають.

/Наталя Гуменюк, Богдан Кутєпов

Поділитись: