Путін прорахувався. Розбираємо стратегію війни росії в Україні

Росія у війні з Україною значно прорахувалася, плануючи агресивні дії. Такі висновки можна зробити за перші 4 дні широкомасштабного вторгнення. Кремль не врахував ставлення українського народу до агресора. У Москві через свою спотворену реальність були переконані, що в Україні російську армію будуть зустрічати як визволителів. Натомість війна по-справжньому перетворилася на народну. Тисячі українців стали на захист держави. Тож тепер Кремль починає змінювати плани. Ми опитали кількох експертів про стратегію і тактику Москви у відкритій агресії щодо України. Їхні оцінки — у матеріалі hromadske.

Костянтин Машовець, координатор групи «Інформаційний спротив» 

З погляду військових тактика, яку вони обрали, має дуже дивний вигляд.

З того, що ми бачимо, було намагання реалізувати оперативно-тактичні завдання на декількох напрямках. У районі Харкова просунутися й оточити місто, взяти Київ і на півдні відрізати Україну від моря та вийти у тил угруповання українських військ, які здійснюють Операцію Об’єднаних сил на Донбасі. Це три основні напрямки. Ще були допоміжні ділянки, на яких вони достатньо активно діяли. І судячи з усього, запланований бліцкриг не вдався.

Чому росіяни не заходять великими силами в обласні центри? Гадаю, у них так було задумано за планом — оточити міста, за винятком Києва, де вони намагалися здійснити принцип «удару по голові». У Києві зосереджені всі ланки управління країною, державою, ЗСУ, силовими складовими. І вони намагалися добитися того, щоб українська держава не витримала.

Власне, і удари крилатими балістичними ракетами з цієї серії — добитися, щоб державна машина України почала валитися. І тоді це наземне просування з оточенням міст мало б сенс. Не випадково в бойових порядках уже в першому ешелоні ми бачили просування підрозділів Росгвардії. Декілька колон складалися з її військових. Я розумію, що планувалося досягнути розвалу держави України. А до цього моменту повинні були оточити великі міста. І тоді ці підрозділі Росгвардії приступили б до зачисток і встановлення влади.

Вони перебували в омані під час планування операції, що їх тут будуть радо зустрічати. Те, як вони діють на тактичному рівні, скидається більше на пародію, ніж на здоровий глузд. Вони просуваються колонами без авангарду, без побічних бойових застав, без технічного забезпечення. Стають і опиняються без палива. По них завдають артилерійські та повітряні удари українські війська. За таке планування російському Генштабу можна ставити тверду двійку.

Вони розмазали свої боєздатні сили та засоби по всьому периметру України — від півдня до білоруських лісів на півночі. Вони навіть принцип концентрації сил не застосовують. Нема яскраво виражених сконцентрованих ударів. Це виглядає як удар розчепіреними пальцями.

Владислав Селезньов, колишній спікер Генерального штабу ЗСУ

Росія діє за калькою і планом, які вони випробували під час першої та другої чеченських воєн. Тобто вони намагаються демонстративними діями тиснути на те, щоб українська армія та український народ здалися, капітулювали і пристали на їхні ультимативні вимоги. А якщо це не спрацьовує, вони певною мірою чинять тиск. Росіяни підтягують реактивні системи різного рівня й потужності — «Гради», «Смерчі», інші системи. Найімовірніше, Путін на деяких ділянках, насамперед у Києві, буде намагатися реалізувати так званий грозненський варіант. Він розуміє, що просто танковою атакою «в лоб» столицю не візьме, бо це неможливо. Щоб увійти в Київ, йому буде потрібно завдати максимальних збитків будівлям і спорудам, щоб у такий спосіб змусити капітулювати захисників міста.

