Путін - російський фашист? (огляд преси)

«Путін - російський фашист?». На це запитання відповідає Олександр Мотиль на Інтернет сторінці Atlantic Council. «Все більше російських аналітиків як в Росії, так і за кордоном, називають путінський режим «фашистським». І вони вживають цей термін не випадково і не як форму засудження. Вони дійсно мають на увазі те, що путінська Росія нагадує Італію епохи Муссоліні або гітлерівську Німеччину». «Докази просто вражають. Фашистськими режимами керують харизматичні диктатори, які пропагують культ супер-мачо. Таким режимам зазвичай притаманні дух ультра-націоналізму, культ насильства, масова мобілізація молоді, високі рівні репресій, потужна пропагандистська машина та імперські проекти. Фашистські режими дуже популярні – бо як правило харизматичний лідер апелює до широких верств населення. Путін та його Росія ідеально підходять під ці ознаки».

The Economist пише про боротьбу єврокомісара з питань конкуренції Маргрете Вестагер із «російською газовою твариною», компанією Газпром. «Страхи Європи про залежність від російського газу стали меншими. Не тільки взимку, але й загалом Європа вже у кращій формі, щоб протистояти російській істерії. Вона покращила систему газосховищ та побудувала північно-південні маршрути, щоб мати альтернативні поставки у випадку, скажімо, припинення постачання газу через Україну. Литва, яка раніше повністю залежала від російського газу, побудувала термінал для імпорту скрапленого газу і миттєво отримала знижку від Газпрому. Цього року Америка розпочне експорт скрапленого газу, створюючи ще одну альтернативу. Для пана Путіна крок єврокомісара є ознакою того в якій ізоляції опинилась Росія. Довіра та терпіння – зникли, навіть у Німеччині. У нього стало менше друзів. Використовуючи енергетику як зброю, він отримав у відповідь оборону та контратаку. Тепер ведмедя не бояться так, як це було раніше».

«Чи може Туреччина примиритись із своїм жорстоким минулим?» Девід Ігнатіус пише у The Washington Post, що «жодна країна не може бути у мирі із собою, доки не знайде примирення між минулим та теперішнім». «Засновник сучасної Туреччини, Мустафа Кемаль Ататюрк, вважав насильницьку депортацію та вбивство вірмен «ганебним вчинком». Цей сором все ще тліє всередині Туреччини. Навіть попри те, що турецькій владі вдалось переконати президента Обаму та інших лідерів не називати минулі події «геноцидом». Одна із таємниць цієї річниці - чому турецький президент Реджеп Таїп Ердоган не використовує можливість написати нову сторінку в історії держави. Так як це він зробив щодо курдської меншини Туреччини. Ердоган взагалі не винен у геноциді. Він очолює рух - мета якого сучасна та динамічна Туреччина. Минулого року він висловив свої співчуття вірменському народові, але не зробив наступного кроку».

Про Казахстан напередодні президентських виборів 26-го квітня пише Die Presse. «Будь патріотом – купуй казахстанське!». Плакати з цим написом зараз в магазинах по всій країні. Але кампанія, яку в лютому запропонував незмінний президент країни Нурсултан Назарбаєв, має на меті служіння не тільки патріотичному вихованню казахів. «У неї є вагомі економічні чинники. Так само як і у недільних президентських виборів, які навряд чи закінчаться поразкою авторитарного лідера, якому вже 74 роки. Тим більше, коли проти нього висунуто два слабких кандидати», - повідомляє газета. «Доки Назарбаєв буде притримуватись своєї політики пристосовування, захоплення казахстанської території Росією - не варто боятись. Але що буде, коли Назарбаєв стане слабким та відійде від влади?».