Ситуація складна. Ми бачимо, що зараз постійно через білорусько-український кордон рухається велика кількість бронетехніки, артилерійських систем, систем залпового вогню. Усе це використають проти української армії. Але національний спротив і дії нашого війська ефективні, вони завдають дуже серйозних втрат російській армії. Нещодавно відбулася зустріч Путіна з Шойгу та Герасимовим. Гадаю, певною мірою коригується попередній план дій рф в Україні. Думаю, вони будуть нагнітати і збільшувати рівень саме вогневої міці. Намагатимуться примусити українців до капітуляції за допомогою артилерійських систем, систем реактивного залпового вогню, бомбових ударів.

Чому в міста входять невеликими групами та колонами? Зрозуміло, що велика колона не зможе відразу зайти. Якщо перші 2-3 машини знищують, то колона зупиняє рух. А діяльність ДРГ дестабілізує оборонні лави захисників Києва, створює певний хаос, напругу, можливо, якісь панічні настрої серед місцевого населення. Як то кажуть, у каламутній воді краще ловити рибку. На це й розраховують сили спецоперацій рф, щоб максимально дестабілізувати ситуацію в усіх великих містах України.

У нас є народний спротив і територіальна оборона, Нацгвардія, які працюють у режимі пошуково-рейдових дій, виявляють, нейтралізують і знищують ворожі ДРГ.

Чи є наказ толерантно ставитися до цивільних? Це ставлення залежить від внутрішнього сприйняття. Є ті, хто пішов воювати під тиском. А є сили спецоперацій, чеченський підрозділ, які налаштовані більш рішуче. Загальна ж тенденція така, що Путін намагається не створювати в українського народу негативного сприйняття дій російської армії, щоб сформувати певне сприятливе ставлення українців до рф. Це не працює. На мою думку, це найбільша помилка аналітиків та помічників Путіна, бо не держава захищає Україну, а саме український народ захищає власну державу.

Ігор Кабаненко, адмірал запасу

Якщо говорити про стратегію, то головне — окупанти хочуть отримати контроль над столицею, спочатку взявши її в облогу. Тому вони просуваються в такий спосіб (без втягування у важкі бої та заходу у великі міста — ред.). На півдні ми бачимо, що російські військові намагаються кидковими діями захопити важливі об’єкти інфраструктури. Але водночас не розуміють, що на кожному шляху їх очікує опір громадян і наших Збройних сил. Сама стратегія приречена на фіаско.

Загальна ситуація відома. Промацування нашої системи оборони, намагання знайти якісь слабкі місця, яких практично нема — їх перекривають наші військові. Це вже такий національний супротив, який буде помножуватися.

На початковому етапі їм не вдалося виконати плани зі знищення української системи ППО. Це були їхні прорахунки. Але й наша система ППО спрацювала. Ми змогли розосередити й укрити значну її частину. Вона продовжує працювати. Противник і далі буде зазнавати величезних втрат.

Також вони розраховували на первинне панування в повітрі. Але не досягнули жодного успіху у своїх масованих ракетних та авіаційних ударах. Ба більше, ми бачимо, що в них ракети «Калібр» уже закінчилися. Росіяни дістали зі своїх схованок застарілі ракети Х-22, пускають їх із бомбардувальників-ракетоносців Су-22М3. Єдине, що має зробити росія, це зупинити цю війну. Попереду їх чекає не просто фіаско, а повна поразка.

Щодо тактичних прийомів бачимо, що це озвіріле обличчя на кожному кроці. Якщо попереду вони пускають строковиків у передовому забезпеченні, натикаються на протидію наших військ або територіальної оборони, далі відступають і застосовують артилерію, системи залпового вогню «Град» чи авіацію. Зокрема це застосовується по житлових кварталах і цивільних особах. Це агонія режиму, бо вони не досягли своїх цілей. І не досягнуть, бо народ перемогти неможливо. З іншого боку, вони намагаються використовувати дедалі жорсткіші прийоми ведення війни, які не лише поза межами здорового глузду, а й міжнародних визнаних правил.

Ми бачимо, що маріонетковий режим Лукашенка роздумує над тим, щоб приєднатися до росіян у цій війні. Білоруси мають розуміти, що це не просто злочин самого Лукашенка. Це — історичний нонсенс, бо українці та білоруси ніколи в історії не воювали одне проти одного. Сьогодні у білорусів є шанс зупинити кровопролиття і їхнє залучення до цієї війни. Якщо ні, то білоруські війська будуть бездарно поховані на українській землі.

Найбільше на хід війни вплинули дії наших військових. Треба віддати шану і висловити повагу нашим хлопцям і дівчатам, які в погонах захищають свою країну. Путін оголосив війну нації. Неможливо перемогти націю. Тим більше українську — величезну, з глибоким корінням.

Ігор Левченко, експерт Центру дослідження армії

Плани Москви полягали у кількох напрямках дії. По-перше — відсікання України від Азовського та Чорного морів. По-друге — завдяки відрізанню через Харків і далі в напрямку окупованих територій вони хочуть повністю захопити Харківську, Донецьку та Луганську області. По-третє — зробити коридор до Криму і з півострова до Придністров’я. І головне — швидкими темпами оточити Київ і примусити українське керівництво до переговорів на тлі тієї оперативної картини, яка мала скластися за їхнім задумом.

Характер бойових дій, який ми спостерігали у перші дні, був підпорядкований цьому задуму. Це дуже швидке просування організованих мотопіхотних частин підрозділів за підтримки танків без жодного більш-менш серйозного прикриття з повітря. Головне для росіян було позначити свою присутність у тому чи іншому місці й заявити, що території під їхнім контролем, що українська влада втратила контроль над ними, тому це має бути питанням переговорів. Через це ми бачимо серйозні намагання оточити Київ, зайти в місто. Основні зусилля перших днів були спрямовані на київський напрямок, а також на харківський. Росіяни хочуть забрати його собі, створити «Харківську народну республіку».

Чому заходять невеликим групами в міста, зокрема до Харкова? Це та колона, яка змогла дійти.

Загалом росіяни використовують принцип розгалуженої мережі доріг, ідуть від кордону по всіх дорогах одразу невеликими групами. Якщо десь зустрічають супротив, то зупиняються, розбігаються, здаються в полон або відходять. А там, де немає спротиву, де ми не встигаємо перекривати через те, що вони наступають по багатьох напрямках, просуваються. Після цього повідомляють командуванню, що вони пройшли, і за ними в цьому напрямку починають відправляти наступні підрозділи. Коли вони проходять певну ділянку, знову розділяються на кілька доріг. Якщо зустрічають опір, то відходять, бо в них така побудова бойових порядків, яка не розрахована на подолання стійкої оборони. Вони рухаються майже без прикриття з повітря, майже без артилерійської підтримки йдуть. Артилерія десь позаду них тягнеться.

Така тактика призвела до певного успіху. Можна дискутувати, наскільки це успішно, але вони діють у межах цієї тактики. Найімовірніше, тиск і спротив, який зустріли з боку наших сил, стали для них несподіванкою.

Швидке просування росіян стало можливим через те, що територія очікуваного наступу заздалегідь не була підготовлена у плані облаштування завалів, перекриття доріг. Відповідні заходи з нашого боку почалися на 2-3 день війни. Зокрема, силами окремих громад. Якби почали раніше, це могло б суттєво сповільнити рух противника, створило б можливості його скупчення та завдавання вогневого ураження. На тих рубежах, куди росіяни дійшли, це починають робити.

На 4-й день широкомасштабної війни вони не змогли досягти тих цілей, які ставили. Ми бачимо, що окупанти починають більш масовано застосовувати важке озброєння, особливо не розрізняючи військові та цивільні цілі. Війна стає дедалі жорсткішою. Це великою мірою пов’язане з тим, що вони зустріли спротив.

Наскільки російська армія з морально-психологічного боку готова до важких жорстких бойових дій, до переходу в позиційні дії, сказати поки що складно. Чимала кількість полонених говорить про те, що російські підрозділи достатньо швидко втрачають боєздатність під час вогневого контакту й ураження.